У час, коли природні багатства більше нівечаться, ніж оберігаються, мимоволі радієш кожній ініціативі влади, яка стосується саме опіки та збереження парків, лісів, озер, річок та інших природних об’єктів. Днями на сайті Міністерства екології та природних ресурсів з’явилася інформація, що на розгляд до Кабінету Міністрів надійшов проект розпорядження «Про погодження надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення». Іншими словами, за кількома водно-болотними угіддями закріплять особливий статус. І хочеться вірити, що у відомстві і справді розуміють важливість збереження природного фонду України, тож таке рішення — це не показова заява, приурочена до Всесвітнього дня водно-болотних угідь, який відзначали 2 лютого.
Як ідеться у повідомленні Мінекології, наявність такого статусу поліпшить охорону цих територій, а також сприятиме залученню міжнародних коштів для їхнього розвитку і робитиме їх популярними у якості природоохоронних об’єктів. Наразі міністерство просить надати міжнародний статус дев’яти новим водно-болотним угіддям. Серед них: Атак-Боржавське водно-болотне угіддя, площа якого понад 280 гектарів, Долина нарцисів — 256 гектарів, печера «Дружба» — 13 соток та Чорне Багно — 15 гектарів, які розташовані в Закарпатській області. На Івано-Франківщині міжнародний статус можуть отримати Бурштинське водосховище (площею понад 1200 гектарів), витоки річок Погорілець та Прут, а також ріки Дністер. І ще один об’єкт у Львівській області — верхове болото «Надсяння» площею 37 гектарів. Поки що статус міжнародного значення мають 33 водно-болотні угіддя України. З них 22 угіддя отримали таке звання ще 1995 року. Сім років тому бюро Рамсарської конвенції (конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення головним чином як середовища існування водоплавних птахів. — Ред.) прийняло рішення про надання міжнародного статусу ще 11-м водно-болотним угіддям України, які є в межах територій природно-заповідного фонду.
Чи справді такий статус сприяє охороні та збереженню боліт і які ще об’єкти потребують такого захисту, «День» запитав у менеджера проектів Чорноморської програми Wetlands International Геннадія МАРУШЕВСЬКОГО.
— Пане Геннадію, з якою метою Міністерство екології та природних ресурсів ініціює присвоєння водно-болотним угіддям міжнародного звання, що це дасть Україні?
— Відповідно до Рамсарської конвенції, яка була підписана ще 1971 року, кожна країна може до неї приєднатися, якщо визнає хоч одне водно-болотне угіддя таким, що має міжнародного значення. Є так звані рамсарські критерії, за якими і визначають, якому з об’єктів можна надати міжнародне звання. Вони стосуються унікальності цього угіддя, наявності одного чи кількох видів птахів, різноманіття риб тощо. Плани Рамсарської конвенції полягали в тому, щоб збільшити кількість водно-болотних угідь світу удвіячі. Принаймні такі заяви проголошувалися років із п’ять тому. Тому кожна країна брала на себе відповідні зобов’язання. На той час у нас було 22 угіддя, потім додалося ще 11, а зараз, за останньою інформацію, ще 13 об’єктів претендують на отримання такого статусу.
— Як змінюється, так би мовити, життя цих боліт після того, як вони отримують міжнародний статус?
— Тут уже є колізії нашого національного законодавства, у якому навіть немає визначення такої екосистеми, як водно-болотне угіддя. Разом з тим, коли такий об’єкт має міжнародне значення, то ставлення до нього змінюється. Там можуть відбуватися різні зміни, як це було, наприклад, у дельті Дунаю, коли йшла мова про будівництво судноплавного ходу. Він проходив якраз через центр біосферного заповідника і центр водно-болотного угіддя, тоді вирішити правові колізії і допоміг міжнародний статус. Тобто він дає переваги тим людям, які займаються природоохоронною діяльністю, і забезпечує додатковими аргументами, щоб захистити цю екосистему від будь-яких негативних впливів. Ще один момент, пов’язаний з Рамсарською конвенцію: кожне водно-болотне угіддя повинно мати менеджмент-план, тобто план управління. Зараз на це менше звертають уваги, але з кожним роком необхідність у цьому зростає. Відповідно, проблема не в наданні статусу, а у вироблені плану дій, який би допомагав підтримувати таке звання. План дій має розроблятися за участю всіх зацікавлений сторін, зокрема й людей, які живуть поряд із цим угіддям.
— Якщо узагальнити ситуацію в Україні, то як ми дотримуємося Рамсарської конвенції?
— Маючи водно-болотні об’єкти міжнародного значення, Україна її дотримується. Зараз мова про поновлення описів цих територій, бо з часом вони можуть зменшитися, уже не мати такого біорізноманіття, як при отриманні статусу. Україна це робить. Ми також беремо участь у створенні міжнародних угідь транскордонного напрямку, зокрема з Молдовою у районі Могилева-Подільського, з Білоруссю у районі Прип’яті та Стоходу. Можливо, ми могли б робити більше і краще, бо іноді виникають різні конфліктні ситуації, але громадськість на це реагує, надсилає листи до Рамсарської конвенції, а звідти приходять запити до міністерства, яке на них відповідає.
— Можливо, у вас є дані, скільки ще водно-болотних угідь потребують міжнародного звання?
— Річ у тім, чи відповідають ці угіддя критеріям конвенції. Якщо говорити про критерії, то таких територій у нас достатня кількість. Зараз підготовлений так званий тіньовий список, у якому вказані водно-болотні угіддя, які можуть отримати міжнародне значення. Наразі у цьому списку 23 об’єкти. Але тут є теж свої проблеми, бо забезпечити охорону та підтримання доброго екологічного стану цих територій не завжди просто, якщо вони не є об’єктами міжнародного значення. Тому зараз міністерство зайняло таку позицію: надавати статус рамсарських об’єктів тим ділянкам, які вже входять до складу заповідних територій. Бо кожен такий об’єкт повинен мати межі, які мають бути узгоджені із землекористувачами. А це вже проблема, бо люди не хочуть віддавати на збереження ділянки, що використовують у сільськогосподарських цілях. Наша організація розробила базу даних на 300 водно-болотних угідь, вона постійно поповнюється, і в принципі ці об’єкти можуть бути претендентами на отримання статусу міжнародного значення. Ще ми проводимо з року в рік облік птахів узимку, і робимо це в чорноморському регіоні. Наприклад, у Грузії нарахували сім тисяч птахів, у Туреччині — 35 тисяч, а в Україні — один мільйон птахів. Тож різниця суттєва. Наші водно-болотні угіддя з точки зору збереження водоплавних птахів мають величезну цінність. Тому у перспективі таких об’єктів може бути значно більше.
