Хто в Україні не знає про Cолотвину (з 1995 р. Солотвино), чудове село над Тисою, перлину Закарпаття? Із стародавніх часів постачала вона сіль для всієї Східної Європи. Ще більше була славна вона своїми підземними лікарнями у соляних шахтах, де вилікували десятки тисяч дітей і дорослих, хворих на алергію. До того ж, навколо солених озер на місці колишніх затоплених шахт розцвіло курортне містечко. Отже, була Солотвина багатою і здоровою, щиро ділилися своїми багатствами з гостями.
До останніх часів працювали в Солотвині дві шахти, за номерами 8 і 9, кожна з них глибиною до 300 м. В одній розміщалася республіканська лікарня, в другій — обласна. Шахтарі не тільки сіль видобували, але й спускали в шахту та піднімали хворих і туристів. Проте соляні шахти дуже бояться води, адже кожний її кубометр може розчинити 300 кг солі. Де в шахту протече вода, там робиться прірва, а над нею провалюється поверхня.
Щоб відвести від шахт ѓрунтові і дощові води, попередні господарі прокопали навколо соляного куполу горизонтальні виробки — штольні. Вода збиралася в штольнях і витікала в річку. Час від часу треба було чистити штольні та ремонтувати їхні кріплення. На жаль, в останні роки за штольнями перестали дивитися. Вода проникла до солі і промила шляхи до шахтних виробок. З цього часу штольні поміняли свої функції — замість того, щоб відводити воду, вони її збирали і спрямовували в шахти. Виникли величезні провали поверхні.
ВЛАДА НЕ ПОЧУЛА ПРАЦІВНИКІВ ШАХТИ — КОПАЛЬНЯ ПРОПАЛА
Чи можна було врятувати шахти? Так, але для того треба було дати руднику гроші на ремонт штолень, а також на проведення наукових робіт з виявлення шляхів водоприпливу та розробку способів водовідведення. Проте влада обмежилася проведенням великих нарад, рішення яких ніхто й не думав виконувати.
2009 року приплив води в шахту №9 став збільшуватися. Хоч як старалися шахтарі відкачати воду, нічого не допомагало. Між солоними озерами і шахтою утворився підземний канал, майже всі озера всохли. Невдовзі сконала і шахта №8 — 22 травня 2010 року у стовбур шахти обвалилося близько 200 кубометрів порід. Видобуток солі припинили. Підземні лікарні загинули назавжди. Шахтарі нині безробітні. Колектив рудника залишився без будь-яких засобів існування.
Загибель останньої на заході України соляної шахти призводить до втрати понад тисячі робочих місць на солеруднику, в лікарні та рекреаційних закладах. Щезають солоні озера, які живилися розсолами, що їх викачували із шахт. Лікувальна цінність озер зникає. Нависла загроза втрати унікального колективу кваліфікованих лікарів і сестер, які десятки років набиралися досвіду. Припинення робіт з підтримки екологічної рівноваги викликає небезпеку руйнування житлових будинків, промислових споруд і комунікацій внаслідок розвитку соляного карсту.
Незважаючи на численні звернення громадян до влади всіх рівнів, 2008 і 2009 роки солерудник балансував на межі банкрутства, з заблокованими рахунками. Більшість спеціалістів-гірників подалися на чужину в пошуках заробітку. Із процвітаючого відомого курортного містечка Солотвина перетворюється на глухе село, населене безробітними.
Між тим агонізуюча Солотвина в Україні — не одинока. З січня 2008 року через нестачу коштів перестали викачувати воду із калійного кар’єру в Калуші. Влітку того року повеневі води затопили там 30 мільйонів тонн дорогоцінної калійної руди. В день виборів президента охоплені панікою мешканці провели референдум і одноголосно признали Калуш зоною екологічного лиха. І тільки після цього екс-президент України пообіцяв виділити калушанам півмільярда гривень.
Не кращі справи на Стебницьких калійних рудниках. Там теж назріває загроза обвалення ціликів на аварійному руднику №2. Проект консервації рудника, затверджений урядом ще 2003 року, до цього часу не реалізується через нестачу коштів. В кінці 2009 року річка Вишниця повернула в карстовий провал і потекла в рудник. Тоді була оголошена надзвичайна ситуація і виділені кошти на відведення річки та засипку провалів. Отже, замість того, щоб лікувати хворого, ми воліємо оживляти мертвого.
ПРАЦІВНИКИ КОПАЛЬНІ ПРОПОНУЮТЬ ВИХІДЬ З БЕЗВИХОДІ
Після того, як солотвинські шахти загинули, Президент України В.Ф. Янукович 19 листопада 2010 року дав уряду доручення щодо врегулювання ситуації, що склалася на Солотвинському солеруднику, збереження алергологічних лікарень у соляних шахтах та недопущення техногенної катастрофи. Однак катастрофа вже відбулася. Відновити шахти вже технічно неможливо, а будівництво нової шахти потребує багато часу й коштів. В цих умовах є тільки два шляхи рятування Солотвини.
Перший, найдешевший, варіант полягає у видобутку запасів солі, які залягають вище рівня підземних вод, за допомогою горизонтальних виробок — штолень. Одночасно з видобутком солі можна створити підземні зали для розміщення лікарні і розважальних закладів. Цей спосіб найнебезпечніший, оскільки не порушує природний режим підземних вод і виключає небезпеку розвитку соляного карсту. Будівництво штольні з камерами для лікарень можна здійснити протягом одного року, а вартість спорудження підземної лікарні в штольнях на цілий порядок менше вартості нової шахти.
Другий варіант полягає у відкритому видобутку солей із кар’єру. При тому створюється можливість випилювати великі соляні блоки, з яких можна будувати соляні палаци для розміщення лікарень і розважальних закладів. При цьому способі створюються умови для потужного виробництва кам’яної солі. Кар’єр може мати площу до 100 га. При глибині кар’єру 50 м виємочні запаси солі становлять до 100 млн. т.
Осушення кар’єру здійснюватиметься таким чином: прісну воду перехопимо водозбірною канавою і скинемо в Тису, а розсоли з дна кар’єру направлятимуться в шахтні виробки для відстоювання. Одночасно розсіл із затоплених шахт подаватиметься в цех виробництва виварочної солі, а також на підживлення лікувальних озер. Борти кар’єру захистимо від дощів плівкою. Галечник, який покриває сіль, буде реалізовано як будівельний матеріал.
Відкрита розробка дозволить зберегти робочі місця, забезпечити живлення озер розсолами, видобувати блоки солі для будівництва соляних лікарень і рекреаційних палаців. Сіль буде якісною і дешевою. Це покладе край монополізації ринку солі. Зараз єдиним виробником харчової солі є Донбас. Транспортування солі за тисячу кілометрів приносить величезні втрати. Монополізація ринку загрожує зростанням цін на сіль, які й так за останні два роки виросли у п’ять-шість разів. Недарма Солотвинський солерудник внесено у список стратегічних об’єктів.
Відновлення соляного промислу полегшить завдання ліквідації старих шахт та приведення порушеної території в безпечний стан, придатний для розширення курортної справи. Провали поверхні буде перетворено в унікальні мальовничі озера з водою різною солоності та температури.
Щоб із мінімальними витратами коштів врятувати Солотвину, потрібно негайно відновити наукові дослідження для обгрунтування проектних рішень. 2011 року необхідно виконати комплексний проект з усунення негативних наслідків розвитку соляного карсту, відродження порушеного ландшафту, створення умов для повноцінної діяльності лікувальних та рекреаційних закладів.
Реалізація наших пропозицій відповідає інтересам держави, місцевого населення та колективу рудника. Держава отримає значні прибутки, оскільки собівартість відкритого видобутку солі на порядок менша, ніж при підземному способі. Значні надходження в бюджет забезпечать численні рекреаційні заклади на солоних озерах. А головне багатство держави — оздоровлення населення завдяки діяльності алергологічної лікарні та використанню солоних озер.
Смертельно хвору Солотвину ще можна вилікувати. Проте не треба чекати, доки вона вмре, бо оживити мертвого вже не вдасться. Врятувати Солотвину — наш борг перед нинішнім і майбутнім поколіннями.
