Що спільного між кораловими рифами в Австралії, болотами Ботсвани, мангровими заростями Бангладешу і дельтою Дніпра на Херсонщині та Ягорлицькою затокою Миколаївщини? Усе це об’єкти водно-болотних угідь, які потребують збереження та охорони. І всі вони опинилися на одній брошурі, присвяченій Всесвітньому дню водно-болотних угідь, що відзначається 2 лютого (опублікована на сайті https://www.worldwetlandsday.org/ та перекладена і доповнена українськими об’єктами нашими фахівцями).
Цього разу девіз згаданого Дня — «Дій на підтримку водно-болотних угідь для людей та природи». Натхненна таким слоганом, спортсменка Mina Guli ініціювала марафон задля збереження боліт, торфовищ, заток та лиманів, до якого долучаються учасники із усього світу (зареєструватися на екопробіг можна тут: www.worldwetlandsrun.com). Суть марафону полягає в тому, щоб у період з 2 до 5 лютого пройти або пробігти певну кількість кілометрів і зробити про це дописи в соцмережах. Обов’язкова умова — підготувати і показати плакати щодо збереження водно-болотних угідь. Марафон підтримується експертами Рамсарської конвенції та WWF.
«МАРАФОН — ЦЕ МОЖЛИВІСТЬ ЗАЯВИТИ, ЩО УКРАЇНА ПРИЄДНУЄТЬСЯ ДО ЗАХИСТУ ВОДНО-БОЛОТНИХ УГІДЬ»
Від України до заходу долучаться екологи із Миколаївщини, принаймні, про такі наміри відомо із відкритих джерел — можливо, згодом до нього доєднаються активісти із інших регіонів, адже найбільше боліт маємо в західних та північних областях. Відомо, що до пробігу приєднається регіональний ландшафтний парк «Тилігульський» — Тилігульський лиман входить до списку водно-болотних угідь міжнародного значення, загалом в Україні налічується 50 Рамсарських угідь. Як розповідала у Фейсбуці доцент кафедри екологічної хімії Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова (НУК) Інна ТИМЧЕНКО, до марафону приєднаються також студенти НУК. Вони дбатимуть про інтереси Тилігульського лиману та Ягорлицької затоки.
«Ми вибрали для себе ділянку для марафону, яка захопила би центральну площу міста, а завершимо ходу понад річкою, — розповіла Інна «Дню». — Є такі, хто буде йти, а є ті, хто бігтиме. Оскільки за умовами заходу немає якихось обмежень щодо відстані, то ми обирали таку, щоб більшості було комфортно — три кілометри. Бігтимуть з нами пластуни, студенти і представники парку «Тилігульський». Також хочуть долучитися місцеві спортсмени. Подію запланували на 5 лютого. А 2 лютого буде невелика онлайн-конференція, в якій візьмуть участь школи. Ми ж вирішили долучитися і до цієї акції, бо це дійсно можливість заявити, що Україна приєднується до міжнародної події на захист водно-болотних угідь».
За словами Інни Тимченко, якраз спеціально для марафону надрукували листівки, які переклали з англомовного сайта, який присвячений водно-болотним угіддям. «Цього року наголошується, що водно-болотні угіддя важливі для підтримки стійкості екосистем і для людини, бо це ресурс харчових продуктів, зокрема рису, це природний акумулятор питної води, і це ще й очисні природні системи, — продовжує вона. — Адже та вода, яка потрапляє із боліт, водно-болотних угідь, проходить фільтрацію і в джерела та річки потрапляє вже очищеною. Найважливіше в даному разі, що ми можемо більше розповісти населенню про значимість водно-болотних угідь. Бо вважається, що з того болота взяти. Ми більше обізнані про ліси, океани, а от про болота — ні».
Під час акції в Миколаєві її учасники акцентуватимуть увагу на двох об’єктах свого регіону, які охороняються Рамсарською конвенцією — Тилігульський лиман та Ягорлицька затока. «Ми будемо наголошувати на важливості наших двох об’єктів, але на листівках зазначено і про угіддя міжнародного значення. До речі, події, які відбуваються зараз на Кінбурні, зокрема ухвалення нового генерального плану, вплинуть і на Ягорлицьку затоку. Є ще ідея збудувати завод із розведення риби теж поблизу акваторії затоки. А відомо, що такі проєкти і заводи продукуватимуть шкідливі стічні води. Це поки що ідея, але тим не менше — ризики є. Також на Тилігульському лимані плануються часто проєкти, які можуть становити загрозу цьому об’єкту. Науковці вважають, що саме збереження цих екосистем сприятиме збереженню загалом нашої планети і ресурсів на ній. І не варто забувати, що водно-болотні угіддя — це дуже перспективні можливості акумуляції вуглецю. А загалом це гарна нагода всім об’єднатися, тому вдячна волонтерам, котрі придумали такий марафон», — підсумовує Інна Тимченко.
НОВІ ВИКЛИКИ ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ОБ’ЄКТІВ
Тож пробіг заради водно-болотних угідь — це передусім спосіб привернення уваги до наявних проблем. Варто зазначити, що найбільше боліт маємо на Поліссі: у Рівненській, Волинській та Чернігівській областях. Як пояснюють експерти WWF, вони також формуються в долинах річок у лісостеповій та степовій зонах і в Карпатах. Вік українських боліт сягає 5 — 12 тисяч років. Утім, за останні 100 років в Україні було осушено понад 1 млн га боліт. А природні болота зникають втричі швидше, ніж ліси. За період з 1970-го до 2015 року втрачено 35% угідь світу. Що значить втратити болота? Для людей, за поясненнями фахівців, це дефіцит прісної води, вплив затоплень та екстремальних погодних явищ, втрата засобів до існування й добробуту, відсутність продовольчої безпеки. Для планети — це зменшення біорізноманіття, підвищення вмісту вуглецю та викидів метану, втрати природної прісної води шляхом фільтрації.
Тож болото на Закарпатті чи мангрові ліси на Багамах однаково важать для світу. Це все і локальна екосистема, і стан екологічних справ на планеті. Недарма ж зусилля екоактивістів зараз спрямовані на те, щоби привернути увагу суспільства до цінності водно-болотних угідь і припинити висушування боліт. Так, з ініціативи WWF-Україна зараз триває відновлення найбільшого болота Горган — Глухані, яке розташоване в селі Негровець Закарпатської області. Водойма щорічно втрачає 5% вологи.
Крім цього, у списку водно-болотних угідь міжнародного значення є й інші українські об’єкти, які так чи інакше потребують уваги держави: Долина нарцисів, печера «Дружба», Бурштинське водосховище, витоки ріки Погорілець, витоки ріки Прут, ріка Дністер, верхове болото «Надсяння», Лядова-Мурафа, урочище Озірний-Бребенескул…
Експерти Дунайсько-Карпатської програми зазначають, що зараз «перед водно-болотними угіддями України постало чимало загроз: забудова і зарегульованість русел рік, створення дамб і водосховищ, осушення боліт, будівництво гідроелектростанцій, забруднення комунальними і промисловими стоками та агрохімікатами, пересихання річок внаслідок впливу зміни клімату тощо». Тому цьогорічний марафон мав би привернути увагу не лише населення, а й держави, яка мала б активніше ставати на захист водно-болотних угідь. Авжеж, крім Рамсарської конвенції, варто було б покращувати і власне законодавство.
Інна Тимченко навела приклад, що водно-болотні угіддя зазвичай є об’єктами Смарагдової мережі, але досі закон про неї не ухвалено. «Часто ми посилаємось на міжнародні конвенції, захищаючи ту чи іншу природну територію, ту ж Кінбурнську косу чи Бузький град, але зрештою залишається те, що потрібно звертатися по допомогу до комітетів цих конвенцій, — пояснює вона. — За нашими спостереженнями, вони досить скептично до цього ставляться, бо це ж наші природні об’єкти, тому наша держава мусить їх захищати. А комітети можуть висловити своє занепокоєння чи дати рекомендації. Наші проблеми для них не пріоритетні. Тому сподіваємося, що держава активніше захищатиме цінні природні об’єкти. Головне, щоб було розуміння, що ми втрачаємо такі унікальні екосистеми. І втрачаємо можливість залишити щось для наших нащадків».
