У дворі "Берегині" сідаю поруч з чоловіками, котрі саме перекурювали.
- Коли зарплату востаннє отримували, пам'ятаєте?
- Як не пам'ятати? У вересні, - каже один.
- Та що ти! Перед Великоднем по 50 гривень дали, хіба забув?
Ідучи повз нас дівчина, не зупиняючись, показує домашні пантофлі: "Ось наша зарплата. Хочеш - їж, а не хочеш - продавай".
Заходжу в один із цехів. Пані, дізнавшись, що цікавлюся зарплатою, вимкнули верстати, оточили.
- А чого ж ви не скаржитеся, що не платять, - запитую наївно.
- Спробуй поскаржитись! Сказали, обурюватиметеся - половину скоротимо. А куди йти, адже все життя на фабриці?
Контингент серйозний. Багато хто - ветерани праці. Перебиваючи одна одну, розповідають про свої "коробейницькі" поневіряння.
- Приїжджаєш у село, сидить бабуся у зношених до дірок капцях, один жовтий, другий зелений, обидва на одну ногу. Із задоволенням купила б нові, та немає за що. Сама забула, коли пенсію отримувала.
- Я до родичів збираюся. Візьму ще десять пар, можливо там вдасться продати.
На фабриці, враховуючи хронічні неплатежі, запроваджують нові прогресивні методи роботи. Зарплату, приміром, можна отримати своєю продукцією. Можна виписати її в рахунок зарплати під реалізацію на певний час. Продаси - отримуй свої п'ять відсотків. Не вийшов із тебе продавець, можеш повернути назад.
Практично вся діяльність фабрики базується на товарообміні, починаючи від закупівлі сировини. Генеральний директор ЗАТ "Чернігівська взуттєва фабрика "Берегиня"" Ніна Бас мріє перейти на бартер навіть з пенсійним фондом, котрому заборгувала. Боргів перед цією структурою теоретично бути не може: банк просто не видасть гроші на зарплатню, не заручившись довідкою пенсійного фонду. Але практично боржники зустрічаються. Це тоді, коли зарплатню робітникам видають, а гроші для цього в банку не отримують, позаяк розраховуються з працівниками взуттям або пряниками.
- Ми згодні працювати без грошей, нехай нас годують, одягають, взувають, платять за житло й комунальні послуги. Важко уявити, щоб раніше отримав зарплату й не заплатив за квартиру. А тепер?
- У мене за півроку борг, а в декого ще більше. А де гроші взяти, коли мати в лікарні й батькові на ліки потрібно?
- У нас є чекові книжки, за якими можна отримувати товари та продукти у своєму магазині. Але вони там дорожчі, ніж на ринку.
- Це тому, що в ціни включено транспортні видатки, ніби виправдовується начальник цеху, котра також не називає свого імені: "Мені тут ще працювати".
Пригадався анекдот: собаці зробили ланцюга метрів на два довшим, але ще далі відсунули миску з їжею. Зате гавкай - скільки завгодно.
Настають, схоже, інші часи. Дожилися ми до рабського стану у вільній країні: сказав зайве - втратив роботу.
- Але це проблема не нашого підприємства, це загальна проблема, - тривають міркування.
- Добре, коли встигнеш у магазині щось купити. Мені от цукор потрібен - був і не вистачило.
- А я гречки три кілограми взяла, ходжу, сусідам пропоную, може хтось купить.
- Ваучери ми у підприємство вклали, дивіденди нам нарахували, а що таке ЖИВІ ГРОШІ ніхто з нас не знає.
- Я свої приватизаційні сертифікати віддала й нічого не маю, а на чоловіка й сина, чиї в банк вклала, за минулий рік по 12 гривень отримала.
- А що таке 12 гривень?
- А в тебе вони є?
- Я на роботу стараюся пішки ходити, аби 20 копійок за проїзд не платити.
Мені показують розрахункові листки. Беру один. Нарахування за відрядну роботу, доплата за нічний час, за економію, відпускні. Утримання: прибутковий, пенсійний фонд, магазин. До виплати... А що отримали?
- Та нічого. Добре, змогла хоч у магазині щось "урвати".
- А як працюєте?
- На роботу - ніби на свято, чекаємо, коли покличуть. Інколи по два-три дні на місяць виходить. Прийшли радісні, а ви взяли і душу розкраяли... А фабрика наша либонь одна з найкращих в Україні, що ж тоді про інші говорити?
Фабрика, де працює 560 чоловік, справді не з найгірших. 1996 року вона випустила 33,1% дитячого взуття для України, а за п'ять місяців цього року - 60%, за сезоном, сертифікованого, для всіх вікових груп, розраховане на масового покупця. За місяць "Берегиня" випускає 60 тисяч пар взуття на суму 350 тисяч гривень, понад 17% експортується в сусідні країни, переважно в Росію.
Заборгованість у зарплаті, як сказала Ніна Бас, генеральний директор, не більше місяця. Чим не благополучне підприємство? Та й середня зарплата - 102,2 гривні на одного працюючого на місяць майже не відстає від середньостатистичної на підприємствах легкої промисловості області. У них - 104.
В обласному управлінні статистики назвали тільки загальну заборгованість на підприємствах і в організаціях - понад 100 мільйонів. Більш докладна інформація про заборгованість - для службового користування, на що й відповідний документ є. Та й навіщо знати, скільки робітників на заводі "Останнє зітхання" не отримували зарплату і за який місяць.
Зате "Берегиня" у люстрі статзвітності буде серед удатних: на папері в них усе в ажурі - і нарахування, і виплати. Люди грошей не бачать? Ну то й що? А скільки таких "благополучних" на Україні? Десятки? Сотні? Тисячі?
В обласній управі праці й зайнятості населення також вважають, що безглуздо робити аналіз на окремих підприємствах, позаяк хвороба вразила і бюджетників, і госпрозрахунковиків, і підприємства малого бізнесу. Висновок простий: тенденція негативна, тож головне її переламати.
Прогноз іще простіший: грошей немає - платити нема чим. Підприємства, що можуть, вимінюють за обміном продукцією.
Чи доживемо до того часу, коли грошей уже не буде? Невже Світле Майбутнє вже стоїть перед нашим порогом?
