Андрій Бондаренко ніколи не впадає у відчай, завжди посміхається. Воїн пережив важке поранення, ледь не втратив руки. Проте лікарі зробили неможливе і відновили кінцівки. Боєць переніс 28 операцій, попереду ще дві. На запитання: «Чи відчуває важкий біль в руках?» він усміхнено відповідає: «Ще й дуже, але все нормально, вже звик. Набридло бути у лікарнях. Мене виписали в листопаді минулого року. Ось я знову повернувся «додому» (жартуючи. — Авт.), у свою рідну першу окрему штурмову роту ДУК ПС. І буду тут захищати країну до останнього свого подиху».
Боєць розповідає, що пішов воювати ще на початку військової агресії. Був на Майдані. Перше поранення отримав 2014 року — під Слов’янськом, друге — зимою 2015 в Пісках. У 2016 — у Водяному. Після останнього довго відновлювався, бо обидві руки були відірвані і ледь трималися. «Я віддав усі сили, щоб повернутися в добровольчий підрозділ. Лікуванням допомагали волонтери по всій Україні. Якби не волонтери, я був би без рук. Коли були перші операції — лікарі невтішно казали, що руки відріжуть. Проте волонтери заступилися і ще жартували: «Як відріжете йому руки, то тікайте». Звичайні люди дуже багато фінансово допомогли для проведення операцій. Зараз пальці обох рук працюють. На лівій руці краще, на правій — ще не зовсім. Проте автомат і зброю можу тримати сміливо», — додає Андрій Бондаренко.
Боєць відзначає, що вирішив до кінця бути у лавах добровольчого батальйону. Він не отримує офіційної зарплати, проте на забезпечення не скаржиться. Каже, все необхідне привозять волонтери. «Ще до подій Майдану я 7, 5 років служив в армії. Півтора роки сторокова і 5 років — контрактна. Проте під час проходження служби трапилась неприємна ситуація, після того я зарікся не йти у збройні сили, хочу залишатися добровольцем, вірним своїй землі», — додає боєць.
Андрій Бондаренко гордий із того, що має дві нагороди, кілька відзнак від волонтерів. Діти теж ним пишаються. Чоловік двічі був одружений — нині холостяк. Після війни мріє стати фермером та працювати на землі.. І, дивлячись на свої руки, каже: «Нічого — вони ще й на полі попрацюють»!
