Пані та панове! Єдиною весняною ознакою в наш холодний час стало те, що розпустилися жінки — у тому сенсі, що вони розцвіли і пояскравішали не тільки через косметику. І хоча заморозки подекуди посилювалися, вони цих якостей не втрачають... Виставляємо нові лоти.
ПАН, ЛЬОТЧИК І ПАМ’ЯТНИК (95 у. о.)
PR-івські акції російських кандидатів у президенти досягли піку своєї театральності.
Перші місця, безперечно, посідають у цьому ряду Жириновський і Путін.
Жириновський точнісінько відтворив сцену з «Жестокого романса», коли пана Паратова зустрічав строкатий табір циган. Володимир Вольфович гадати їздили. Що старанно зафіксувало для історії ТБ.
Зустрічали пана Жириновського шанобливо: циганка з розшитою шаллю на плечах виносила тацю зі склянкою горілки. Володимир Вольфович хильнули і хвацько об бруківку — брязь! Для куражу.
А потім циганка по білій рученьці Жириновського гадала стосовно президентства: чи буде він владикою над російською державою, ачи ні. Віщунка виявилася спритна і майбутнє викладала витіювато, та ще сам Жириновський її весь час підганяв — промовляв командним тоном. Намагався, мабуть, долю свою загнуздати, щоб вона правильним курсом прямувала. Однозначно!
Так от, прогноз ворожка видала такий: переможе, мовляв, на виборах чоловік з ініціалами «В.В.» Володимир Вольфович міг би бути задоволеним, якби не заважали йому ім’я і по батькові Путіна — Володимир Володимирович. А тому мадам уточнила: ера Жириновського настане десь після 2004 року. Не раніше.
Однак у змаганнях карнавальних відеороликів Путін не міг віддати першості Жириновському. Він орлом злетів під небеса на військовому винищувачі Су-27 другим пілотом. Його іміджмейкер одесит Гліб Павловський повинен мав би бути задоволеним своїм підопічним, коли Путіна показали на екрані в гермокостюмі з кисневою маскою і в гермошоломі. Прямо герой «Зоряних воєн».
Однак війна, яку він веде нині, геть не зоряна, а таки земна: кривава, жахлива і геть позбавлена кіношної естетики. А втім, і тут коментатор телесюжету не дав маху: коли пролітали над зруйнованим Грозним, він помітив, що Володимир Володимирович здригнувся, коли дивився вниз. А там були руїни і згарища. Ось, мовляв, який «зоряний герой», наполягав тележурналіст, чуйний. Прямо дуже: сам зруйнував, сам розчулився. Немов дитятко, що піраміду з кубиків розвалило, а кубики попритискали собою кількох солдатиків.
Однак, дитинчаткові не дано допетрати, як, руйнуючи, можна будувати власну політичну кар’єру.
Когось нагородив в.о. президента, когось полаяв у Чечні, а от чому він там так зненацька з’являвся — телеглядач не збагнув. Та це й не суттєво. Важливо, щоб він Путіна постійно перед собою бачив. А Путін і так з екрану не «вивітрюється»: то до Калмикії відправиться, чи на прем’єру в театр оперети, чи в електричку залізе. Ні, з народом собі Володимир Володимирович не дозволяє змішатися, не подумайте. Електричка була нова, випущена Митищинським заводом. Пара ощасливлених робітників крізь великий натовп охоронців дісталися до вінценосного тіла, щоб усміхнутися Його Величності і в чомусь запевнити. Вони там угорі дуже полюбляють запевнення.
Більш-менш природно з претендентів поводився Григорій Явлінський.
Він теж встиг по всіх каналах розповісти, і хто його мама, і хто його тато, і сам він звідки такий узявся. Єдина риса мені не дуже сподобалася в головному «яблучнику»: з кожною наступною появою його в кадрі обличчя Явлінського чимраз більше кам’яніло і набувало ознак державної значущості. Прямо невідомо, куди щезла його інтелігентна, іронічна лукавинка. Та в нього є всі шанси програти ці вибори, так що, сподіваємося, після них вона до нього повернеться.
P.S. Про Зюганова немає сенсу говорити. Все те саме, що й у 1996. Тільки трішки істеричніше і нахабніше.
НАДМІРНА ТУРБОТА — ОРГАНІЗМУ НА ШКОДУ (41 у. о.)
Ми вже повідомляли про те, що тридцять робіт з українсько-французького конкурсу карикатур «Преса і влада» мали виставляти у Верховній Раді. Роль цензора на себе взяв почесний глава каналу «Інтер» і голова Комітету ВР із захисту свободи слова Олександр Зінченко.
На прес-конференції французький карикатурист П’єр В’яземський дивувався з того, що більшість наших художників малюють карикатури загального плану, тоді як у Франції карикатури зображають конкретних політиків. «А у вас, — зауважив В’яземський, — єдина лише карикатура, на якій зображено Президента».
Авжеж, це так. Одна-однісінька. Робота Олега Смаля. І безневинна, мов дитяча гра в хованку. Як бачите на малюнку — газети у вигляді кошенят лащаться до досить-таки симпатичного Леоніда Даниловича. Тиша та спокій. Ну хвоста комусь там притиснув: але це ж так — із любов’ю. Дивлюся на цей зворушливий твір, і навіть за державу якось соромно: де ж наша несамовита сатира?
І ще більш дивно, що головний захисник свободи слова в Україні цю картинку НЕ ПУСТИВ НА ВИСТАВКУ. Цікаво, а якби було намальовано масу шаржів на реальних політичних діячів — пан Зінченко забракував би їх усі? Однак, перепрошую, в такому випадку виходить, що голова Комітету із захисту свободи слова захищає Президента від свободи слова. Тобто: покликаний сприяти свободі, обмежує її.
Ця зайва заповзятливість може викликати тільки саркастичну усмішку. Чи не дуже Зінченко оберігає владу від найменшого протягу? Адже відомо: що сильніше закутують, то частіше простуджуються. А нам і самим влада потрібна здорова і загартована. Може, не варто її позбавляти імунітету і почуття гумору? Бо ж закордонні сусіди засміють. Французи, наприклад.
