Такого спортивного заходу в київському Палаці спорту ще не було. Проте й не могло бути, адже приурочено його було до ювілейної 15- ї річниці виведення радянських військ з Афганістану. У зв’язку з цим ФФУ, при підтримці банку «Аваль» і готелю «Спорт», вирішила провести турнір з міні-футболу серед шести команд інвалідів-ампутантів, у якому крім трьох українських команд — «Волинь» (Луцьк), «Саланг» (Київ) і «Металіст» (Харків) — брали участь дві російські: «Охта-Пiтер» і «Газовик-Газпром» (Іжевськ).
Відразу зазначу, що незважаючи на велику кількість відвідувачів у головній критій споруді столиці, до глядацьких місць добралися лише одиниці. Основна маса віддала перевагу не турніру, а черговому ярмарку в холі. А дарма! Можливо, багато хто змінив би своє ставлення, як правило, жалісливо-відчужене до інвалідів, побачивши як вони буквально стрімголов ганяють майданчиком, граючи в футбол і забиваючи, до речі, воротарям не інвалідам м’ячі на будь-який смак. Можливо, на відвідуваності позначилася слабка реклама турніру, але як розповів «Дню» віце-президент ФФУ, президент Асоціації футболу інвалідів України Борис Михайлович ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ, проведення турніру взагалі було під великим запитанням, адже щоб привезти, розмістити, нагодувати понад 60 людей, потрібні значні зусилля. Але завдяки спонсорській підтримці та ФФУ свято відбулося. І вже зараз організатори заявляють про те, що захід стане традиційним. «Так, уболівальників було мало, адже відомо, що перша чарка колом. Вдалося домогтися головного — всі команди, які ми запрошували, приїхали. Важливі на сьогоднішньому турнірі навіть не спортивні результати, а те, що він пройшов під маркою добра, миру та дружби, — підкреслив Борис Михайлович, — вони вміють радіти й жити. Ми щасливі, що люди влаштовані, отримують платню, не випадають із життя. А те, що такі турніри для них дуже важливі, було помітно неозброєним оком. Нагородження проходило зі сльозами на очах. І чого в них більше — радості та гордості за перемогу чи жалю через те, що такий прекрасний турнір закінчився, сказати не беруся».
Внесемо певну ясність. Незважаючи на те, що турнір було приурочено до виведення військ із Афганістану, в ньому брали участь не лише воїни-афганці. За харківський «Металіст» грав, наприклад, Володимир Маркович із «Металіста» — йому 63 роки. З іншого боку, були й 15—16-річні хлопці. Віковий ценз організаторами не обмежувався. Та й як можна, адже ці спортивні організації працюють практично на добровільних засадах, часто не маючи регламентуючих документів ФІФА і УЄФА.
На Україні на сьогодні є вже дев’ять команд інвалідів-ампутантів. Дві в Києві, по одній у Харкові, Рівному, Хмельницькому та інших. На місцях команди, в принципі, підтримуються, але фінансування таке мізерне, що говорити всерйоз про всебічну допомогу наразі рано. А втім, Асоціація футболу інвалідів України знайшла перспективний і ідеальний на сьогодні варіант. Команди інвалідів курируються обласними клубами майстрів, як, наприклад вищелігова «Волинь» опікає команду, яка брала участь у турнірі з аналогічною назвою. І це єдиний шлях, бо прохати допомоги у держави Федерація і Асоціація не можуть. «У країні є і більш важливі проблеми, ніж купити м’яча для інвалідів-ампутантів. Допомагати дотаціями незаможним. Нашим бабусям і дідусям», — говорять там, що, мабуть, справедливо. А в клубах зарплатня у гравців-інвалідів 300—500 гривень. Вони прилаштовані і можуть з певним оптимізмом дивитися в майбутнє.
Виходячи зі специфіки турніру, ми не могли не поцікавитися і щодо підготовки наших спортсменів-паралімпійців. Завдяки народному депутатові і президенту Національного паралімпійського комітету Валерієві Сушкевичу, готуються вони до майбутніх стартів у дуже добрих умовах. Що стосується футболу, то на серйозний рівень поставлено спортивно-тренувальний процес зі спортсменами з наслідками ДЦП. Підтримуються i інваліди слуху.
Перше місце на турнірі посіла команда «Охта-Пітер», яка у фінальному матчі переграла «Газовик-Газпром». Найкращі серед українців — київський «Саланг» — треті.
