І він не самотній. Як повідомили агентству Інтерфакс-Україна у Держцентрі зайнятості Міністерства праці та соціальної політики, на 1 вересня в Україні нараховувалося 1,114 мільйона громадян з таким же статусом. Якщо перевести у процентне співвідношення, то це 4,08 % від усього працездатного населення в працездатному віці. А в деяких областях, таких як Сумська, Рівненська, Волинська, Житомирська, Івано-Франківська, Львівська і Чернігівська, ця офіційна циферка доходить до 7,45 %. До того ж число безробітних у країні має схильність до безперервного зростання.
Фактично, безробітним вважають людину, яка зареєструвалася у Центрі зайнятості. Виходить, до таких не належать люди, які місяцями самостійно шукають собі роботу і часто виживають лише завдяки чудо-городу. Або ті, чиї трудові книжки тривалий час припадають порохом у відділах кадрів підприємств, які простоюють. Тобто, цифра 1,114 млн. — досить сумнівна. «Рівень офіційного безробіття — сильно відрізняється від реального, — заявив «Дню» кандидат економічних наук, директор Українського центру соціальних досліджень Олександр Яременко. — Уже зараз рівень так званого прихованого безробіття перевищує офіційну цифру у 6—8 разів. Оскільки для того, щоб вважатися безробітним у нашій країні, людина повинна обов'язково бути на обліку в центрі зайнятості. Адже велика кількість людей не знає про існування такої організації, хтось не вірить у те, що вона може допомогти вирішити проблему працевлаштування, а багато хто просто побоюється у черговий раз зіткнутися з бюрократичною системою. Більш-менш приємним є одне — статистичні дані щодо безробіття, які надаються Держцентром зайнятості, щоразу все більш наближаються до реальної цифри. Це дає змогу більш точно оцінювати соціально-економічну ситуацію і викликати адекватні дії влади.
Тим часом, очікуючи вакансій, ті, хто стоять на обліку в центрах зайнятості, отримують допомогу по безробіттю. Мінімальний розмір допомоги, за даними Держцентру, становить 25 гривень на місяць. Адже ще у липні вартість мінімального прожиткового мінімуму (так званий «споживчий кошик», розрахований на незаможних) у середньому по Україні становила 80,88 грн. «Підстроїти» одну цифру під іншу неможливо, як і неможливо прожити на таку мізерну допомогу. Ось і намагається людина відшукати хоч якусь роботу, щоб отримувати хоча б більше, ніж 25 гривень.
До речі, є одна тенденція. «Новий» безробітний як і раніше намагається знайти роботу виключно по своїй спеціальності. І зовсім не тому, що інженер не може стати пекарем (дуже навіть може!), а вчитель гидує миттям підлоги у школі, де викладав, скажімо, історію. А просто тому, що нашій людині «якось дивно» займатися неулюбленою і «не своєю» справою. Мій сусід поки що продовжує працювати на «своєму» безперспективному підприємстві, хоч уже вирішив звернутися до районного центру зайнятості. Іще одна одиничка до мільйона...
Учора вранці на Хмельниччині зареєструвався 25-тисячний безробітний. Ця подія відбулася у буденній обстановці, без підготовки до зустрічі бідолашного. «Олександрові П. навіть не повідомили, що йому така «честь випала», — розповів кореспондентові «Дня» Михайлові ВАСИЛЕВСЬКОМУ керівник Хмельницького міського центру зайнятості населення Пилип Крупа. 25-тисячному «клієнтові» 18 років, він вивчився на слюсаря в профтехучилищі. «Перспектива його працевлаштування вельми химерна, — вважає П.Крупа. — Черга до «середньостатистичного» місця праці довшає. У краї стало на 12 відсотків більше безробітних, ніж на цей час торік». І так — не тільки на ринку праці в обласному центрі. Загострюється ситуація у Кам'янці-Подільському, Старокостянтинові та у Шепетівці. «До нас ідуть і йдуть цьогорічні випускники вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, — зазначив П.Крупа. Динаміка є такою, що вже ближчим часом на «біржі праці» зустрінуть 30-тисячного безробітного. «Щодня поріг нашої установи переступає до 40 громадян», — узагальнив керівник центру зайнятості 260-тисячного міста.
ДО РЕЧI
Напевно, нема потреби пояснювати, наскільки важливо знати кількість зайнятих в економіці для реалізації і формування економічної, соціальної, демографічної (список можна продовжити) політики держави. Ясно також, що необхідна цифра не може бути ні постійною (люди живі), ні абсолютно точною (адже мова йде не про мільйони, а про десятки мільйонів чоловік). Тим більше — мати розбіжність ледве чи не вдвічі, притому за один і той же час, — це вже занадто. Тим часом органи виконавчої влади мають щонайменше три думки щодо цього, які відрізняються у кількісних оцінках на добрих 70% (!).
Візьмемо, наприклад, один з прес-релізів за матеріалами розширеного засідання колегії Комітету з нагляду за охороною праці в Україні від 28 липня цього року. Цитую: «...понад 400 тисяч працівників, або 3% від загальної кількості працюючих...» (далі мова йде про умови охорони їх праці). Виходить, що 1% — це 135 тис., і, значить, в економіці країни зайнято 13,5 млн. пар робочих рук. Цифра дещо насторожує тим, що надто мала (в Україні, знову ж таки за різними оцінками, 48—50 млн. мешканців), проте не вражає. Безробіття у нас велике, інвалідів (завдяки «позитивним тенденціям в економіці») багато, пенсіонерів — ще більше. Однак читаємо той прес-реліз далі.
У наступному абзаці ми дізнаємося, що, «3,5 мільйони працюючих, або 24% від загальної кількості, працювали в умовах, що не відповідали санітарно-гігієнічним нормам». З цього випливає, крім іншого, що 1% від загального числа зайнятих становитиме вже 146 тисяч, а значить, у країні 14,6 млн. працюючих. Ну гаразд, мільйон туди, мільйон сюди. Різні методики у різних управлінь (щоправда одного Комітету...), різний підхід до округлення. Буває. Зрештою, для такої справи мільйон — це всього 8%. Та є, виявляється, і третя думка!
Відкриємо інший цікавий документ. Також прес-реліз. «За матеріалами виступу міністра праці і соціальної політики Івана Саханя на прес-конференції 37.07.99» (зверніть увагу на дату). Читаємо: «Станом на 10 червня 1999 року своєчасно не отримали зарплату 10,4 млн. чол., що становить 44,8% зайнятих в економіці». Задача для кишенькового калькулятора або школяра з чотирикласною освітою, — скільки ж тоді 100%? Відповідь — 23,2 млн.!
Так 13,5 млн., 14,6 млн. або 23,2 млн.?! І як можна щось аналізувати, передбачати, зрештою, планувати, при таких розбіжностях? Зауважимо, що всі три думки належать, по суті, одному відомству — Міністерству праці та соціальної політики України. Це дійсно так, бо Комітет з нагляду за охороною праці України є структурною одиницею вищезгадуваного Міністерства. Та, може, Комітет з охорони праці не охоплює своєю діяльністю якісь значні галузі економіки? Та ні. Оперативні дані ним збираються по всіх галузях народного господарства і суб'єктах господарської діяльності усіх форм власності. Цей факт, викладений як у релізі Комітету, так і у виступах його голови, люб'язно підтвердила мені керівник прес-служби Комітету з нагляду за охороною праці Валентина Костриця.
Зрозуміло, що не прес-служби несуть відповідальність за повний різнобій в оцінці найважливішого показника соціально-економічної статистики. Та все ж... Є така «медико-політична» приказка: «Плюралізм у суспільстві — це демократія, плюралізм в одній голові — вже діагноз»...
