Донецьк вирізняється одним із найвищих показників поширеності ВІЛ/СНІД в Україні. За станом на 1 листопада поточного року в області виявили понад 23 тисячi ВІЛ-інфікованих, із них 2% — підлітки. Не менш стрімко зростає й передача ВІЛ від матері до дитини. В одній лише шахтарській столиці від ВІЛ-інфікованих матерів народилися понад 400 дітей.
Єдиний в Україні Донецький обласний спеціалізований Будинок дитини об’єднує під одним дахом 86 ВІЛ-інфікованих дітей. Як повідомив головний лікар Будинку дитини Віктор Гончаров, Будинок відкрили ще в 2001 році — на місці колишнього дитячого санаторію. Спочатку він був розрахований лише на 60 місць, але вже в липні цього року спеціальною постановою Донецької обласної ради їхню кількість збільшили до 80-ти. Пропорційно зросло також і асигнування — до 1733 тис. гривень додалися ще 143 тис.
Здебільшого в Будинку перебувають діти від одного року до чотирьох, переважна більшість яких — на так званому моніторингу (півторарічному обстеженні, що підтверджує наявність у крові антитіл та визначає ступінь здоров’я дитини). Зі слів В. Гончарова, це спеціальна антиретровірусна терапія, яку проходять і ВІЛ-інфіковані вагітні, й діти з підозрою на ВІЛ-інфекцію. У випадку з дітьми, зі слів лікарів, можна сміливо сподіватися на диво, адже певний відсоток тих, кого обстежують (до 40%), за результатами терапії виявляється здоровими, і їх можуть переводити до інших дитячих будинків.
А загалом питання переведення дітей до інших дитячих будинків поки що залишається відкритим. Якщо дитина, чиє здоров’я доведене, ще має шанс, то доросліші діти (8—9 років) через хворобу не можуть перейти до іншого колективу. Як відзначив Віктор Гончаров, сьогодні в суспільстві геть відсутня просвітницька робота з питань ВІЛ/СНІД. Люди не знають елементарних речей, а тому просто необгрунтовано бояться ВІЛ-інфікованих дітей. Хоча, як одностайно запевняє персонал Донецького дитячого будинку, проблем у роботі з хворими дітьми ніхто не відчуває. Усі 186 працівників чудово обізнані про правила роботи в такій обстановці, і не просто адаптовані до цих умов, а й справді люблять дітей: приносять їм солодощі, одяг, іграшки. Більш того, дві співробітниці навіть удочерили двох дівчаток, попри те, що вони хворі.
Ще одна проблема полягає в тому, що дорослі діти повинні нарівні зі своїми однолітками вчитися в школі. Водночас будинок поки що не забезпечений достатньою кількістю навчальних матеріалів. Зараз до 8 — 9-літніх мешканців дитбудинку ходять два вчителі з сусідньої школи, але незабаром їхніх зусиль може виявитися недостатньо, і навчати дітей шкільній програмі буде просто нікому.
Складно говорити й про майбутнє вихованців Будинку. Усиновителі, як відомо, віддають перевагу здоровим дітям — співробітники Будинку не можуть пригадати жодного випадку, коли хтось усиновив ВІЛ-інфіковану дитину. На сьогодні п’ятеро вихованців дитячого будинку поїхали за кордон, одну дитину забрала українська сім’я. Ще кілька іноземних сімей клопочуться про усиновлення. Але це дуже низький показник. Можливо, проблема криється в тому, що потенційні усиновителі побоюються поганої спадковості цих дітей. Як розповів В. Гончаров, усі мешканці дитбунку — дуже привабливої зовнішності, але, як правило, це діти людей, які займаються секс-бізнесом, наркоманів.
Здебільшого вихованці Будинку — сироти. Лише двоє тут тимчасово — вони мають опікунів, але діти їм, очевидно, не потрібні. До дитбудинку вже надходять заявки з інших регіонів України з проханням розмістити тут ВІЛ-інфікованих малюків. У Донецьку були б щиро раді й іншим українцям, але, на жаль, дитячий будинок не має в своєму розпорядженні достатніх площ.
Зараз дитячому будинку на додаток до фінансування з обласного бюджету приходить допомога з різних фондів, у тому числі й зарубіжних, присилають ліки з Києва. Водночас дітям дуже потрібен мікроавтобус, який допоміг би в транспортуванні до Будинку продуктів, а крім того був би незамінний у разі, коли доросліших вихованців знадобиться вивезти на культурні заходи до міста. Потрібна Будинку й спеціальна кімната емоційного розвантаження. Ці почини, до речі, підтримує Британська рада, але, на жаль, для комплектації кімнати потрібні додаткові кошти. Це має бути приміщення, в якому необхідне спеціальне обладнання, техніка.
Зараз керівництво Будинку просить надати їм певні речі, але також наголошує, що їм дуже болісно приймати в подарунок секонд- хенд. Це не дивно, адже діти, які проживають там, і так уже вельми скривджені долею, а тому мають потребу хоч би в елементарній увазі та «не потриманій» допомозі.
