Прийшла весна — і байкери збираються у дорогу. Вони хоч і люблять свободу та незалежність, але дорогу з автомобілістами мають спільну. І стосунки між першими та другими бувають досить специфічними: від легкого зневажання як у житті, так і під час руху на трасі, до відвертого підрізання на дорогах. Часто ті та інші нарікають на відсутність культури, киваючи одне на одного. Але проблема очевидна: щоб дорога стала безпечнішою, потрібно докласти зусиль усім.
Кожен мотоцикліст із досвідом стикався в житті з травмами своїми чи травмами і смертю знайомих мотоциклістів. 2004 року біля Білої Церкви з’явився навіть пам’ятник загиблим байкерам. Очевидно, нещасних і трагічних випадків було б набагато менше, якби була вищою культура всіх, хто сідає за кермо.
Тож цього року байкери першими протягнули руку автомобілістам: 17 квітня, в суботу, за ініціативи Національної асоціації мотоциклістів у 21 області Україні почнеться акція «Увага — мотоцикліст!» Цього дня з 12 до 14 години в усіх великих містах на значимих перехрестях волонтери роздаватимуть автомобілістам листівки із проханням про дисципліну на дорозі.
Мотоциклісти наголошують: вони будуть дуже вдячними, якщо водії автівок уникатимуть різних маневрів, гальмуватимуть обережно і не раптово, перебуваючи у заторі, не відчинятимуть двері, частіше дивитимуться в дзеркала заднього виду, особливо при паркуванні, повороті, відкриванні дверей, пропускатимуть мотоциклістів у «тягучках», а також, якщо вони не здійснюватимуть розвороту через подвійну суцільну лінію дорожньої розмітки. Інформаційним партнером акції є газета «День».
— З початком весни різко зростає кількість ДТП — не тільки з вини мотоциклістів, а й автолюбителів, які за зиму відвикли бачити на дорогах мотоцикли, — зауважила прес-секретар Національної асоціації автомобілістів України Ольга Олексик. — Тому ми проводимо цю акцію, щоб закликати автомобілістів до співдружності та безпечного руху. Сподіваємося, що наша акція знайде підтримку.
Причиною ДТП може бути не тільки суб’єктивний фактор, а й стан наших доріг. На це скаржаться всі — пішоходи, які стають автомобілістами, автомобілісти, які бувають пішоходами, і мотоциклісти, і навіть представництво Світового банку в Україні. Так, віце-президент Світового банку у Європі та Середній Азії Філіп Ле Уеру попереджує: якщо не зайнятися ремонтом доріг вже зараз, то згодом кількість дорожньо-транспортних пригод може зрости у рази. Втім, самих бюджетних коштів замало, щоб зробити покриття українських автошляхів якісним. Тому Світовий банк за участю інших міжнародних організацій готовий надати технічну та фінансову допомогу країнам Європи та Середньої Азії, аби покращити стан доріг і відповідно поліпшити безпеку дорожнього руху.
Плачевний стан доріг Укравтодор пояснює це тим, що вже багато років поспіль вітчизняні автошляхи жодного разу не ремонтувалися, як кажуть, від «А» до «Я». Натомість власники транспортних засобів обурюються: куди йдуть транспортні збори? Запорізькі водії навіть проводили у березні акцію протесту, вимагаючи відремонтувати міські дороги.
Також обурюють водіїв і високі митні ставки, які стягуються за ввезення з-за кордону автомобілів чи мотоциклів. Їхній розмір залежить від ринкової вартості транспортного засобу, року його виготовлення та об’єму двигуна, тому чим краще авто чи мотоцикл, тим більше доведеться платити його власнику. Але знову ж таки — яка частина цих коштів витрачається на ремонт доріг, невідомо.
— Ці збори обумовлені митними тарифами, які стягуються на основі Митного кодексу України, — пояснює адвокат Євгеній Коваль. — Я не виключаю, що митники можуть зловживати тим, що не всі водії знають ставки митних зборів, тому вимагають від них платити більше, ніж передбачає закон. На практиці мені доводилося з цим зустрічатися не раз. Водії можуть захистити себе хоча б тим, щоб попросити митників пояснити їм, на якій підставі стягується даний збір, а також вимагати видачі квитанції. Сума збору постійно змінюється (знижується дуже рідко, майже ніколи). Ці збори йдуть у бюджет і складають його вагому частину.
Але із всім цим мотоциклісти справляються і справлятимуться самотужки, якщо всі, хто виходить на дорогу, забудуть про свої емоції та амбіції й керуватимуться тільки правилами дорожнього руху. «Під час зустрічі ми потискуємо одне одному руки і від цього контакту в нас стає тепліше на душі — ми живі. Під час зустрічі ми обіймаємося за плечі і притискуємося серцями, і від цього нашим душам стає ще тепліше — ми живі. Під час зустрічі ми дивимося в очі одне одному і бачимо вогонь в наших душах — ми живі. І поки горить цей вогонь, ми — байкери», написав на байкерському сайті Магістр (Юрій Попович), один з ініціаторів встановлення пам’ятника загиблим байкерам.
Такі слова бувалого мають досить трагічну окраску, як для наших мирних днів, бо виїзд на дорогу виглядає як виїзд на війну. Після них акція «Увага — мотоцикліст!» сприймається як дуже серйозний заклик до всіх людей, хоч би за яке кермо вони сідали.
Олег ПОКАЛЬЧУК, соціальний психолог:
— На мотоциклах їжджу вже років із 20, ще з юнацьких часів. Їжджу дорогами як українськими, так і тими, що за межами України. Їжджу на мотоциклі постійно, я член мотоклубу, для мене це спосіб життя і спосіб поведінки. Й основний спосіб пересування, звісно, коли дозволяє погода.
За своєю якістю наші траси не відповідають взагалі жодним стандартам, є місця, де їх просто немає, наприклад, їхати дорогою на Крим, у районі Красноперекопська, взагалі неможливо. Скажімо, у Норвегії дорога між двома селами приблизно такої якості, як наша траса Київ-Бориспіль. Маю на увазі якість полотна. Скандинавія у цьому сенсі сильніша, ніж решта країн Європи. Коли потрапляєте в Німеччину, їхні дороги здаються гіршими у порівнянні зі скандинавськими. А коли переїжджаєте кордон з Польщі в Україну, то розумієте, що попадаєте просто в «пересеченную местность». Ви потрапляєте в місце, де немає ні правил, ні умов для руху. Немає навіть сенсу порівнювати якість нашого дорожнього полотна з європейським. Існують окремі ділянки траси, які більш-менш відповідають стандартам, але тільки щодо якості покриття. Я вже не кажу про обочини, дорожню розмітку, а дорожня поліція — це взагалі окрема тема. На Заході її практично не видно. Вас ніхто ніколи не зупинить для перевірки документів просто так. Але якщо ви порушите правила, то будьте певні, що поліція з’явиться за лічені секунди.
Наш рух — це дзеркало нашої ментальності. У нас діє правило багатшого: є комплекси неповноцінності в людей, які їздять на дешевих іномарках, є комплекси пихатості в тих, які їздять на дорогих машинах. Якщо говорити про мотоцикл як про транспортний засіб, хоча ми до нього так не ставимося, то він програє за умовами наших доріг і за характером руху. У Польщі ввічливість водіїв на порядок вища, і культура поведінки на дорозі значно вища, бо це гарантує їм безпеку, зручність і комфорт. Чим далі країна від соціалізму, тим краще, цивілізованіше, комфортніше, приємніше і зручніше їздити її автошляхами. Дорогою до того ж Стокгольму приблизно на відстані 600 кілометрів таке полотно, що можна заснути, незважаючи на швидкість, з якою їдеш. Якість доріг така, що ти не розумієш, з якою швидкістю їдеш.
Олег СКРИПКА, співак:
— У дитинстві я дуже мріяв про мопед «Верховина», але коштував він 100 карбованців, тобто страшенно дорого. У кількох однокласників уже були мотоцикли, і мені теж просто нереально хотілося. Але тоді ця мрія не здійснилася. У мого батька був величезний і дуже швидкісний моторолер «Тула», який спокійно «валив» 120 км/год. і міг обігнати «Жигулі» — до речі, не раз це доводилося робити. Іноді ми їздили на ньому вчотирьох, і тоді доводилося тікати від міліції. Потім це бажання забулося. А протягом останніх десяти років нас часто запрошували на різноманітні байкер-фести, де я й почав спілкуватися з байкерами. І що дивовижно, я захопився цим рухом не через мотоцикли, а через людей. Не знаю, у чому тут магія, але вони всі — дуже класні хлопці. Чи це мотоцикли так змінюють людей, чи це тільки гарні люди тягнуться до мотоциклів — але я прийшов сюди саме завдяки крутій спільноті.
Байкерська філософія гармонійно накладається на історію України — в Штатах вона виникла як рух таких собі «неоковбоїв», а у нас стає відродженням козаччини. Дух лицарства й шляхетності, атрибутика, мораль і цінності — усе це нагадує якийсь лицарський орден, у цьому є своя естетика.
Я влився в байкерський рух дуже м’яко й поступово. Не можу себе назвати активним байкером, я рідко буваю на зльотах, але, звісно, купив собі мотоцикл. І зрозумів, що це зручний і приємний спосіб пересування, особливо для нашого міста! Наскільки я бачу, ставлення байкерів до їхніх «залізних коней» межує з фетишизмом. Але я людина дуже практична, і влітку це дійсно зручно — через тиждень-два, як тільки потеплішає, вже пересяду на свій байк.
Я належу до запорізького клубу «Biker Sich». Потрапив туди геть випадково, коли був у Москві і знайшов там знайомих, що є членами цього клубу. От у Москві я й вступив до нього. Взагалі клубів дуже багато, вони всі спілкуються й перетинаються між собою, вражає постійна взаємодопомога.
Була цікава історія з клубом «Байкер Січ». Якось ми поверталися з Євпаторії, якраз з байкерського зльоту. Везли нас саме байкери. Я по телефону давав указівки щодо нового кліпу, в якому хотів задіяти такий справжній горбатий «запорожець», але кабріолет. І от один із моїх супутників, почувши цю розмову, зателефонував комусь, поговорив і передав мені телефон. Зі мною привітався чоловік, представився як Барон Мюнхгаузен і сказав, що через кілька днів у мене під будинком буде стояти «запорожець»-кабріолет. Я посміявся, але минуло кілька днів — і дійсно мені привезли цю машину! Вони зрізали дах у «Запорожця», зробили тюнінг, пофарбували, і через деякий час я таки зняв його в кліпі. А з Бароном Мюнхгаузеном ми познайомилися, із задоволенням спілкуємося, і коли буваємо з концертами в Запоріжжі, часто робимо в його кав’ярні якісь сейшени та виступи.
Серед байкерів справді багато прекрасних людей. Хтось захоплюється спілкуванням в інтернеті, в якихось «Однокласниках» сидить, а тут є реальні люди, щире спілкування, яке приносить купу позитивних емоцій. Звісно, їздити на байку — то дуже небезпечно, і я б хотів, щоб незабаром винайшли якісь нові системи безпеки. Не більш складні і «наворочені» захисні костюми, а якісь технології, що зменшать імовірність падіння. Зважаючи на швидкість розвитку науки, я думаю, це цілком можливо. Безумовно, необхідно ще й полагодити дороги...
Андрій ХОРОЛЬСЬКИЙ, віце-президент Автомобільного клубу Києва:
— Культура поведінки водіїв щодо двоколісних братів дійсно на низькому рівні. Ситуацію можна покращити тільки завдяки тому, що водії врешті-решт звикнуть, що окрім їхніх автомобілів, на дорогах існують ще й транспорті засоби на двох колесах. Дехто просто їде і бачить тільки себе на дорозі. Вирішення цієї проблеми залежить тільки від особистої культури людини, що сидить за кермом, і від того, наскільки вона уважна на дорозі. В інших країнах ця проблема вирішується тільки введенням окремих доріжок для велосипедів. Мотоцикл — це такий же транспортний засіб, як і автомобіль, трактор тощо. Як правило, у водіїв чотириколісних транспортних засобів претензії до мотоциклістів однакові — це недотримання швидкісного режиму, агресивність на дорозі і порушення правил дорожнього руху. Бо не секрет, що мотоциклісти іноді лихачать, їздять між машинами, провокують якісь складні ситуації, але більша частина скутеристів та водіїв іншої малої техніки страждає від того, що їх не сприймають як повноправних учасників дорожнього руху. І все це залежить від виховання людини, від цього ми нікуди не дінемось. Хіба що будемо виховувати людей: як кажемо про тварин — люби братів своїх менших, таку ж аналогію можна провести щодо мотоциклістів, бо їхні права та претензії на дорогу такі ж, як і у власників авто. Тим паче, що спільною проблемою і тих, і інших є якість автошляхів. Вона залежить від обладнання та техніки, яка обслуговує дороги. І тут справа не в кількості грошей, які вкладаються у ремонт доріг, а в якості матеріалів. Але це проблема Міністерства транспорту, а ми, водії, лише користуємося тим, що є.
Слава ФРОЛОВА, телеведуча:
— У мене є два захоплення — вітрильний спорт і мотоцикли. І те, і інше дає море задоволення. Яхти в мене своєї немає, а от мотоцикл вже є, це YAMAHA Drag Star 650. На мотоциклі торік я їздила вночі і у вихідні, коли дороги не завантажені. Наші водії ще не дуже доброзичливі до мотоциклістів, тому просто небезпечні, а оскільки я ще не дуже досвідчений байкер, прагнула не випробовувати зайвий раз свою долю і долі інших учасників дорожнього руху. До кінця минулого сезону відчувала себе вже набагато впевненіше, і цього року планую активніше спілкування зі своїм байком. Зараз перебуваю в Москві, якраз для того, щоб купити собі відповідний мотоекіп. Я люблю техніку, і тому навіть не порівнюватиму авто і мото, навпаки я б поповнила цей ряд, оскільки я ще й яхтсмен, вітрильно-моторними яхтами, вертольотами, літаками, велосипедами — вони всі прекрасні. Щоправда літаками та ѓвинтокрилами я, поки що, керувати не вмію, але це поки що. На байкерських тусовках я не буваю, через щільний графік, але серед моїх друзів багато байкерів, так що коли я зустрічаюся у своєму клубі (D*LUX — я там креативний директор) із друзями, сміливо можна казати, що це міні-зліт. Цього року планую поїхати на своєму мотоциклі до Одеси, на свою батьківщину, а там, може, й далі.
