Нобелівську премію в галузі економічних наук цього року отримали Джордж Акерлоф із Каліфорнійського Університету в Берклі, Майкл Спенс із Стенфордського Університету та я за спільну працю з «асиметрії інформації». Отже, в чому суть цієї праці і чому ми вирішили взятися за неї?
Протягом двохсот років економісти використовували прості економічні моделі, побудовані на припущенні про повноту та точність інформації, тобто на тому, що всі зацікавлені сторони мають ідентичну загальнодоступну інформацію з певного питання. Вони розуміли, що це не відповідає дійсності, але сподівалися, що наявністю невеликих інформаційних неточностей можна нехтувати, приймаючи повноту інформації за аксіому. Ми показали, що такий підхід не має під собою міцної підстави, бо навіть маленькі розходження або неточності в інформації можуть мати істотний вплив на поведінку економіки.
Нобелівський комітет відзначив нашу працю з «асиметрії інформації», що є одним з аспектів недосконалості інформації, яка виникає через те, що різні учасники ринкових операцій мають різні відомості. Так, наприклад, продавець машини може знати про свою машину набагато більше, ніж її покупець; людина, яка купляє страховий поліс, може бути краще обізнана, яка для неї імовірність нещасного випадку (наприклад, виходячи з того, як вона водить машину), ніж страховий агент; працівник може більше знати про те, чи здатен він виконати ту або іншу роботу, ніж потенційний роботодавець; позичальник може знати про свої можливості виплатити позику більше, ніж позикодавець. Однак асиметрія інформації — це тільки один з аспектів інформаційної недосконалості, в той час як всі вони (навіть незначні) можуть призвести до серйозних наслідків.
Джордж Акерлоф та я були однокурсниками у Массачусетському Інституті Технологій на початку 1960 років. Нас навчали стандартним економічним моделям, що існували на той день, однак ми не знаходили в них великого значення. Всі ці моделі досить спрощено говорили про те, що попит дорівнює пропозиції. Жарт полягає в тому, що навіть з папуги можна зробити економіста, якщо просто повторювати при ньому «попит і пропозиція». Цікаві результати перевірки вищенаведеного твердження: якби, наприклад, попит на робочу силу дорівнював пропозиції, то безробіття просто не існувало б, і т.iн.
Я виріс у промисловому місті Гері, штат Індіана, на південному узбережжі озера Мічиган і на власні очі бачив бідність, безробіття та дискримінацію. Я поступив на економічний факультет, бо хотів зрозуміти ці явища і зробити що-небудь у цьому відношенні. Тому вивчення моделей, заснованих на припущенні, що безробіття не існує, здавалося мені дуже дивним початком.
Наші моделі допомагають пояснити, чому ринки не працюють так, як, згідно зі стандартною теорією, вони мали б працювати: чому ринку може просто не бути, чому може бути безробіття, і чому може мати місце раціонування кредиту. Вони також пояснюють, чому хвилі економічних потрясінь можуть з часом посилюватися, а не вщухати, і чому їхні наслідки зберігаються ще дуже довго після зникнення первинного джерела збурення.
Один з найбільш серйозних підсумків нашої праці стосується уявлення Адама Сміта, що конкурентні ринки призводять до ефективних результатів, нібито їх спрямовувала «чиясь невидима рука». Наш аналіз показав, що «невидиму руку» не тiльки не видно, але й що її взагалі немає, або ж, якщо й є, то вона абсолютно немічна. У спільній праці з Брюсом Грінвальдом із Колумбійського Університету ми продемонстрували, що в умовах ринкової економіки має місце втручання у ринкові процеси з боку уряду, що може бути корисним для всіх, навіть коли уряд стикається з тією ж неповнотою інформації, що й приватний сектор.
Економісти давно визнали, що в умовах «зовнішніх впливів» на економічну діяльність, таких як, наприклад, забруднення води та повітря, ринкові рішення дуже часто виявляються неефективними. У таких випадках виробництво одних видів продукції (скажімо, сталі, що спричиняє забруднення навколишнього середовища) може бути дуже високим, в той час як виробництво інших, як, наприклад, проведення досліджень для отримання подальших пізнань у цій галузі, — дуже низьким. Цим ми показали, що, як тільки буде визнано, що інформація є недосконалою, — а воно, очевидно, саме так і є, — ці зовнішні впливи також стануть сприйматися як широко поширене явище, і, отже, дефекти у ринковому регулюванні будуть також вважатися неминучими.
Іронія даної історії полягає в тому, що в той самий час, коли безліч вчених у всьому світі займалися розробкою цих ідей і збагаченням нашого розуміння ринкових обмежень, міжнародні економічні організації провадили в життя Вашингтонський консенсус, що ґрунтується на ринковому фундаменталізмі, котрий повністю ігнорує дефекти ринкового регулювання. Сьогодні, незважаючи на те, що знання про ринкові обмеження стало загальновідомим, його досі не прийнято на озброєння багатьма міжнародними економічними організаціями. Це сприяє появі розбіжностей між цими організаціями та країнами, яким вони дають поради. Багато блискучих молодих економістів, які працюють на уряди країн, що розвиваються, базуються у своїх дослідженнях на більш глибокому розумінні ринкової економіки, ніж те, що пропонується старою ідеологією та спрощеними моделями, якими керуються деякі міжнародні бюрократи.
Мені відоме висловлювання деяких людей про те, що теоретична праця на тему асиметрії інформації, визнана Нобелівським комітетом, ніяк не співвідноситься з положеннями економічної політики, що провадилася мною під час роботи у Всесвітньому Банку, щодо Східної Азії, Росії або розвитку світової економіки. Це не відповідає дійсності. Моя позиція щодо лібералізації фінансових ринків ґрунтувалася на теорії регулювання, яка, в свою чергу, базувалася на асиметрії інформації.
Стурбованість із приводу банкрутства, на зразок тої, що високі відсоткові ставки, насаджувані МВФ у Східній Азії, приведуть багато фірм до розорення і, навіть, негативно вплинуть на обмінний курс, що спричинить економічний крах і зробить ці країни менш привабливими для інвесторів, бере свій початок у теорії корпоративних фінансів, яка, знову ж таки, походить із теорії асиметрії інформації. Наведу найпростіший доказ: у світі точної інформації банкрутства просто б не існувало — дійсно, хто став би позичати гроші, знаючи, що позичальник не зможе виплатити борг? У реальному світі ж невдачі у процесі приватизації були частково викликані проблемами корпоративного управління, які прямо пов’язані з асиметрією інформації за взаємодії менеджерів та власників.
Ідеї іноді можуть мати таку ж силу, що й реальні капіталовкладення. І там, де старі ідеології та капітал працюють разом, як це було в минулому, в деяких випадках це призводить до реалізації поставлених завдань, а в інших випадках — ні. Асиметрія інформації тісно пов’язана з асиметрією економічних (ринкових) можливостей. І завдання уряду в таких випадках полягає не тільки у виправленні дефектів ринкового регулювання, але й в усуненні асиметрії можливостей.
Наша праця, до якої привернути увагу широкої громадськості допоміг Нобелівський комітет, є частиною інтелектуальної основи «третього шляху», який дедалі більше визнається як єдиний засіб досягнення економічного прогресу при збереженні соціальної справедливості.
Джозеф СТIГЛIЦ — лауреат Нобелівської премії з економіки 2001 року та професор економіки Колумбійського університету, колишній голова ради з економічних питань президента США Уїльяма Дж. Клінтона, екс-головний економіст та віце-президент Всесвітнього банку.
