Історія запорізької зоозахисниці вражає: у своєму будинку вона створила прихисток для покинутих та хворих звірів, дівчина сама лікує та реабілітовує їх. Наразі під опікою Олесі Кулик знаходяться сотні різних тваринок — котиків, песиків, птахів та навіть лисенят. Усіх цих улюбленців дівчина називає «Зграєю», а себе її берегинею.
Олеся Кулик — нетиповий зооактивіст. Вона не належить до жодних волонтерських організацій, уникає зайвої публічності чи реклами. Хоча «День» таки зумів свого часу розговорити Олесю, про неї газета розповідала читачам кілька разів та навіть нагороджувала символічною «Короною «Дня» за об’єднання українців навколо ідей зоозахисту (див. №№ від 21 грудня 2016 р., 11 січня 2017 р., 28 грудня 2017 р. та 24 січня 2018 р.).
Її благородна справа ще змалечку базується на великій любові до тварин. Фінансову підтримку на утримання звірят часто надають такі ж, як Олеся, тваринолюби, що відгукуються у «Фейсбуці». Диких звірів після одужання дівчина випускає на волю чи віддає в добрі руки, а деякі тварини через каліцтва вже назавжди залишаються частиною «Зграї».
На прохання «Дня» дівчина розповіла кілька найдивовижніших історій порятунку звірів. Далі — пряма мова Олесі Кулик.
1 ІСТОРІЯ БІБІ. ОДНА З ТИХ, ХТО ВИЖИВ СЕРЕД ТИСЯЧ ЗАГИБЛИХ
Я не втомлюся розповідати її історію, тому що Бібі одна з тих, хто вижив серед тисяч загиблих. І слід замислюватися до того, коли треба вже вигрібати наслідки.
Бібі та її п’ятьох родичів привезли до притулку в Кушугумі «Добрі ручки» самі заводчики. «Стало невигідно», — пояснили вони. Там на той час жили сімдесят собак.
МОДНИЦЯ БІБІ ЛЮБИТЬ КЕПКИ ТА ОБИРАТИ ОДЯГ САМОСТІЙНО
Щоб уникнути інфекцій і для їхньої безпеки Масиків забрала собі волонтер Саша Чемеріченко і о другій годині ночі надіслала мені їхні фото. А майже о четвертій ранку на таксі я була біля будинку Саші й гладила свою м’якеньку теплобулочку.
Лялі були красиві і пещені, молоді. І тільки одна — моя язиката чотирнадцятирічна одновуха харизма. Я одразу закохалася в неї й навіть не розглядала нікого зі «здорових». До слова, всіх тварин забрали «свої». Це було наполеглива вимога куратора, оскільки віддавалися тварини нестерильними під договір — ваша стерилізація й повне обстеження. Усі сім’ї я знаю, й усі ляльки найулюбленіші. Але всі своєю мірою хворі.
Бібі ми почали обстежувати з першої доби, розуміючи, що з нею не все гаразд. І спостерігаючи за нею, і після спілкування з господарями інших собак стало зрозуміло — вони жили в клітках і не знали вигулу. Ніхто не вмів ходити до вітру на вуличці або на пелюшку. Усі боялися різких рухів і не знали хорошого корму. Бібі важить менше норми і за всіма правилами совісті її не можна було плодити. Ніяк. Вона пережила чотири кесареві розтини, у неї гази, немає зубів, через що язик завжди випадає. Їсть вона зубним каменем, який видалити не можна. Узагалі нічого під наркозом не можна. У неї проблеми з жовчним, не закрите тім’ячко, гідроцефалія, згустки крові, які можуть спровокувати онкологію або тромб. І найголовніше — у Бібі величезне серце. У неї за рік було п’ять великих нападів і крайній з них поклав нас на лопатки — кілька діб реанімації.
Кожен день з Бібі це моє велике щастя, і за ці п’ять днів я втратила не менше п’яти років життя. Чудово це усвідомлюю. Не виходила з клініки без неї і спала поруч. Вона навіть без можливості й сил повернути голівку, стежила очима, де мамі.
Ми багато пройшли разом. Найголовніше — це нерозривний зв’язок між нами. Я дізналася багато нового про себе і про світ. Оскільки Бібі не можна переживати, вона завжди зі мною. Ходимо і їздимо ми в слінгу. Бібі була на морі. Вона ходила в гори! Кілька разів сходила майже сама!
Вона дуже акуратна й усі пісюшки на ліжко — наслідки привчання від «господині» давно позаду. Вона терпить, і у нас навіть є рекорд. Нас ніколи не бентежила наявність Бібі. Це даність. Я їду. З Бібі. Або я і Бібі, або нас немає. Тому ми просто розставили пріоритети. Це купе в поїзді, це походи в ресторани, кафе, заправки, спілкування з таксистами, все — з Бібі. Нам рідко відмовляли. Бібі виступала з нами на міжнародних мітингах проти використання тварин. У неї брали інтерв’ю центральні телеканали й журналісти високого рівня. Вона носила з собою найменший плакат у світі — Бібі проти цирків з тваринами! Вона була співорганізатором мітингів і заходів. І завтра у нас теж справи.
Вона справжня дівчинка і любить одяг, обирає його сама. Любить кепки й цілувати мамі. Контролює кожен мій крок і любить свого бородатого папку. Вона мій світ і моя крихітна планета з величезним серцем. Я не уявляю свого світу без неї й дякую Всесвіту за такий подарунок. Мої 2050 грамів щастя.
І нехай Бібі на постійному контролі сердечка, вона отримує препарати, і коли я ставлю запитання про тривалість її життя — я бачу опущені очі. Нехай у нас складнощі з обрізанням ногтиків, тому що вона вкрай тривожна — я її шалено люблю.
Дякую нашим улюбленим докторам і асистентам, які в будь-яку секунду дня і ночі готові нас прийняти й підтримати, завдяки яким вона жива. Я досі пам’ятаю своє бажання померти, коли вона не дихала, і свою істерику після, коли я робила їй штучне дихання, і вона припинила синіти. Я прокидаюся вночі, коли вона припиняє дихати або їй сниться поганий сон. І коли я плачу, вона лиже мені обличчя — я знаю, що все буде добре. Поки вона зі мною.
І всі люблять Бібі. Тільки не всі замислюються, що й вони часто є спонсорами смерті тисяч нещасних, які живуть без світла та нормальної їжі, в клітках. Купуючи їх «подешевше» з «документами» у вигляді щеплення наклейкою без штампа й паспорта за 10 гривень.
Історія Бібі далеко не поодинока. Ебі Пиріжечок Олесівна живе в серденьках мамі і тих, хто її пам’ятає і любить, — з 16 січня 2019 року. Спи солодко. Люблю до неба.
2 ІСТОРІЯ ЕЛІС. ЛИСЕНЯ, ЯКЕ СТАЛО ОБЛИЧЧЯМ ПРОТИХУТРОВОЇ КАМПАНІЇ
Лисеня Еліс було знайдене чоловіком у Дніпровській області. Він їхав додому до Києва, але там на той час не змогли йому допомогти. Малечі було півтора місяця. Мені подали інформацію, що в неї «хворіють ніжки». І ось Еліс опинилася у нас.
Перший же побіжний огляд і рентген виявили проблему. У неї діагностували перелом хребта. «Тримайтеся. І ходімо на крапельниці».
ЛИСЕНЯТКО ЕЛІС БУЛА НАВІТЬ НА ОБКЛАДИНЦІ ЖУРНАЛУ
Відтоді почалася боротьба. І якщо спочатку був шок і стрес, то це було у мене, а у Еліс усе було добре. Вона вдома. Її люблять і дозволяють усе, що завгодно. І ми не припиняли дій ні на день. Для початку поставили її на ніжки. Спинальна ходьба закріпилася на все життя. Так, були проблеми зі здоров’ям, і їх не уникнути, але це не означає, що треба ставити хрест на житті.
Далі Еліс стала обкладинкою журналу. Так, просто закохала в себе півкраїни. І потім стала обличчям протихутрової кампанії. І... закохалася сама.
Красень Буч — чорно-бурий лис. Він і його брати були викуплені з хутроферми, і ми її закрили. Він дозволяв себе любити й забирав через решітку м’ясик Еліс. Вона завжди була оптимістом. Завжди зайнята справами. Завжди трималася. Навіть коли сили почали її полишати. Еліс прожила з нами три роки. На жаль, її здоров’я не дозволило бути з нами довше, але ми продовжуємо її любити. Вона зробила дуже багато для своїх диких родичів і для нас.
3 ІСТОРІЯ ЛІЛІЧКИ, ЯКА РОЗРІЗАЛА МОЇ ЗАГОЄНІ РАНИ
Ця історія триває зараз. Лілічка (в минулому Гера) приїхала до волонтерів з Василівки до Запоріжжя, сподіваючись знайти допомогу. Повертатися їй було нікуди, знову на вулицю. Що сталося з красивою соціальною крихіткою, ми не знаємо, і я не вигадуватиму історію. Факт — перший огляд, рентген і вирок — пухлина. Метастази в легенях. Крайній ступінь вагітності. Опущені очі ветеринарів: «Ми навряд чи зможемо допомогти». І порада: «Дайте їй народити. Поки вона годуватиме, вона житиме». І я закохалася в цю крихітку. Моя мама пішла з життя через онкологію четвертої стадії, з метастазами. Ця історія розрізала мені мої загоєні рани.
Лілічка народила через два дні. Одне дитинча загинуло. Два куцехвості грибочки отримали імена — Халва і Оладок. Вони прожили деякий час у клініці й нарешті приїхали в Стаю.
ЛІЛІЧКА ЗАЛИШИЛА ПІСЛЯ СЕБЕ ДВОХ ДИТИНЧАТ
Грибочки зараз живуть у нірці, яку їм вирила мама. Лілічка там легше дихає в спеку. Також у них є свій вольєр з лежаночкою та сарай з соломкою, і вони самі обирають, у якому місці гулятимуть сьогодні.
Минув час. Оладок і Халва проходять перші обробки й починають шукати будинок після щеплень. А Лілічка через кілька днів лягає на операцію. Хірурги-онкологи постараються зробити все можливе, щоб вона прожила з нами якомога довше. Вона чудова мати й компаньйон. Вона завжди готова дружити, і їй важливо, бути любимою, хоча є й друга улюблена справа — це смачно поїсти. Але хто ж з нас цього не любить?
Лілічка велика розумниця, і ми вдячні всесвіту за кожен день, який ми проводимо поруч з нею.
