Одеситка Кармелла Цепколенко надзвичайна і як талановитий композитор, і як красива жінка. Її важко не помітити, хоча вона рідко буває в Києві. Востаннє вона приїздила на прем’єру свого нового тріо для флейти, віолончелі й фортепіано «У мріях або тут, унизу, на землі» в рамках «Київ мюзик фесту». Її музичні образи завжди дещо фантастичні, мають у собі особливий емоційний заряд, набагато відчутніший, як у холоднуватих конструкціях багатьох її колег по цеху академічного авангарду. Ким треба бути для цього — чоловіком, жінкою або янголом, схоже, не так уже й важливо. Але справжня чоловіча хватка й міцність духу потрібні, щоб створити й вести з року в рік музичний фестиваль. «Два дні, дві ночі» — музичний форум, із самого фундаменту побудований завзяттям чарівної авторки та її однодумців — сьогодні невід’ємний від культурного простору України. Два квітневі дні і дві квітневі ночі в Одесі — справжнє свято мистецтв, бенкет для меломанів усіх мастей. Напевно, саме такий фестиваль і може існувати на березі весняного моря, в одному з наймузичніших міст світу. Я ніколи не слухав музику Кармелли в її місті, і Чорне море, на жаль, не акомпанувало нашій бесіді. Може, тому й сама розмова, зрештою, набула такої рваної, «сухопутної», якщо можна так сказати, форми. Поговорити можна було б іще про дуже багато які речі, — сподіваюсь, коли-небудь так і буде. Але говорити — це півсправи. Набагато важливіше слухати.
НАВЧАННЯ
— Я закінчила Одеську консерваторію по класу фортепіано в Людмили Гінзбург, по композиції — в Олександра Красотова. Потім — аспірантура Педагогічного інституту імені Леніна в Москві, захист кандидатської дисертації із проблем сценарної розробки музичного матеріалу в композиторському класі. Далі — в Дармштадті, в Байреті, — центрі щорічних Вагнерівських фестивалів у Німеччині. Ось мої університети.
ХАРАКТЕР
— Становлення композитора — дуже сувора річ, особливо в нас. Академічне навчання має дуже суворі рамки, і треба пройти через це. У цьому сенсі особливо пам’ятна музична десятирічка, де композицію викладав професор Олександр Коган — чудова людина, який дуже багато мені дав і в особистому, і в професійному плані. Зрештою, власну свободу можна знайти, тільки виховавши в собі особистість, своє «я» в досить жорстких умовах.
СТРУКТУРА ТЕПЛА
— Ми не шукаємо нового — воно народжується самою структурою художньої дiйсностi. Конструкція фестивалю непорушна, концерти йдуть із четвертої дня до ранку, на двох сценах. Слухачі також беруть участь у дії, активно співпереживаючи музицi. Кожний номер відділено від іншого паузою в десять хвилин. Свій хронометраж існує для складних творів, що включають у себе перформенс, інсталяцію або відеопокази; для сольного виступу музиканта-віртуоза, який може втримати увагу публіки саме роботою на одному інструменті; для дуету — як побачення двох майстрів. Фестивалі відрізняються один від одного особливими акцентами. Наприклад, на першому з них акцент було зроблено на мелодрамі. Останні «Два дні, дві ночі» будувалися навколо так званих підготовлених імпровізацій. Паралельно досліджувалося співвідношення аутентики, справжнього фольклору й сучасної академічної музики. Наступного року ми надамо перевагу театрові. Приїдуть, серед інших, такі цікаві колективи, як маріонетковий «Кабінеттеатр» з Австрії та грузинський Театр пальців. Буде й своєрідне поєднання з іншими візуальними мистецтвами, зокрема, з відео. Наприклад, у цій сфері величезне зацікавлення викликає німецька група «Партіта радикале». Вони показують три німих фільми і супроводять їх живим музичним виконанням. Ну, і, звичайно, виступатимуть усі наші колективи: одеські «Гармонія світу», «Каданс», приїде й «Київська камерата» та ще багато виконавців з рiзних країн.
Концепція в нас дуже серйозна й незвичайна. Не можна сказати, що ми зорієнтовані виключно на пошукове, експериментальне мистецтво. Основний критерій — високий професіоналізм. Наприклад, уже згаданий фестиваль підготовлених імпровізацій будувався саме на виконавській майстерності музикантів, які можуть справитися з матеріалом будь-якої складності й епохи — зі старовинною музикою, авангардом, романтизмом. Зрозумійте, ми не хочемо бути всеохопними. У нас є окремі фестивалi «малих форм», які присвячуємо тільки джазу (наприклад, проводимо джем-сейшени), або ж танцю як такому. А у «Двох днів, двох ночей» — своє особливе місце. Іншими словами, не варто поліпшувати територію, вже добре завойовану й освоєну.
ТЕРИТОРІЯ
— «Два дні, дві ночі», гадається, дуже серйозно впливають на культурну ситуацію в Україні. Цього двома словами не розповіси. Люди сидять у залі і о п’ятій ранку, їдуть не тільки із сусідніх міст, але й з усієї України. Сьогодні це справжній фестиваль сучасної музики, на якому можна почути те, що написано за останні 20 років (є ще Фестиваль прелюдій із більш давнім репертуаром) і що випадає з поля зору традиційних філармоній… Усе це особливо відрадно ще й тому, що спочатку нас просто ігнорували, а тепер звикли до нас і навіть товаришують із нами.
ГРОШІ
— Фестиваль у нас, дійсно, люблять. Витратна частина сягає звичайно 300 — 400 тисяч доларів. Власне, нашi одеськi витрати складають 25 000, — це необхідний мінімум оплати за оренду приміщень, запис компактiв тощо. Фінансова пiдтримка, яку ми одержуємо від різноманітних фондів, культурних центрів, на зразок Гете-інституту, йде на оплату проїзду, гонорару та проживання музикантів. Цього року, до речі, нам уперше Міністерством культури було надано фiнансування. І все одно, грошей катастрофічно бракує, адже фестиваль стає дедалі популярнішим, і цього року в нас уже було більше як 150 учасників. Так чи інакше, а програму наступного фестивалю вже зверстано і ми сподіваємося на допомогу всіх наших традиційних донорів плюс рідне Мінкультури.
«ДВА ДНІ, ДВІ НОЧІ», ДВА ЖИТТЯ
— Суміщати таку клопітну справу, як організація великого фестивалю, та музичну творчість хоч і дуже важко, але надзвичайно важливо для мене. І, головне, тут немає особливих протиріч. У ролі організатора я складаю програму, компоную репертуар, що також є частиною творчого процесу. Адже «Два дні, дві ночі», прошу зауважити, є сам по собі єдиним твором, який складається не просто так, не довільно, але має свою ідеологію, драматургію, кульмінацію тощо. Ось чому для мене як для творчої людини це так само цікаво. А на те, що пишу, над чим працюю, на жаль, часу, дійсно, залишається небагато. Усе одно, чекаю зручного моменту, планую його. Ось тепер поїду у Францію, Швецiю, а потім буде два місяці спокійні. Я вже знаю, для чого використовую дорогоцінну паузу, заздалегідь відмовилася від усіх інших справ на цей час: закінчуватиму камерну симфонію, новий твір, який замовили французи. Доводиться свій час буквально дробити, розбивати на ті моменти, які можу присвятити творчості.
НАТХНЕННЯ
— У самому процесі написання — декілька етапів. Твір народжується задовго до того, як засяду за партитуру. Сам процес уже розпочався, музика вже створюється в підсвідомості, я вже пишу новий опус, просто не беру олівця. У результаті, півтора місяця досить для такого твору, як та ж камерна симфонія, щоб вивести його на рівень виконання. Взагалi натхнення приходить тiльки до тих, хто працює.
МАЛЕ Й ВЕЛИКЕ
— Я, справді, пишу в основному камерні твори. Усе залежить від ідеї. Хоч як би ти хотів, усе одно думаєш про те, як це сприйматиметься й виконуватиметься. Звичайно, якби запропонували написати велику річ і при цьому була б упевненість в якості виконання, я, звичайно, взялася б. Але є складність також іншого плану. Ось тепер створюю камерну симфонію. Є думка написати її в чотирьох частинах. Але заважає сумнів: чи варто взагалі нині робити довгу музику. Бо в людей сьогодні немає медитативного сприйняття — за тієї щільності інформації, що буквально захльостує нас, масштабності подій, які відбуваються у світі. Усе це накладає відбиток на музикантів. Із роками, звичайно, багато змінюється. Отож через низку обставин я не пишу великі речі, але, насправді, дуже хотілося б.
«У МРIЯХ АБО ТУТ, УНИЗУ, НА ЗЕМЛІ» — ПРЕМ’ЄРА В УКРАЇНІ
— Я вдячна музикантам, які виконували мою річ — особливо, розуміючи, що значить жити на мізерну зарплату. Судити ж про загальну якість узагалі складно: твір має бути виконано кілька разів.
ЗАМОВЛЕННЯ
— Замовлення для мене найголовніше. Це те, що мене годує й примушує працювати. Моїх півставки доцента, за які я викладаю в консерваторії, абсолютно недостатньо. Основні джерела прибутку — виконання моїх творів, також і за кордоном, знову ж таки — гранти. Але я іноді й відмовляюся від замовлень, — так було тричі. Критерій тут один: головне, щоб сподобалась ідея, щоб вона відповідала якимсь моїм сценаріям. Я ж Риба, за гороскопом, і намагаюсь обійти небезпечні місця.
«СОЛО-СОЛІСИМО»
— Виконання мого твору, яке найбільше запам’яталося, — «Соло-солісимо» для скрипки в інтерпретації Пітера Шеппарда Скаверда на останньому фестивалі. Нещодавно було ще одне чудове виконання в корейської скрипальки Юн Хе Йо із тріо «Хаан», яке виступало на фестивалі «Днi свiтової музики» в Японії. Я взагалі люблю цю п’єсу — той, до речі, випадок, коли замовлення надходило від самого виконавця, Пітера. Адже, коли пишеш для когось, виражаєш особистість цієї людини. Загалом, «Соло- солісимо» — це філософськи й психологічно складна п’єса і набагато глибша, аніж я могла б вам розповісти.
ВТРАТА
— Щойно написане тобі дуже дороге, але ось минає час, твоя музика віддаляється від тебе, і вже починає здаватися, що це не так добре.
АНДРОГІН
— Бути жінкою і при цьому композитором, ще й керівником фестивалю — складний процес. Утім, якби не соціалістична система, було б по-іншому. Адже більшість жінок- композиторів — родом із країн соціалістичного блоку. По-моєму, будь-яка людина, яка пише, знімає, грає що-небудь, не має статі зовсім. Коли він або вона пише, то вже не є ні чоловіком, ні жінкою. Пригадайте, скільки було великих людей із нетрадиційною орієнтацією — писали й мужню, й вельми лiричну музику. Такий ось погляд — спірний і, може, образливий для когось. Творець — безстатева істота. Однак головне не це, а те, що людина, яка хоч раз відчула цей дивовижний кайф, це задоволення від творчості, не може вже забути цього, у неї, вже просто немає виходу із цього солодкого полону.
КОЗИРI
— Я полюбляю красиво одягнутися, смачно приготувати. Дуже люблю живопис. Сама малюю, син також цим грішить, колекціоную картини. У мене є цілі цикли, натхнені саме живописом. Окрім того, обожнюю карти. Це своєрідний інтуїтивний відпочинок. Картам я також присвятила кілька опусів. Можу скласти партію і в преферанс, і в покер. Я взагалі людина азартна. А ще дуже люблю гадати. Чи збувається? Це вже інша розмова…
