Борис вибіг на сходовий майданчик, жвавий пес — за ним.
Тоді хлопець зробив вигляд, що знову заходить до квартири. Пітбуль заскочив
до вітальні, й Борис закрив за ним броньовані двері. До міліції він зателефонував
від сусідів.
Прибулі міліціонери відразу викликали слюсаря з жеку —
на випадок, якщо не зможуть швидко справитися з броньованими дверима —
пожежну автодрабину (квартира із замкненим пітбультер’єром знаходилася
на п’ятому поверсі). Коли пожежники приїхали, слюсар уже висвердлив замок.
Весь цей час собака скаженів за дверима, намагаючись дістатися до «чужих»,
котрі рвуться в будинок. Міліціонерам знадобився неабиякий професіоналізм:
один із них розкрив двері, а другий із порога сусідньої квартири пострілом
звалив собаку, що кинувся на нього.
Ця історія в будинку на Туркестанській вулиці одного з
харківських «спальних районів» почалася з того, що близько місяця тому
19-річний Борис привів додому пітбультер’єра. Собака, за спогадами сусідів,
був весь у шрамах. Відтоді пес став жити в квартирі з Борисом і його батьками.
Тижнів через три пітбуль загриз на вулиці дворнягу, згадують
сусіди. Це відбувалося на очах у трирічної дівчинки, з якою сталася істерика.
А через три дні трапилася описана вище й ще не до кінця з’ясована історія.
Дружини й сина не було, господар Віктор Борисович залишався в квартирі
сам на сам із собакою. Не цілком ясно, чому він помер. Можливо — від серцевого
нападу. Тоді виходить, що пітбуль гриз обличчя вже у мерця.
КРИВАВЕ «ТРЕНУВАННЯ»
Подібне в регіоні трапляється вже не вперше. Близько двох
місяців тому в селі під Чугуєвом (райцентр Харківської області) пітбультер’єр
загриз свого літнього господаря. Тіло зі слідами укусів знайшла дружина
покійного. Вона ж повідомила, що її чоловік тренував пса для собачих боїв.
Пітбулів нині у Харкові ледь не стільки ж, скільки дворняг.
Усі, напевно, бачили на вулицях і пустирях сухорлявих широкогрудих псів,
найбільше схожих на стафордширських тер’єрів. Однак нефахівець може прийняти
пітбуля й за боксера — у першого тільки більша грудна клітка й видовженіша
морда. Розміри ж цих бійцівських собак можуть бути різними — одні важать
20 кілограмів, інші — до півцентнера.
Власне, розмитість розмірів і окрасу, незавидний екстер’єр
і визначають ставлення фахівців-собаківників до пітбультер’єрів. Всесвітня
асоціація FCI не визнає їх самостійною породою. Не допускаються вони до
участі у виставках. Єдина цінність цих псів — бійцівські якості.
І нефахівцеві, будь то навіть господар, ні в якому разі
не можна тренувати собаку для боїв. Не визначиш, коли пес припиняє грати
й починає битися. А коли почне — зупинити його може тільки смерть противника.
ЧОТИРИНОГІ ТОРЕРО ВІДГРИЗАЛИ БИКАМ НОСИ
Виведення бійцівських порід собак почалося задовго до Різдва
Христова. Стародавні римляни вдягали схожих на нинішніх мастифів псів у
кольчуги, і ті брали участь в битвах. Знаходилося місце цим бійцям і на
аренах — їх випускали і проти гладіаторів, і проти тварин. В часи Середньовіччя
дуже популярним видовищем в європейських (і не тільки) країнах були бої
собак із биками. Породи і тих, й інших виводилися спеціально. Найчастіший
фінал видовища: собака учепився в ніс бика і, ні на що більше не звертаючи
увагу, не розціплює щелепи. Бик незабаром гине від больового шоку. Ймовірно,
саме до цих часів і потрібно віднести зародження породи пітбультер’єр.
Характер забав наших предків визначили й дані породи —
собака-щелепа, собака-вбивця. Від бультер’єрів пітбулі успадкували, мабуть,
найсильніші серед усіх собак щелепи. Виходити переможцями з бійок з представниками
практично будь-яких порід пітбулям дозволяє сила і спритність. Плюс характер:
цей собака не реагує на біль.
ДВОРНЯГИ АГРЕСИВНІШІ ЗА «БІЙЦІВ»
Широко відомі американські і стафордширські пітбультер’єри.
Найпоширені перші. Тримати їх для чогось, крім боїв, недоцільно — ні на
що більше вони не здатні. Й небезпечно. Собачі бої (господарі «бійців»
називають їх «матчами») заборонено в переважній більшості держав, у тому
числі і в Сполучених Штатах. Але проводяться скрізь — дуже вже величезні
ставки. В інших випадках, як із нещасним аматором з-під Чугуєва, ставка
виявляється більшою, ніж життя.
Фахівці застерігають: пітбуль не вміє підкорятися, цю собаку
ні в якому разі не можна розлючувати — їй завжди вистачає природної, генетично
закладеної злості. Тренувати її може тільки тренер-професіонал, але ніяк
не власник. І справа тут не в тому, що пітбуль може кинутися на господаря
— те ж саме може зробити будь-який собака, якщо людина поводитиметься з
ним, не враховуючи його характеру.
Згідно із статистикою, в Європі й країнах СНД найчастіше
людей кусають німецькі вівчарки. На другому місці — безпорідні собаки,
а третє ділять ротвейлери та пітбультер’єри. Найлояльніші до людини фокстер’єри
— випадків їхнього нападу на людей зареєстровано менше, ніж у будь-якій
іншій собачій породі.
ЯМА — НАЙКРАЩЕ ПІДПІЛЛЯ
В Англії заборонено ввозити й розводити американських пітбультер’єрів.
Аналогічні заходи, що враховують й інші бійцівські породи, розробляються
у Франції. За чутками, Київська міська адміністрація нині теж веде розмову
про заборону до ввезення й стерилізацію пітбулів, що вже є. Харківські
власті проблему, судячи з усього, не помічають.
Але й самі по собі заборони навряд чи дадуть відчутний
результат. Хіба що любителі бойових собак підуть у глибше підпілля. Уподібняться,
так би мовити, своїм домашнім улюбленцям («матчі» між чотириногими бійцями
проводяться в досить глибоких ямах). Широкому розповсюдженню пітбулів сприяє
й смішна, на погляд власника по-справжньому породистого собаки, ціна —
близько $50, і лише на нащадків переможців боїв вона може підніматися до
$300—400. Для порівняння: стільки може коштувати непланове щеня чау-чау
або аристократичного дога.
НЕБЕЗПЕЧНИЙ НЕ ЗВІР, А ЛЮДИНА
Найбільшою помилкою, однак, було б вважати, що деякі собаки
«небезпечні самі по собі». Небезпечними їх робить лише поводження з ними
людини. Свідчення тому — не тільки наведені вище результати досліджень
агресивності до людини собак різних порід. «День» уже повідомляв про страшну
історію в Донецькій області: два пси загризли трирічну дівчинку. Її намагалася
врятувати шестирічна подруга — собаки порвали і її, дівчинка у важкому
стані опинилася в лікарні. Вражає в цій історії те, що вбивцями дитини
стали два сенбернари — представники наймирнішої за характером породи, виведеної
для порятунку занесених снігом альпіністів. Але господар спеціально тренував
їх для охорони дачі, розвиваючи не властиву їм агресивність. А сили сенбернарам
не позичати — це одна із найбільших порід.
У Німеччині громадянин може завести якого завгодно собаку.
Але якщо він великий — зобов’язаний отримати дозвіл у поліції й надати
медичну довідку про свою психічну нормальність. Як при купівлі пістолета.
І господар собаки відповідає за наслідки. У нас же свобода — заводь хоч
леопарда. У нинішньому вигляді Кримінальний кодекс у цій частині складається
переважно з пропусків. Навіть якщо господар спеціально нацькує свого пса
на перехожих — відповідатиме він, у крайньому разі, за хуліганство. Можливо,
злісне. Що навряд чи утішить родичів потерпілого, котрий загинув від щелеп
«бійця».
№249 25.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
