Мінімалізм, прямокутні форми, бетон — такі основні асоціації з сучасною швейцарською архітектурою. Ці прикмети — і правда, і ні. Справді, такі будівлі наприкінці минулого століття стали свого роду брендом Швейцарії. З іншого боку, директор Швейцарського музею архітектури (скорочено — S AM, розташований у Базелі) Андреас Рубі переконує, що єдиного обличчя швейцарської архітектури більше не існує.
Нещодавно у Києві відбувся XI Міжнародний архітектурний фестиваль CANactions. У його межах у муніципальній галереї «Лавра» відкрилась виставка Schweizweit, дослівно — «У Швейцарії», що триватиме до 10 травня. Цей дослідницький проект два роки тому організував Андреас Рубі. По суті, це візуальний атлас, де зібрані роботи 162 архітектурних бюро Швейцарії. Виставка є мандрівною, крім Базеля, її показували у різних містах, наприклад, у французькому Бордо, а тепер, за підтримки посольства Швейцарії в Україні, привезли до Києва. Пан Рубі приїхав на відкриття події, де розповів про історію S AM і сучасні архітектурні процеси у Швейцарії.
МУЗЕЙ ЯК АКТ НЕПОКОРИ
Швейцарський музей архітектури фактично почався з акту громадянської незгоди. Він з’явився у 1984 році завдяки приватній ініціативі архітекторів Макса Рассера і Тібера Ваді (Max Rasser і Tibere Vadi). Вони разом із однодумцями протестували проти знесення модерністської будівлі у центрі Базеля. «Ця будівля 1960-х років виглядає доволі самотньо серед будівель XV—XVI століть навколо. Це єдина модерністська будівля на своїй вулиці. І з якихось дивних причин її хотіли знести. Кілька архітекторів заявили, що це неправильно. Треба було зробити щось, щоб завадити руйнуванню. А як ми можемо вберегти будівлю від знищення? Ми маємо купити її. Тож ці двоє архітекторів заснували фундацію і заохочували друзів давати кошти на це, — розповідає Андреас Рубі. — Зрештою архітектори зібрали потрібну суму і придбали будівлю, вберігши її від руйнування. Але що робити з нею? Будівля стояла порожньою. Подумали, чому б не зробити там архітектурний музей».
Ідея виявилась дуже на часі, адже, додає Андреас Рубі, Швейцарія — країна, «повернута» на архітектурі. «Архітектура — це майже релігія у Швейцарії, — продовжує директор S AM. — Ініціативна група знайшла людину, яка очолила музей, проводила виставки — небагато, три-чотири на рік. Згодом музей став важливою інституцією, частиною культурного життя країни». Загалом проекти S AM зосереджені на сучасній архітектурі.
РОЗМАЇТТЯ КУЛЬТУР І ПЕЙЗАЖІВ
2016-го музей очолив Андреас Рубі. Він одразу зайнявся проектом Schweizweit. «Швейцарська архітектура має чітку ідентичність, — зазначає Андреас Рубі. — Вважається, що це певний тип будівель — мінімалістських, прямокутних, схожих на коробку, нерідко з бетону. Така ідея «швейцарської коробки» стала знаменитою у 1990-х. У Німеччині, Японії, Сполучених Штатах тощо можна побачити наслідування цього стилю. Це стало певним брендом. Але сьогодні швейцарська архітектура виходить за межі цього».
Водночас директор S AM відзначає, що швейцарські архітектори не надто переймаються промотуванням своєї роботи, зосереджуючись на втіленні проектів. «Тож треба було оновити глобальне уявлення про швейцарську архітектуру. Адже після 1990-х з’явились фактично два нових покоління, які багато чого збудували», — продовжує пан Рубі.
Проект апелює до поняття анонімної архітектури, яке з’явилось у другій половині ХХ століття. Андреас Рубі пояснює: «Ми не знаємо, хто є архітектором багатьох будівель, які бачимо на вулицях. І ми прагнули включити імена цих архітекторів у загальний контекст, перетворити анонімну архітектуру на архітектуру «з іменем».
Організатори звернулися до понад 300 архітектурних бюро. Музей цікавило, що і де будують сучасні архітектори, які форми і проблеми їм близькі. У відповідь чекали фото проектів із описом. Долучилися 162 архітектурних бюро з усіх регіонів Швейцарії. В експозиції є знімки житлових будинків, університетів, судів, крематорію тощо. Вони розташовуються на оживлених або спокійних вулицях, серед гір і лісу, зроблені з цегли, дерева, бетону, обплетені зеленню або схожі на космічний корабель.
ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»
«Коли ми роздрукували ці фото, то здивувалися, — зізнається Андреас Рубі. — У нас не було упередження, що ми маємо побачити. Нашою метою було показати, що таке сучасна швейцарська архітектура. І цікава відповідь, яку ми отримали, — більше не існує швейцарської архітектури в однині. Є багато швейцарських архітекторів. Тим більше, відомий образ швейцарської архітектури стосується певного німецькомовного регіону. А у Швейцарії співіснує багато культур, і це розмаїття є найбільшою її перевагою. До того ж, це розмаїття базується не тільки на різних мовах, а й на різних ландшафтах. Це дає Швейцарії величезне багатство архітектури».
ДО ЛІКАРНІ — ПОМИЛУВАТИСЯ ВИДОМ
Життя не обмежується стінами квартири. Навіть якщо ви не надто любите їх покидати, хоча б зрідка доводиться виходити у магазин чи до лікарні. Конструювання публічних просторів не менш важливе за зведення будинків. Тож «День» запитав пана Рубі, як це відбувається у Швейцарії.
«Публічні простори історично мають велику роль у створенні архітектурного середовища у Швейцарії, — стверджує директор S AM. — Наприклад, у Базелі, де я працюю, є лікарня. Якось я звернувся туди, бо зламав руку. І я зрозумів, що ця будівля є публічним простором. Ти можеш без перешкод потрапити на її територію, зайти всередину самої лікарні. Не треба показувати документи чи щось ще. Ти заходиш на територію, там є кафе, де можна випити кави, ресторан для персоналу, де може поїсти будь-хто. Сама лікарня — десятиповерхова будівля, зведена у 1920—1930-х роках, на її даху є тераса, що спочатку призначалась для лікування хворих на туберкульоз, яким корисні свіже повітря і сонце. Сьогодні є інші методи лікування цієї хвороби, і тераса більше не має такого функціонального навантаження. Тож у лікарні зробили цю терасу доступною для людей. Кожен може піднятися туди і насолодитися видом на місто — а він там дуже гарний. Це наче публічний простір нагорі будівлі».
КОЛЕКТИВНА АРХІТЕКТУРА МАЙБУТНЬОГО
Зараз у Швейцарії дуже дбають про архітектурну спадщину, проте так було не завжди. «Нині існує багато проектів зі збереження історії міст, знести історичну будівлю важко. Багато таких будівель спеціально позначені, бо охороняються. Сучасні архітектори ставляться до історичних будівель з повагою, інколи додають щось до них, щоб сформувати певну синергію історії та сучасності. Такий підхід відрізняється від того, що був у добу модернізму, у 1920—1930-х роках, коли існувала ідея tabula rasa. Тоді архітектори стверджували, що щоб зробити власний внесок в архітектуру, конструюючи нове суспільство, спершу треба зруйнувати те, що існує, — говорить Андреас Рубі. — Зараз архітектори розуміють, що історичні міста мають велику цінність, пам’ятки треба зберігати і розвивати. Ти зводиш нову будівлю в існуючому ансамблі і намагаєшся посилити його. Це важливий мотив у сучасній швейцарській архітектурі».
Розвиток технологій дозволяє помріяти, що колись існуватимуть програми, які допомагатимуть людині самій програмувати будинок на власний смак. Проте Андреас Рубі з цим не згоден. «Думаю, у майбутньому архітектура буде не автоматичним процесом, але — колективним, — припускає директор S AM. — У Швейцарії існує сильний кооперативний рух, зокрема це стосується створення житла. Люди можуть колективно обмірковувати, в якому саме будинку хочуть мешкати. Потім вони сконтактовуються з архітектором і працюють із ним, щоб збудувати саме те, що хочуть».
Те, як люди впорядковують простір навколо, показує відносини між суспільними групами, їх пріоритети і бачення майбутнього. Мати власне «обличчя» і не плювати на інших — за такими принципами сьогодні люблять будувати у Швейцарії. І хоча ця країна далека від України географічно, має інший уклад, цей приклад можна назвати універсальним.
