Вчора в Музеї культурної спадщини, що на Печерську, відкрилася
виставка відомої київської художниці Наталі Зозулі. Експозиція з понад
тридцяти робіт, об’єднаних назвою «Арабески», знайомить з маловідомим в
Україні, проте надзвичайно цікавим світом країн Магрібу.
Назва «Магріб» перекладається з арабської як «захід». До
цього культурно-історичного регіону, який можна назвати західним форпостом
арабського Сходу, належать Алжир, Лівія, Туніс, Мавританія, Марокко й територія
Західної Сахари.
Проте «Арабески» зацікавлять не лише любителів східної
екзотики, а й усіх, кому не байдужі шляхи й стежки розвитку української
культури. Адже якщо картини Наталі Зозулі передають настрій і образи Магрібу,
схоплені нею під час перебування в Лівії та країнах північно- західної
Африки, то шлях цього доробку до зустрічі з публікою виразно говорить про
настрої значної частини культурницьких кіл нашої країни. А саме: про їх
байдуже ставлення до всього, що за своєю тематикою сягає далі території
«від Сяну до Дону». Лише цією дивною обмеженістю можна пояснити те, що
визнана в мистецькому світі художниця, яка першою з українських митців
звернулася у своїй творчості до Магрібу, змушена була декілька років домагатися
тематичної виставки для свого північноафриканського циклу.
Контраргументи чиновників від мистецтва були доволі оригінальними:
мовляв, виставка не потрібна й не цікава, бо у Лівії панує диктатура Маумара
Каддафі — режим, у всьому цивілізованому світі визнаний незаконним. Той
факт, що за кількістю пам’ятників історії й культури, які знаходяться під
охороною ЮНЕСКО, та ж Лівія може виступати на рівні з багатьма країнами
Західної Європи, до уваги чомусь не брався. Тим паче дивними здаються подібні
апеляції до думки «цивілізованого світу», адже ні для кого не секрет, що
цей світ сьогодні живе в умовах політики мультикультуралізму. Азіатські,
арабські, африканські теми є провідними в постколоніальному дискурсі сучасного
західного мистецтва. Та й для української науки й культури арабістика ніколи
не була чужою. Варто згадати хоча б розвідки вченого, поета й перекладача
Агатангела Кримського.
Як би тривіально не звучала теза про те, що мистецтво завжди
є ширшим і сильнішим за політику, завжди приємно, коли вона справджується.
Виставка Наталі Зозулі — зайвий тому приклад.
