Від стадіону «Даугава» у латвійському місті Лієпая всього лише кількасот метрів до берега Балтійського моря. Аби дійти до того місця, де можна увійти в прохолодну навіть влітку морську воду, треба спочатку подолати смугу глибокого піску, в якому застрягають ноги, і ніяк не можна йти швидко. Зате біля самої води пісок нагадує бігову доріжку, по якій легко можна хоч бігти, хоч їхати автомобілем.
Дуже схожим на цей шлях виглядав старт київського «Динамо» у кваліфікації Ліги чемпіонів. Аби подолати скромну команду «Металургс», українській команді спочатку слід було пройти крізь смугу власної невпевненості й хвилювання, які попервах заважали динамівцям більше, аніж суперники на футбольному полі.
Та про це трохи згодом. Почну з того, що чемпіон Латвії минулого року був бажаним суперником для «Динамо» на цій стадії чемпіонської ліги, хоча вголос про це намагалися не говорити. Суперником киян мав стати переможець дуелі між чемпіонами Латвії та Казахстану. Ймовірна перспектива летіти у далекий Казахстан на зустріч із загадковим чемпіоном азіатсько-європейської країни зовсім не надихала гравців та тренерів київського клубу саме через екзотичність і непередбачуваність такої поїздки. Натомість тиха й затишна Лієпая, де все робиться з характерною для півночі Європи неквапливістю, була приємним контрастом спекотному казахському степу.
Суперник киян — команда місцевого металургійного комбінату, яка торік виграла чемпіонат Латвії, а нині посідає третє місце серед восьми команд вищої латвійської ліги, за своїм рівнем навряд чи відповідає команді вищої ліги українського чемпіонату. Проте очевидна для всіх різниця в класі команд не позбавляла тренерів «Динамо» клопоту, а додавала його.
Завжди непросто перемагати «на замовлення», особливо в такому турнірі, як Ліга чемпіонів. Футбол тим і привабливий, що за певних умов будь-яка команда може перемогти іншу, незважаючи на різницю у майстерності. Досвід минулого року, коли на цій же стадії турніру «Динамо» грало проти нікому практично невідомого швейцарського «Туна», який теж значно поступався «Динамо» у класі, не давав приводу для самозаспокоєння. Занадто болючими є спогади про торішню невдачу динамівців у двобої зі швейцарцями, яка на цілий рік перекреслила європейські перспективи одного з лідерів вітчизняного футболу.
Тривоги додавало і те, що латвійським клубом керує нині відомий ще з радянських часів литовський тренер Зелькявічус, який із командою «Жальгіріс» (Вільнюс) не раз успішно грав проти «Динамо» ще у чемпіонаті СРСР. Хто знав, який сюрприз міг підготувати досвідчений фахівець, який добре знайомий із тренером динамівців Дем’яненком ще з тих часів, коли той грав за київську команду на позиції лівого захисника.
Скромний п’ятитисячний стадіон Лієпаї, як і очікувалося, був вщерть заповнений глядачами, для яких приїзд «Динамо» та ще й у рамках Ліги чемпіонів, був, без перебільшення, історичною подією. Невідомо, що вплинуло на киян у перші хвилини гри, але лише удача допомогла віце-чемпіонам України вберегти свої ворота на перших хвилинах гри. Спочатку помилку Шовковського виправив Каддурі, який вибив м’яча з лінії порожніх воріт, а згодом уже помилка Гавранчича ледь не коштувала гостям пропущеного м’яча. Хто знає, як пішла б гра, якби господарі поля забили гол першими. На щастя для «Динамо», вже за кілька хвилин Діого Рінкон відкрив рахунок, після чого «Металургс» буквально розсипався під тиском атак української команди. Спочатку Шацьких подвоїв рахунок, а коли третій м’яч у ворота господарів забив вихованець місцевого футболу Верпаковскіс, доля гри, а також путівки до наступного кола змагань була практично вирішена. Знадобилося для цього трохи більше тридцяти хвилин.
Надалі гра нагадувала зустріч між командами різних ліг. Напруження зникло, спортивного інтересу вже не було. Навіть не реалізований господарями одинадцятиметровий, який впевнено взяв Шовковський, а також два м’ячі, якими у другому таймі обмінялися киянин Гавранчич та лієпаєць Калонас, не могли вже відродити інтриги. «Динамо» мчало до перемоги на всій можливій для себе на сьогодні швидкості.
Чи варто докладно аналізувати гру динамівців, коли завдання вирішене, а попереду ігри набагато вищого рівня? Чи дасть киянам перемога над чемпіоном Латвії якийсь корисний досвід, окрім психологічного? Навряд. Перший бар’єр, який виявився не занадто складним, практично подолано. Що зможе «Динамо» проти команд рівного або близького до себе рівня, покаже не стільки гра-відповідь проти «Металургса», призначена на 2 серпня, скільки найближчі матчі чемпіонату України і, звісно, наступний етап кваліфікації до Ліги чемпіонів, суперник динамівців у якому визначиться сьогодні.
