Час вимагає все більшої уваги до проблем розповсюдження ВІЛ/СНІДу. Ми — перші в Європі за темпами поширення цієї інфекції, і наразі в Україні вже1,2% людей є ВІЛ-інфікованими. Здебільшого — це молодь, що ставить під загрозу не тільки майбутню демографічну картину, а й економічну спроможність країни. Так, вже забили на сполох керівники найбільших бізнесових корпорацій, оскільки з такими темпами поширення СНІДу як у нас, через кілька десятиліть виникнуть серйозні проблеми із робочими кадрами. А що ж військо та міліція? Країну потрібно захищати і бажано аби це були здорові чоловіки, хоча вже зараз лікарі військоматів кажуть, що більшість призовників мають букети хронічних захворювань. Не дай Бог, щоб до них прибавився ВІЛ. У розвинутих країнах, зокрема й тих, які є членами НАТО, давно працюють програми, спрямовані на профілактику ВІЛ/СНІДу. У нас — вісім років: ми були першою країною колишнього Союзу, яка почала вести цю роботу серед військових та міліціонерів. Нині вона також ведеться у військових навчальних закладах: для цього виділені спеціальні уроки в навчальній програмі. Розробляли програму фахівці Фонду Народонаселення ООН в Україні. Так само з фінансуванням — до цих пір ці програми фінансує ця неурядова структура. Про результати роботи «Дню» розповів радник з програмних питань Фонду Народонаселення ООН Андрій ПОШТАРУК.
— Пане Андрію, чи оправдала себе багаторічна робота з профілактики ВІЛ в армії?
— Фонд Народонаселення ООН працює з Міністерством оборони України та Міністерством внутрішніх справ з 2000 року: перший проект ми почали у 2000 році з Міністерством оборони. Це був пілотний проект, ініціатором якого виступив уряд України. Пілотний проект тривав рік. Сьогодні партнери проявили інтерес до цієї роботи, і ми почали охоплювати все більше регіонів... Якщо брати цей час — практично дев’ять років — вже дуже багато чого зроблено як в Міністерстві оборони, так і в МВС, а позаторік до нашої програми приєдналася Державна прикордонна служба. Не потрібно думати, що в армії щось таке твориться що потрібно бити на сполох або робити якісь термінові дії. Ні. Справа в тому, що армія — це закрита установа. Як правило, це чоловічий колектив, в якому є всі проблеми, які є в суспільстві. Армія — це частина суспільства, це ті ж люди, які оточують нас в повсякденному житті. Якщо приймати до уваги специфіку їхньої роботи, вона здебільшого носить закритий характер і якщо на загальне населення спрямовано дуже багато різних програм профілактики ВІЛ-інфекції, то в армії такого не було. Тому було вирішено залучати молодих чоловіків-військовослужбовців до роботи з профілактики ВІЛ-інфекції та інфекцій, які передаються статевим шляхом. Головне — формування здорового способу життя.
— Які методи роботи виявилися ефективними?
— Перш за все, це навчальні тренінги з формування здорового способу життя — як для офіцерів так і для солдатів. Також це профілактика негативних явищ, таких, наприклад, як алкоголізм. Були розроблені спеціальні тренінгові програми, які затвердили в Міністерстві оборони та МВС. Нині такі тренінги проводять самі офіцери, яких ми натренували й дали їм необхідні знання та навчальні матеріали протягом 2000—2002 років. Можна впевнено сказати, що нині робота в міліції та Збройних силах ведеться практично самостійно — всі програми були офіційно прийняті в програми навчання і тепер виділяються навіть години в вищих військових навчальних закладах. Ми працюємо з управліннями виховної роботи, тобто мова йде не про медичний компонент роботи, а про соціально направлений. Лікарі, які кваліфіковано могли провести свою частину роботи, залучалися тоді, коли на семінарах потрібно було обговорити клінічні прояви СНІДу, чи дати більш глибоку та детальну інформацію про інфекції, які передаються статевим шляхом. Акцент у роботі ми ставимо на зміну поведінки — на більш безпечну.
— Нині така робота проводиться в усіх військових та міліцейських частинах, чи в окремих гарнізонах, як пілотна?
— Робота охоплює повністю всі Збройні сили та МВС. Навіть виділено кілька годин у військових інститутах, в академіях та училищах для курсантів — всі вони слухають курс профілактики ВІЛ-інфекції та формування здорового способу життя. Починаючи з 2000 року, фінансування цих програм не припинялося.
— Як самі військовослужбовці ставляться до проведення цього курсу?
— Окремо ми проводимо моніторинг та оцінку ефективності наших проектів. Звісно, наші співробітники виїжджають на семінари, оцінюють роботу, проводиться анкетування серед військових. Для нинішніх солдатів, призовників це є дуже актуальним питання. Багато хто з них — вихідці з сіл чи районних центрів. Дуже часто вони приходять в армію і в них практично немає ніякої інформації про СНІД чи інфекції, що передаються статевим шляхом. Тому дану інформацію вони сприймають дуже зацікавлено, тому що це нове, це те, що їх цікавить — це активна молодь репродуктивного віку.
І Міністерство оборони і МВС проводили соціологічні дослідження серед особового складу, і серед військовослужбовців як до початку профілактичної роботи, так і під час неї: через 3—4 роки, щоб подивитися тенденцію — як змінилася поведінка людей, наскільки зросла інформованість. Вона, звісно, зросла. Так, за результатами останнього комплексного дослідження, яке провело Міністерство оборони України, 70% опитаних військових правильно вказують шляхи передачі ВІЛ та знають методи профілактики (у 2000 році таких було лише 23%)
— Чи відомо вам про подібні програми в Європі, в країн-учасниць НАТО?
— Нині багато країн світу мають подібні програми. Але серед країн колишнього СРСР—Україна — перша країна, яка почала працювати щодо профілактики ВІЛ в армії та міліції. Програма, яка була започаткована в Україні, пізніше почала впроваджуватися в сусідніх країнах. Зараз наше завдання — посилити потенціал наших партнерів (Міністерство оборони і МВС) і ми робимо все для того, щоб коли закінчиться фінансування, була база й підготовлені спеціалісти, які б працювали самостійно. Ось чому програми, які ми розробляли, офіційно затверджені міністерствами. Коли закінчиться фінансування, вони не припиняться, а існуватимуть.
