— Бато, звідки ви родом і як опинилися в Україні?
— Народився в Белграді. У 1987 році закінчив ВДІК у Москві.
Після навчання, повернувшись додому, багато працював у кіно: починаючи
із найостаннiшого асистента до першого помічника режисера. Брав участь
у спільних картинах з італійцями, американцями — дуже відомими людьми.
Першу самостійну картину «Поїзди без усмішок» — знімав на кіностудії імені
О.Довженка. З цього все і почалося. Після зйомок залишилися знайомі, друзі...
Завдяки їм я повернувся до Києва і тепер ось «приростаю», моя дружина Світлана
— киянка.
— Чи відрізняється продюсерська робота в кіно й на телебаченні?
— Звичайно. Передусім тим, що телебачення не є продуктом
кіно, як це здається на перший погляд. Воно виникло з театру, і перші програми
готувалися в театральному режимі.
На «Інтері» вже стало цікаво, бо з’являються конкретні
результати моєї роботи. Крім того, життя на ТБ дуже специфічне і дуже схоже
на життя в кіно. Передусім — взаєминами між людьми. Якщо є однодумці, це
добре. Коли колеги плескають тебе по плечу і кажуть: «Молодець, ти добре
працюєш», — значить, треба замислитися. А якщо кажуть, що погано, треба
бути задоволеним.
— Такі парадокси?
— На жаль, так. Але це факт. Успіх не прощають.
— Ви сказали, що сьогодні знайшли себе...
— На телеканал «Інтер» я прийшов на початку року, і період
адаптації ще не закінчився. Це досить важко — познайомитися з новою системою,
з людьми, порозумітися з ними. Те, що нинi готується в інтерактивному режимі
— а це чотири нові програми: «Клуб українського анекдоту», «Пан або пропав»,
«Енциклопедія» та «Домашній лоцман» — мої проекти. Особливо великі надії
покладаю на «Клуб українського анекдоту». Його ідею виношував давно. Найпривабливіше
в ньому те, що розширюється сфера спілкування. За допомогою анекдотів глядачі
самі зможуть стати творцями програми.
Коли я поділився своєю ідеєю з Олегом Філімоновим, вона
йому дуже сподобалася. Ми ходили містом і обговорювали, як усе це краще
зробити. Люди зупиняли нас запитанням: «Чи можна розповісти Олегу Філімонову
анекдот?»
Це було зовсім недавно, місяців три-чотири тому. А сьогодні
проект вже на екранах. Маємо намір його розширювати не лише на Україну,
але й на країни СНД. Мій принцип: якщо щось робиш, роби добре, а коли погано
— краще взагалі не робити. І коли вже я тут, із новими планами, проектами,
вони мають здійснитися. Битва триває.
№184 26.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
