Не можу не відгукнутися на статті Марії Матіос «Та не однаково мені...» і Миколи Павлюка «Ослячі вуха невігласа» («День», №135). Мені здається, не треба й згадувати прізвища тих невігласів, які намагаються забруднити нашого ідейного й морального генія Тараса Шевченка. Тарас Григорович Шевченко — це сонце, яке світить нам і гріє українську націю.
До Голодомору 1932 — 1933 років і репресій майже у кожній українській хаті чи квартирі був портрет Т.Шевченка та його «Кобзар». Тарас був і є символом боротьби за незалежну Україну та її зміцнення. Під прапором нашого генія український народ повалив імперію і здобув незалежність.
Чому ж і зараз у незалежній Україні знаходяться маргінали, які намагаються очорнити совість українського народу — нашого Тараса? Кожна культурна людина поважає як свої святині, так і святині інших народів. Це — лакмус на культуру. Безкультурні невігласи згідні поливати брудом свою Батьківщину, вважаючи, що це «не зовсім своя» мова, культура, нація. Це вони діють в Україні проти її економіки, мови, культури, бо нічого позитивного робити не спроможні. Якщо аналізувати їхні біографії, то в цьому провина й суспільства, бо всі вони мали важке дитинство без любові у родині, школі, часто — якісь фізичні вади. Тому нам, християнам, треба їм пробачити і берегти всі свої святині, як і святині усього людства.
А закінчити хочу словами нашого генія:
Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди;
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!
