І от чотири роки тому я вперше приїхала в «Артек» на щорічний
Міжнародний дитячий фестиваль. Можна сказати, збулася дитяча мрія. А чи
варто було мріяти? Судіть самі. Природа приголомшуючої краси, якою зачаровуєшся
одразу і назавжди. Це так. Численні екскурсії на власному артеківському
катері або автобусах заповідними кримськими місцями — також плюс. Неймовірно
бурхливе, якщо можна так висловитися, культурно-спортивно-освітнє життя.
Самих тільки міжнародних фестивалів і оглядів, серед яких такі відомі,
як той же кінофестиваль, аерокосмічний фестиваль «Сузір’я — Артек», конкурс
класичного танцю «Фуете Артек», набереться майже десяток. І це не рахуючи
тематичних змін. Іншими словами, хоч би коли дитина потрапила в «Артек»
(узимку Міжнародний дитячий центр не працює — планово консервується, оскільки
економічні дослідження довели, що той прибуток, який «Артек» заробляє влітку,
він «спалює» на паливі взимку), їй гарантовано щось захоплююче, видовищне
та пізнавальне. Також вважайте плюс.
Однак при цьому, коли я вперше (та й не тільки я, а практично
кожний сторонній дорослий) опинилася в «Артеку», то, чесно кажучи, вигляд
організовано крокуючих загонів мене дещо знітив. І нехай нинішні артеківці,
одягнуті, як і раніше, в обов’язкову однакову форму, вони більше нагадували
якихось бойскаутів, аніж піонерів минулих часів, але виникало природне
запитання: невже це суворо регламентоване табірне життя може бути привабливим
для сучасних дітей? Це — мінус. Однак треба визнати, що виглядали артеківці
цілком життєрадісно. І до того ж як бути з тим фактом, що останні два літа
завантаженість в МДЦ (коли планова потужність — 5600 дітей) цілковита,
при тому, що путівки дорогі (400 у. о.). Значить, комусь це потрібно.
А власне, кому? Хто сьогодні відпочиває в «Артеку»? Із
цим питанням я звернулася до Ольги Анатоліївни Гриви, яка очолює унікальний
навчальний заклад — гуманітарний інститут «Артек», два роки тому перетворений
з вищого соціально-педагогічного коледжу, студенти якого одночасно з отриманням
вищої освіти (психологія) ще і працюють педагогами-організаторами, або,
простіше кажучи, вожатими в таборах «Артеку». Саме вони щодня і щогодини
спілкуються з дітьми, які, як і наше суспільство загалом, аж ніяк не однорідні.
Отже, хто ж відпочиває в «Артеку»?
— Якщо відстежити динаміку змінюваності дитячого контингенту,
то можна сказати, що десять років тому це були активісти та відмінники
— дуже організовані, акуратні і відповідальні діти, які потрапляючи в «Артек»,
вважали, що це найбільше щастя в їхньому житті, з усіма наслідками, що
звідси випливають. Останніми роками в «Артеку» змінився контингент відпочиваючих.
Це діти, які приїжджають за держбюджетними путівками і потребують підвищеної
соціальної уваги, — з дитячих будинків, інтернатів, діти-інваліди, діти-сироти
та інші. Потім — діти так званих корпоративних клієнтів. Це переважно великі
російські фірми, які займаються видобутком і переробкою газу, нафти тощо.
Тобто це діти, в батьків яких є гроші, або фірми, де вони працюють, можуть
за них платити. У зв’язку із цим планка контингенту і дитячого, і педагогічного
якийсь час падала. Діти погано вчаться або взагалі втратили цікавість до
навчання, в них проблеми в сім’ях, а звідси — труднощі в спілкуванні тощо.
Вожаті зiзнавалися, що коли вони працювали з такими дітьми, то відчували,
як самі змінюються не в кращий бік. Тому що коли дитина творчо активна,
вона, природно, підтягує і вожатого. Тут відбувалося протилежне.
Нині ситуація знову змінюється. Уже цього року «Артек»
бере курс на індивідуальних клієнтів, тобто жителів великих міст України
і Росії, що мають роботу, які спроможні раз на рік купити дитині путівку
в «Артек». Однак, природно, держбюджетні путівки також будуть. Іще в ДМЦ
відпочиває багато дітей, які входять до складу творчих колективів. Зазвичай
у літні зміни, коли відбуваються фестивалі. Вони чудові, дуже творчі й
організовані. Вони підіймають на вищий рівень і прикрашають артеківське
тло. Нині дитячий контингент змінюється в кращий бік. Однак від цього життя
наших організаторів, педагогів, психологів не стає легшим, тому що до них
висувають вимоги дедалі вищі. Сьогодні мова йде про те, що педагоги- організатори
мають бути старшими й освіченішими. Тому що діти складні. А основна проблема,
яку їм доводиться вирішувати, — елементарне поєднання цих дітей. Адже буває,
що в один загін потрапляє дитина, в якої, крім тапочок із собою нічого
немає, а в іншої є все, аж до мобільного телефону. Тобто існує соціальна
нерівність, і дуже важливо здійснювати індивідуальний підхід до кожної
дитини. Тому в нас дуже багато таких предметів, вивчаючи які, студенти
вміють вести для підлітків тренінг спілкування, тренінг особистого зростання
тощо, які допомагають ліквідувати труднощі, скутість у спілкуванні. У нас
є тематичні зміни для дітей-інвалідів, школа соціального успіху — це якраз
для соціально неблагополучних дітей.
— З одного боку, ви ведете мову про індивідуальний пiдхід,
а з iншого — «Артек» залишається досить консервативним, нарочито підтримуючи
колективістський дух і навіть деяку одноманітність (та ж форма, наприклад
). Це сумісно?
— Суто теоретично ці речі цілком порівнянні — здійснення
індивідуального підходу і колективістського виховання. Педагогіка Макаренка
— це не педагогіка сьогоднішнього дня. Однак колективне виховання — обов’язкова
частина педагогіки «Артеку». У нас практикується методика колективних творчих
справ. І те, що діти ходять загонами, групами, купаються за сигналом, значною
мірою пов’язане з необхідністю організації їхньої життєдіяльності. Коли
в нас п’ять тисяч дітей, то інакше ні порядку, ні безпеки не можна забезпечити.
Другий бік суто педагогічний. Ми ставимо перед собою завдання соціалізації
особистості підлітка. Якщо виховувати тільки індивідуалістичні риси, то
така людина зазнаватиме труднощів життя в суспільстві. «Артек» якраз і
реалізовує соціалізацію особистості. Це один із пріоритетних напрямів у
нашій педагогіці «Артеку». Ми ведемо науковий пошук. Цього року організовано
дві кафедри: одна — педагогіки, друга — психології. І теми наукових досліджень
тієї і iншої кафедри лежать у руслі соціалізації особистості. Це якщо вести
мову про теорію.
Якщо вести мову про практику, то той факт, що діти належать
до різних соціальних груп, різних категорій, дуже ускладнює роботу з ними.
Коли вони приїжджають, приймають душ і одягають артеківську форму, то певною
мірою це всіх зрівнює. Однак у той же час діти при цьому, безсумнівно,
вiдчувають стрес. Щоправда, стрес відрізняється від стресу. Є конфлікти,
які працюють на особистість, допомагають їй чогось негативного позбутися,
відкривати в собі позитивне. Якщо дитина сьогодні не відчуває себе кинутою,
незахищеною, якщо її підтримали, зрозуміли, вислухали, то те, що вона в
строю, що вона у формі, не має її травмувати настільки, щоб вона себе втратила
як особистість. А педагогічна програма таборів якраз спрямована на те,
щоб допомогти дитині самій викристалізувати, прославити свою особистість,
включитися в колективну діяльність, в якій вона змогла б себе реалізувати.
— За умови такого підходу роль вожатого, як я розумію,
зростає в кілька разів. А хто навчається у вашому інституті?
— Наш навчальний план дуже насичений, ширший, як у багатьох
інших навчальних закладах, але це допомагає давати якіснішу освіту, готувати
кваліфікованіших фахівців. Навчаються наші студенти п’ять років, вступають
так само, як і в інших вузах, проходячи конкурсний відбір (у нас від двох
— до чотирьох чоловік на місце). Досі ми суворо обмежували абітурієнтів
за таким показником, як вік. Їм обов’язково має бути 18 років або має виповнитися
на 1 березня наступного року. Це пов’язано з тим, що із цього місяця вони
виходять на роботу в табір, а працювати з дітьми можна лише повнолітнім.
Для нас це велика проблема, тому що нині абітурієнт неухильно молодіє.
На сьогоднішній день у нас у гуманітарному інституті «Артек» навчається
208 чоловік, із них кримчан — 110, з інших регіонів України — 77 (причому
багато із Західної), з Росії — 18, Узбекистану — 2 і Латвії — 1.
— Навчання закінчене. А що далі? Адже досвіду за п’ять
років в «Артеку» вони набувають колосального. Не шкода розлучатися?
— Ситуація весь час змінюється. Коледж створювався якраз
для того, щоб випускники його могли працювати в «Артеку». Декілька років
тому була велика проблема з кадрами вожатих. Робота дуже важка, зарплата
невелика. Тепер ми не стільки орієнтуємося на випускників інституту, скільки
на самих студентів, які цілком перекривають потребу МДЦ в педагогах-організаторах.
Однак наші випускники не залишаються без роботи. Вони є психологами в школах,
наприклад. Сьогодні дуже потрiбна така кваліфікація, яка раніше називалася
вихователь продовженого дня, а нині — вихователь повного дня. І якщо людина
володіє кваліфікацією психолога, то вона не просто «пасе» дітей, вона розвиває
цю дитину, діагностує, проектує, організовує її життєдіяльність тощо. Я
думаю, що якраз це і є гарантією їхньої запитаності. ***
Ми сьогодні часто і багато ведемо мову про непорозумiння
в суспільстві, що взагалі цілком справедливо. Адже, по суті, ми пережили
і переживаємо соціальну революцію. Нехай м’яку. І немає явних жертв. Однак
скривджених і знедолених немало. Усе думаємо і гадаємо, як їм і самим собі
допомогти, та нічого мудрого ще не вигадали і тому вважаємо за краще нічого
не робити. В «Артеку» ж — навпаки. Не тільки пристосовуються до реалій
життя, які змінилися, але й активно намагаються змінити його, тобто життя,
на краще. Нехай і в окремо взятому таборі. Хіба цього мало? І напевно —
кому-небудь це потрібно.
