Місто, де історичних пам’яток на квадратний кілометр більше, ніж в інших населених пунктах Волині, можна обійти за годину. Це найменше і за територією, і за кількістю населення місто в Україні, яке після затвердження свого генерального плану 1998 року опинилося затиснутим селами з усіх боків. І тепер вони значною мірою можуть диктувати Берестечку свою волю в багатьох питаннях. Насамперед, завдяки землі, яку мають села та яку не має місто з «обчикриженими» межами. Тому місцева лікарня опинилася на території Мервинської сільради, приміщення профтехучилища — це Смолявська, і навіть хоронять берестечківців на кладовищі села Піски, бо свого — нема.
А земля сьогодні — це податки, надходження до бюджету, яких Берестечко, порівняно з сусідами, практично позбавлене. «Холдинг «Волинь Агро», дрібні фермери... Заправка плюс земля... «Броди Агро», «Агро-Експрес-Сервіс», «Пан Курчак»... — називає берестечківський міський голова Валентина ЗАЛЕВСЬКА «олігархів», які орендують землі в селах або зареєстрували там свої підприємства. Завдяки цьому сусіди-сільради і можуть казати на Берестечко, що воно — бідне.
ЗЕМЛЯ — НАША, ШКОЛА — ВАША
Жодна сільська рада із шести не відповіла на листи з Берестечківської міської ради щодо ймовірного об’єднання в територіальній громаді. «Могли б приєднати Пляшеву, бо проситься, але це — село сусідньої Рівненської області, а об’єднання населених пунктів різних областей наразі не передбачено законодавством. По-живому різали тоді, коли Пляшеву з Берестечком розвели по різних областях. А Берестечківський район колись був аж до Дубна», — каже Валентина Залевська. Здаючи земельку в оренду заїжджим аграріям та бізнесменам, збагачуючи власні бюджети, приберестечківські села повною мірою користуються інфраструктурою міста.
«У нашому дитсадку є 26 дітей з одних лише Пісок, яких ми приймаємо на умовах співпраці територіальних громад. Приміщенню дитсадка — 104 роки, а воно геть аж тріщить, зокрема від кількості охочих утримувати тут дітей. Є 72 дитини і ще 30 заяв від батьків. Добудовуємо ще одну групу. У школі — 350 дітей з усієї округи. У нас є ринок, пошта, відділення банків, пожежна частина, будинок школяра, школа естетичного виховання — колишня музична, є приміщення для поліцейського відділку, лікарня, ПТУ... Тобто є інфраструктура, необхідна для діяльності ОТГ. Є психоневрологічний інтернат, консервний завод, ковбасня, підприємство, яке виготовляє макарони і постачає по всій Україні, — це робочі місця, там працюють жителі не лише Берестечка, а й навколишніх сіл», — у Валентини Залевської багато аргументів на користь центру ОТГ саме в Берестечку.
НА РОБОТУ — З... САПКОЮ
Зустріти голову на порозі міської ради з... сапкою — ще та несподіванка для журналіста, але не для місцевих мешканців. Відколи Валентина Залевська перемогла на виборах на посаду мера, відтоді і сапка, і віник стали, образно кажучи, одним з її робочих інструментів впливу як на довкілля, так і на земляків, котрі обрали головою саме її — з дев’яти кандидатур. Причому з відривом у понад 50 голосів, що є значною перевагою.
Маючи статус історичного міста, Берестечко потребує не лише «свого» туриста, тобто й туристичної інфраструктури, а й елементарного порядку. Місто компактне і затишне, попри те, що туристу чи просто людині, яка вперше потрапила сюди, неодмінно впадуть в очі пошкоджена плитка при пам’ятнику Богданові Хмельницькому та висока трава, поросла через дорогу від гетьмана, між плитками на майданчику перед пам’ятником Тарасові Шевченку. Валентина Залевська має намір замінити пошкоджену плитку після зими, а траву час від часу прибирають, нагадуючи про це комунальникам, яких, певно, менше, ніж міського голову, турбує привабливість міста.
А сапка потрібна була для того, щоб на толоці з колегами та небайдужими містянами попрацювати в місцевому парку, який свого часу був одним із визначних місць Берестечка нарівні з палацами. Його в 1801—1805 роках заклав відомий ірландський вчений і садівник Діонісій Міклер. За радянських часів тут було освітлення, лавиці, ротонда для танців, квітники. Екологи кажуть, що парк, якому присвоїли ім’я місцевого уродженця, відомого на Волині фольклориста Олекси Ошуркевича, треба було б «зрізати під корінь» і висадити нові дерева. Та наразі вдалося розчистити хащі, поставити нову сцену на колишній ротонді, розбити квітники, облаштувати дитячий майданчик. І вже тут, а не на площі біля міської ради, де і надмірний рух транспорту, і пилюга, відзначають міські свята. От цього літа святкували 470-річчя здобуття Берестечком Магдебурзького права.
ФОТО З САЙТА WIKIPEDIA.ORG
Звітуючи, Валентина Залевська могла похвалитися не лише парком, а й тим, що облаштували міський пляж на березі Стиру, в урочищі Оболонь. А після Дня Незалежності в Берестечку мали нарешті розпочатися роботи з реставрації колишнього кінотеатру. Адже в місті немає залу для концертів, зборів — хоча має бути.
УЛЮБЛЕНЕ МІСТО
Центр Берестечка вражає величною спорудою православного Свято-Троїцького собору. Він має напрочуд ошатний вигляд, зате всередині — роботи непочатий край. Навіть якщо зважити на те, що колись у місті мешкало до 50 тисяч населення, і тоді він був завеликий. Але збудували його у відповідь на спорудження масивного Троїцького католицького костелу. Костел поляки збудували ще в XVII столітті на ознаменування своєї перемоги під Берестечком. За переказами, на стіні була зображена картина битви поляків під Берестечком з військом Богдана Хмельницького 1651 року. Кажуть, тут переховували й шаблю Яреми Вишневецького, яку забрали польські жовніри, коли відступали 1920 року. Були чудові фрески, орган. Нині костел — майже руїна, на реставрацію якої потрібно не менше ніж чотири мільйони євро. Що костел... Коли нещодавно бурею було сильно пошкоджено баню на православному соборі, то цим переймалася лише парафія. Міська рада не мала чим допомогти, а в районі відмовили, бо «не той патріархат». А що це історична споруда... Проте кого зараз цікавлять такі речі?
Цікавим туристичним об’єктом могли б стати келії Тринітарського монастиря 1344 року (!). Наразі туристи можуть бачити їх лише ззовні, як і стару вивіску «Казкове кафе». Валентина Залевська каже, що не приживаються в цій будівлі жодні заклади. Але використовувати їх не має змоги також міська рада.
Міський голова прекрасно орієнтується в історії Берестечка, водить мене вуличками древнього міста. На запитання, звідки так детально знає історію, жартує: «Я — як Катерина Друга. Вона стала російською імператрицею — і вивчила російську мову, а я стала міським головою — і вивчила історію міста». Уже два нових пам’ятники з’явилися в Берестечку за її головування. Перший — козацький хрест на місці розстрілу січових стрільців, похованих на кладовищі у Пісках. Другий — хрест на місці старої каплички, якого поставили на вшанування пам’яті померлих 1873 року від холери берестечківців. Для цього довелося зрізати старезні тополі й відремонтувати міст через Стир. Місцеві комунальники замість знищеної огорожі на мосту ставили... цвинтарні огорожі, викинуті людьми.
Розмірковуючи про роль особистості в історії, розумієш, що кожній громаді потрібен лідер. Непросте місто дісталося цій молодій жінці — Валентині ще немає 50-ти. За трохи більш ніж рік, що вона обіймає посаду міського голови, Берестечко побачило, образно кажучи, світло в кінці тунелю. Відновилися міські толоки, створено громадське об’єднання «Берестечківські матусі» — людям стало небайдуже їхнє місто і те, як живеться в ньому дітям. Буде й готель для туристів — Залевська уже знає приміщення, де він може бути. З ошатної автостанції, яка збереглася, щодня відправляються 33 рейси: Горохів, Луцьк, Дубно, Тернопіль, Київ... Ну, як не бути Берестечку центром об’єднаної територіальної громади? Але якщо держава не вирішить питання доріг у цей закуток між Волинською та Рівненською областями (бо хоч як їдь до Берестечка — через Боремель чи Смоляву з Іванівкою, це суцільне бездоріжжя), історична земля може бути приречена на занепад.
