Минулого тижня уряд зареєстрував у парламенті проект закону, в якому пропонує збільшити штрафи, передбачені за самовільне захоплення земельних ділянок і самовільне будівництво. Не виключено, що цей документ дуже боляче вдарить і по цілком добросовісних інвесторах. У вересні в столиці триватиме серія скандальних судових розглядів, які скорочено можна було б озаглавити «університетський «Еліта-Центр» проти інвесторів». Проте так було лише на першому етапі, коли справа розглядалася в Господарському суді столиці. Тепер інвестори домоглися права виступити у Вищому господарському суді як третя особа і сподіваються відновити справедливість, дати відсіч тим, хто, на їхню думку, замислив позбавити їх житла.
ПАРАГРАФ ДО ПАРАГРАФА
Зауважимо, ситуація, в принципі, мало чим відрізняється від скандалу з «Еліта-Центром». Але якщо там людей обдурили якісь шахраї, то в цій справі фігурує більш ніж солідна державна установа — Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка. Якось навіть і незручно називати в цьому контексті свою alma mater. Але саме її участь у будівництві й привабила інвесторів. Кому ж іще можна довіритися? Проте судами, не без участі університету, перервано і поставлено під сумнів будівництво житлових будинків, що споруджувалися за гроші інвесторів.
Люди, обрамлені виконавчою або судовою владою, як показує практика, нерідко виносять свої рішення, анітрохи не замислюючись, а що ж буде потім. Чи не постраждає внаслідок людина, чи не проллється внаслідок бездумної та безвідповідальної постанови сльоза старика або дитини, чи не викличе папір з підписом і друком, який, як відомо, все витерпить, відчаю та озлоблення в чиїхось серцях? Особливо досягли успіху в цьому суддівські чиновники, які претендують на монополію у визначенні істини та справедливості. Вони впевнені, що всі ці міркування — нікчемна лірика. Для них головне, щоб параграф був до параграфа. А якщо часом на якому-небудь папірці є ще й якась керівна вказівка з відповідним підписом, тоді, вважайте, справа вже заздалегідь вирішена.
СЛАБКІ Й СИЛЬНІ
Не виключено, що саме такий сценарій став визначальним для Господарського та Апеляційного господарського судів м. Києва. 22 травня і 30 червня цього року вони визнали недійсними всі рішення й договори, на основі яких велося будівництво комплексу житлових будинків і об’єктів соціальної сфери на земельних ділянках Київського національного університету ім. Шевченка на проспекті Академіка Глушкова. І який результат? Природно, будівництво завмерло. Понад п’ятсот інвесторів, які вклали в неї або свої кровні, або, що ще гірше, кредити, отримані в банку, залишилися, так би мовити, біля порожнього корита. Так і уявляється жовчний мужик у чорній мантії: зі словами: «Не діставайся ж ти нікому» він закладає міну під новеньку висотку.
Втім, суддя, як і всі ми, люди, слабкий. Особливо перед постаттю більш сильного. І якщо до нього приходить прокурор і демонструє офіційне доручення Президента і навіть власноручно ним складений рядок: «Повернути землю університету», то далеко не в кожного вистачить духу, щоб відстоювати якихось там 500 інвесторів та їхні права. Тим більше, що не може не спантеличити категорична форма резолюції. Не вивчити і дати правову оцінку, не розглянути, а беззаперечно «повернути...». Яка тут може бути інша думка?
За уявленням, у цієї резолюції своя історія, дуже співзвучна з історією звільнення попереднього ректора КНУ Віктора Скопенка, підписом якого було освячене будівництво, про яке тут йдеться. Під час помаранчевої революції він підтримав не Віктора Ющенка. Через три роки Президент, цілком можливо, керуючись політичними мотивами, звільнив Скопенка, вдавшись для цього до сумнівної процедури — скасував прийняте вісім років тому рішення свого попередника про призначення ректора КНУ. Отже, весь цей час провідний навчальний заклад країни обходився без керівника... і тепер всі підписані ним дипломи також скасовуються?
ВІДКИНУТЕ
Але наша сумна пісня зовсім не про те. Звісно, у екс-ректора, який завідував величезним науковим та навчальим комплексом, можна було знайти якісь погрішності й звинуватити в порушеннях. Як у нас заведено, ініціатором у цій справі виступив колишній друг Скопенка Леонід Губерський, призначений замість нього. Серед безлічі правдивих і не дуже обвинувачень фігурував переклад землі, наданої університету в постійне користування, в статус орендованої. Оплату оренди землі університету компенсував «Побутрембуд», так що фінансових втрат у зв’язку з цим у КНУ не було. Але і без підрахунків можна сказати, що будувати навіть на орендованій у міста землі дешевше, ніж вкладати кошти в будівництво на чужих ділянках. Адже ніхто б безкоштовно, просто за гарні очі університетських викладачів, аспірантів і студентів, які потребували житла, не став би будувати для них квартири і гуртожитки... Земля ж, залишаючись університетською, але лише змінивши цільове призначення, стала досить дорогим паєм і дозволила розпочати будівництво. (На ділянках, переданих у постійне користування, університет, згідно із законодавством, не мав права починати будівництво.) До того ж, у юридичному плані всі проведені Скопенком дії, пов’язані з організацією будівництва, мабуть, не містили складу злочину, адже відповідні матеріали готували кращі в країні юристи, що працюють у КНУ. Та й розгляд з приводу висунутих обвинувачень проходив би аж ніяк не в Господарському суді.
Коротко суть справи можна описати так. КНУ ім. Шевченка та його партнери укладають договір на проектування і будівництво комплексу житлових будинків та інших споруд на земельних ділянках, що перебувають в оренді університету. КНУ в цьому проекті стає замовником. ЗАТ «Інтернафтогазбуд» бере на себе обов’язки інвестора. ЗАТ «Побутрембуд» виступає генпідрядником і співінвестором. Останні два учасники договору взяли зобов’язання передати замовнику квартири, що становило 10% від усієї площі житла, прийнятого в експлуатацію. Для участі в будівництві вони, як належить, відповідно до доповнення до договору, залучили понад 500 так званих приватних інвесторів, які повністю профінансували будівництво своїх майбутніх квартир, заплативши 460 мільйонів гривень. Робилося це згідно із Законом «Про фінансово-кредитні механізми та управління майном при будівництві житла і операціях з нерухомістю», прийнятому спеціально для того, щоб унеможливити повторення ситуації на кшалт «Еліта-Центру».
Тепер новий замовник в особі Губерського та його команди вирішив: 10% мало, на цьому університет програв. Природно, для суду висувалися й якісь інші, формальні доводи, які й дозволили визнати згаданий договір недійсним, хоча два корпуси вже повністю побудовано, і в них можна було б навіть жити. Деякі «власники» квартир встигли закінчити оздоблювальні роботи, а дехто вже незаконно, звісно, вселився в будинок, де немає ані води, ані газу. В інших будинках готовність 50 — 60%. Але юридично і ті й ці сьогодні, згідно з судовими рішеннями, мають досить небезпечний статус самозабудови. Він дозволяє владі: а) знести незаконно побудовані споруди, б) передати їх власнику або користувачу земельної ділянки.
ОБРАЗИ ТА НАДІЇ
Але 500 інвесторів упевнені, що цього не трапиться, і касаційні інстанції все ж стануть на їхній бік. Упевненості їм додає створена ними для свого захисту громадська організація «АктивІнвест», яка свого часу немало зробила для того, щоб прискорити хід будівництва. Її президент Володимир Нікітін у розмові з «Днем» розповів багато цікавого. Виявляється, нове керівництво КНУ ім. Шевченка уклало з партнерами новий договір, який майже в усьому повторює попередній. Єдина його новела — вже не 10% на користь університету, а 20%. Проти цього інвестори не заперечують, але все ж переконані, що цей договір суперечить законодавству й юридично недійсний.
Юрист «АктивІнвесту» Антон Жила обѓрунтував це в розмові з «Днем». На його думку, договір-2 не має законної сили хоча б тому, що відповідно до Статуту КНУ ім. Шевченка таку угоду може підписувати виключно ректор. Але Губерський чомусь передав це право проректору з науки. Крім того, підписавши цей договір, університет проігнорував постанову уряду, що зобов’язує всі державні структури укладати подібні договори тільки після проведення відповідних тендерів та безлічі узгоджень. Отже, будь-який підставний «правдошукач», звернувшись до суду, може легко анулювати і цей папір, говорить Жила. Він пропонує простий та ефективний вихід. Після того як суд скасує попереднє рішення і перший договір знову набуде чинності, на думку юриста, потрібно прийняти до договору доповнення про 20%. І проблему буде вирішено, будівництво можна буде продовжувати. Відповідаючи на запитання «Дня» про те, чому керівництво університету йде таким шляхом, один із радикально налаштованих інвесторів сказав: «Університет спеціально підписує, висловлюючись юридичною мовою, нікчемний договір. Далі йому нічого не варто отримати ще одне рішення, яке скасовує договір, а потім домогтися передачі всього побудованого за гроші інвесторів університету».
Це, звичайно, не більш ніж припущення, але, треба визнати, в потерпілих інвесторів є чимало підстав ображатися на керівництво КНУ. Що можна думати, якщо, як сказав «Дню» ще один інвестор — генерал у відставці Лев Гнатенко, — «однією рукою ведеться судовий процес, направлений на припинення будівництва, а іншою підписується новий, сумнівний і явно незаконний договір. Ми вимагаємо, щоб у новому договорі були захищені права інвесторів. Хіба не в інтересах держави не допустити ще однієї афери на кшталт «Еліта-Центру»?»
ДРУГА ТОЧКА ЗОРУ
Ну, а що думають з цього приводу в університеті? З відповідними запитаннями «День» звернувся до його проректора Валерія Григорука, чий підпис стоїть під новим договором. Валерій Іванович послався на думку юристів університету, які переконані, що договір повністю відповідає чинному законодавству. Він вважає, що мав право як виконуючий обов’язки підписати у період відсутності, але за дорученням ректора вказаний договір. Це, на його думку, річ елементарна. До того ж, як додав проректор, текст договору був узгоджений з Міністерством освіти та науки. На запитання відносно узгодження з Фондом держмайна, він відповів мовчанням, проте сказав дуже цікаву фразу: «Те, що за певних обставин склалася ситуація, з якої немає виходу, і, напевно, немає виходу в чинному законодавчому полі, це цілком можливо. Для того законодавство і є живим організмом, щоб знаходити рішення, які лежать в цьому полі, або приймати інші закони». Далі проректор попросив «День» надіслати запитання в письмовій формі, а також і можливі пропозиції юристів, які знають, як вийти з цієї ситуації. Він припустив, що в результаті можна буде знайти рішення. Отже, просимо вважати цю статтю таким документом і, як кажуть, висловлюємо сподівання на те, що сторони все ж таки дійдуть взаєморозуміння. Принаймні тон розмови з Григоруком засвідчив, що воно все ж можливе...
