Дикость, подлость и невежество не уважают прошлого, пресмыкаясь перед одним настоящим
Александр ПУШКИН
Відомо, що перший президент самостійної України Михайло Грушевский вказував, що віки лихоліть поділили український народ на три гілки:
— малоросів, які наплювали на свій народ і зневажають його;
— хохлів, яким усе одно на кого працювати, аби їсти давали;
— українців, які свідомо відстоювали у всі часи національну і людську гідність та честь, нерідко дуже ризикуючи за природне, моральне право любити свій народ і поважати його, виступали проти зради всього рідного як найвищої доблесті, таврували національну проституйованість як найганебніший прояв людського падіння, етнічної деградації.
Отже, дозвольте представникові східної діаспори з багатомовної дипломатичної української родини спробувати відповісти зухвалому студенту з великим комплексом неповноцінності, розвинутими ницими інстинктами, якому невідома біблейська заповідь «Не хлібом єдиним живе людина» («Я-то, грішний, думав, що патріотизм виховується соціально-економічними умовами життя людей»). Отже, «Чим виховується патріотизм?» — вигукує патетично студент Віктор Геращенко («День», № 93) , підступно маніпулюючи фактами. Адже в жодній з країн, на які він посилається, аби довести непотрібність українізації українців, не йдеться про заміну національних мов іноземними, навіть якщо це найпоширеніша у світі англійська, бо універсальна модель не дозволяє їм робити це: зрада свого народу — то є найбільший гріх. Ідеться про рівноправність багатомовності на основі пріоритетності національної мови, культури, передусім державної мови, її обов’язкового широкого і вільного вживання в Україні. Коли останнього секретаря ЦК КПРС з питань ідеології тов. Яковлєва в телеінтерв’ю запитали, чому розпався Радянський Союз, високий партійний функціонер, не вагаючись, відповів: «Від великодержавного шовінізму, що принижував, ущемляв, ображав неросійські народи». Йому-то було найвидніше, що саме в Золотої Орди була запозичена імперська практика східного вандалізму — національного вискоблення, етногеноцидної поведінки на приєднаних землях.
Німці, як нація європейського менталітету, хоч вибачилися перед людством за злочини фашизму й заборонили антигуманну ідеологію. Росіяни ж стверджують, що Росія може існувати тільки при збереженні імперського статусу і не приховують прагнення продовжити «собирание чужих земель».
Отож, цілком жалюгідні та вкрай аморальні будь-які потуги звести наклеп на людей, які люблять свій народ, не зрадили його й ніколи цього не зроблять, як це вчинили ви, студенте Геращенко, коли вас «допікає» прагнення достойників покласти край традиції знущання над українським етносом у його власній хаті. «Охоплена рабським духом еліта», як відзначив віце-прем’єр Микола Жулинський на Шевченківському святі, всіляко чинить опір зупинити етноцид, сприяти національному відродженню українців, перешкоджає виробленню державотворчої ідеології і продовжує користуватися сусловською доктриною «національного вискоблення».
Помізкуйте, якщо здатні, чому це євреї, створивши після тисячолітніх гонінь свою державу Ізраїль, вважали за необхідне обов’язково відродити рідну мову іврит, яка по суті вже була мертвою, а не запозичили кон’юнктурно чужу, хоч би й широко поширену, взявши англійську лише другою? Бо мова — то душа народу, його основа, без якої гине етнос. Ви цього бажаєте своєму народові, з якого вийшли? Навчіться поважати себе, подумайте, що й хто вас довів до такого гріхопадіння?
Шановна редакціє, показуйте, наскільки нагальною є необхідність прополювати українську ниву, захищайте знедолений наш люд. Адже ж ви — українці! Достойники журналісти — «лікарі суспільства», стражі моралі, честі й гідності свого народу, справедливості. Зичу вам бути саме такими, вдосталь наснаги й натхнення, мужності й ретельності. Хай вам щастить!
