Те, що сталося в Харкові, настільки типове для нинішнього
етапу приватного бізнесу на пострадянських просторах, що згодом може стати
надбанням підручників із кримінології та права. «Герої» цієї публікації,
на жаль, нині покійні, а також ті, що перебувають в розшуку, пройшли кілька
етапів, типових для організаторів багатьох вітчизняних комерційних структур:
спершу дрібний рекет, потім — початковий капітал і досвід. Потім — своя
легальна справа, а поруч з нею — кілька підставних і фіктивних структур.
Пізніше — «розборки» з властивим рідному підприємництву «джентльменським»
набором: шахрайством, стрільбою і трупами.
... Для того, щоб виявити останки вбивці на замовлення, що не уберігся,
вже довелося розкопати близько двох десятків могил. Це не останні ексгумації,
вважає прокурор відділу нагляду за дотриманням законів спецпідрозділами
по боротьбі з організованою злочинністю Харківської облпрокуратури Ігор
Ільницький. Проте, повністю «зібрати» тіло убитого вбивці вже не вдасться
ніколи: зашивати його останки подільники намагалися в трупи, які підлягали
кремації...
Фірма, де такий собі Югов був офіційним керівником і «мозковим центром»,
була створена кілька років тому.
Якби не смерть формального лідера, вважає слідство, фірма Югова була
б в Харкові однією з найбільших: масштаби операцій в минулому році обчислювалися
багатьма мільйонами доларів.
Початком кінця стала розроблена Юговим фінансова операція, внаслідок
якої угрупування московських кавказців втратило пару мільйонів доларів.
Всі ниточки, які пов’язували Харків та Москву, йшли через голову фірми,
тому соратники вирішили обрубати кінці, усунувши Югова. Немає людини —
немає проблеми.
До його повернення з Москви спільники добре підготувалися: зняли будинок
в затишному місці (шукали, — щоб був обов’язково з підвалом), створили
в ньому видимість обжитості. І пізно ввечері молодий підприємець (Югову
було близько 30 років) в супроводі колег і подільників з’явився в цьому
будинку і сів за розкішно накритий стіл. Наприкінці застілля Югову запропонували
подивитися в підвалі нібито щойно придбану зброю. Бізнесмен спускався сходами
спокійно: позаду йшов його охоронець Громов. Господар не знав, що той вже
прийняв замовлення на вбивство шефа. У спину Югову стріляли двоє: охоронник
Громов і фактичний керівник угрупування, на відміну від жертви вже немолодий
і навчений досвідом найпростішого вирішення кримінальних конфліктів. Тіло
кинули в заздалегідь викопану в підвалі яму. Громов залишився в будинку
— поховати труп. Інші учасники застілля роз’їхалися відразу після вбивства
— спершу до Києва, звідти — в далеке зарубіжжя.
Але — крім одного. Як і Громов, він був фахівцем з єдиноборств, рівня
майстра спорту. Провівши колег, він повернувся до Харкова і призначив Громову
зустріч.
У високорослого, в прекрасній фізичній формі, Громова, була відмінна
реакція і звірине чуття небезпеки. Зі зброєю не розлучався. Але подільнику,
що повернувся з Києва, якимось чином вдалося заманити його в патолого-анатомічне
відділення однієї з найбільших харківських лікарень. Поле діяльності для
виконавця приготували спільники-санітари.
Помпову рушницю Громов залишив у автомобілі, що його привіз. У лікарняне
відділення увійшов, маючи газовий пістолет. Виконавець запропонував йому
почекати, сам підійшов до медичної шафи, де під газетою був залишений пістолет
з глушником. Громов, однак, встиг зреагувати — вступив в боротьбу, але
програв і був застрелений.
Виконавець пішов, а двоє санітарів розчленували труп Громова, упакували
шматки в целофан і сховали в анатомічці. І протягом багатьох днів зашивали
частини в черевні порожнини трупів, що надходили на розтин. Немає трупа
— немає і злочину.
Зараз санітари, виконавець і деякі передбачувані спільники заарештовані,
інші розшукуються. Санітарам за роботу пообіцяли три тисячі доларів. Встигли
виплатити лише одну...
КОМЕНТАР ФАХIВЦЯ
«Описана кореспондентом «Дня» ситуація досить типова для нашого
часу», — сказав у інтерв’ю кореспондентові «Дня» Інні Золотухіній заступник
начальника Управління карного розшуку при УМВС Києва Андрій МАРИНИЧ.
— Справа в тому, що організована злочинність має здатність видозмінюватися
згідно з віяннями і тенденціями часу.
Наприклад, кілька десятиріч тому, коли про організовану злочинність,
а тим більше про тіньову економіку не згадувалося в жодному друкованому
виданні, деякі заповзятливі люди на базі державних підприємств та організацій
почали створювати цехи для виробництва продукції, яка має попит. Виготовлення
хутряних, шкіряних виробів приносило на ті часи величезні прибутки. Особливо
багатими ставали ті, кому вдавалося налагодити роботу «підпільних двійників»
на заводах і фабриках, котрі випускають прикраси з дорогоцінних металів
та каменів.
Безумовно, сховати такі гроші було дуже складно. І насамперед від представників
злодійського світу, які тут же бажали одержати свою частку незаконного
прибутку. Для того, щоб забезпечити свої капітали від посягання, новоявлені
багатії створили свої «бригади» бойовиків. Накачаних хлопців у ці загони
вербували із числа колишніх (або справжніх) спортсменів, студентів, військових.
Саме із цих угруповань і «виросла» пізніше так звана організована злочинність.
Нині багато хто з тих, котрі починали свою «кар’єру» бойовиками, «збили»
свої капітали, зареєстрували цілком легальні фірми і стали бізнесменами.
Цікаво, що сьогодні вже практично немає некерованих рекетирів, які вдираються
у приміщення і руйнують усе на своєму шляху. У наш час організована злочинність
діє більш обережно і без крайньої потреби не влаштовує криваве «розбирання».
Тільки в Києві сьогодні нараховується близько 20 злочинних угруповань,
у кожному з яких може налічуватися від 50 до 100 чоловік.
Україні передусім необхідно удосконалити кримінальне законодавство,
воно має бути гнучким настільки, наскільки «гнучко» пристосовується до
змін у державі організована злочинність. До речі, англосаксонське право
нараховує більше, ніж 240 видів рекету, а в нас присвячено вимаганню всього
декілька статей.
Безумовно, залишає бажати кращого і матеріальна база наших правоохоронних
органів. Важко наздогнати «Мерс» на «Запорожці»...
