Нещодавно в нашому селі в Житомирській області проводили газ. Усі жителі Сущанки вийшли подивитися, коли зварювальник варив труби. І прочитали на зварювальному апараті напис великими літерами: «ПАТОН». Нехитрий напис на залізній машині, що сипала іскрами, а на душі стало тепліше. Уявляєте, не «Форд», не «Сіменс» і навіть не «Філіпп Морріс», до яких ми в селі звикли так, що вони вже встигли добряче набриднути, а наше, з дитинства знайоме, але, на жаль, стерте з пам’яті прізвище. Ми стільки говоримо про досягнення української науки, але спробуйте пригадати дійсно гідні імена наших інженерів і вчених, які стали б світовим брендом! Уся ідеологія тієї, країни, що пішла в небуття, була орієнтована на те, щоб не випинати творця, щоб, не приведи Боже, не створити з кого-небудь кумира. І даремно!..
КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЯ НАУКИ
Усе це спадало на думку, коли довелося побувати на «Селмі» — Електромашинобудівному заводі в Сімферополі, де виробляють десятки різних видів найсучаснішого зварювального обладнання. Завод працює в тісній співпраці з Інститутом електрозварювання імені Є.О. Патона Національної академії наук України. Сьогодні він — цілком успішне, швидко зростаюче підприємство: близько 70% виробленого тут обладнання постачається на зовнішній ринок.
Мимоволі постає питання: як змогло машинобудівне підприємство так розвинутися під час тяжкого переходу на ринкові умови? Адже в нього, як і у багатьох інших заводів того ж профілю на території СНД, були всі передумови піти у небуття?
У нас у країні ще живі спогади про те, як академік Б.Є. Патон, починаючи з 80-х років, агітував своїх колег по Академії організовувати в себе науково-інженерні центри. Борис Євгенович, мабуть, першим в Академії зрозумів просту річ: наука збереже своє лідируюче становище в суспільстві лише в одному випадку — якщо навчиться швидко впроваджувати свої найкращі досягнення в практику. Саме тоді він почав переконувати всіх у необхідності розвивати при академічних інститутах ланцюжок: від фундаментальної ідеї до технічної розробки й далі — до дослідного зразка, щоб потім запропонувати його промисловості (розумна комерціалізація науки).
Тоді ж ці зусилля «широкими академічними масами» сприймалися вельми скептично. І вчених можна зрозуміти — щедре державне фінансування за радянських часів будь-яких розробок, нібито працюючих «на оборонку», дозволяло жити порівняно безбідно. Лише кілька директорів академічних інститутів пішли новим прагматичним шляхом. Показово, що сьогодні майже всі ці наукові установи найбільш успішні в нових економічних умовах.
Мабуть, один з найбільш показових прикладів у цьому ряду — розвиток Електромашинобудівного заводу в Сімферополі. За радянських часів, коли все було гранично спеціалізовано, звідси вийшли у величезній кількості вельми примітивні зварювальні реостати, що дозволяло заводу — будучи типовим провінційним підприємством — потихеньку працювати на теренах тієї країни.
Але мозковий центр заводу — його директор, головний інженер — з перших днів, коли нові економічні умови постукалися в двері, зрозуміли: часи безтурботного виконання плану, спущеного зверху, закінчилися. Настає епоха, коли доведеться жорстко боротися за своє місце на ринку. Керівництво провінційного заводика почало шукати... співробітництва з провідними зварювальними фірмами світу.
У ПАРТНЕРСТВІ З ЕЛЕКТРОННИКАМИ
Іншою рятівною соломинкою стало геніальне рішення — за будь-яку ціну залучити до вельми традиційного зварювання представників повідних напрямків сучасної науки. У Сімферополі несподівано простягли руку допомоги... дослідникам електронного комплексу «Технологічні лазери» Національної академії наук України. Цей перспективний центр буквально розвалювався на очах... І не відомо, в яких країнах вони б сьогодні працювали, якби не несподівана пропозиція з Електромашинобудівного заводу. Усе-таки співпраця цього підприємства з академічним інститутом далася взнаки — на заводі зуміли ухвалити стратегічно правильне рішення!
Нові часи дозволили прийняти й інше стратегічно правильне рішення — піти на зближення з відомими міжнародними фірмами — корифеями у зварюванні, наприклад, такими, як шведський концерн ESAB і фінська фірма KEMPPI.
Хіба не в Україні колись уперше зварили рейки під флюсом і після цього почали варити так у всьому світі: в США, Австрії, Німеччині? Хіба не тут були створені автомати для зварювання великих труб, що не мають собі рівних? І чи не тут уперше зварили товсту танкову броню? А після цього вже ніхто у світі не міг подолати встановлену в Україні планку у зварюванні міцних швів?..
Усе це, дійсно, так, але рекордсмени жили в країні, що спочатку не зважала на особисті зручності робітника й інженера, які працювали з такою технікою. Створюючи технічні шедеври, в цій країні їх так оформляли, що будь-який поважаючий себе професіонал лише від безвиході став би користуватися такою незграбно оформленою продукцією.
На «Селмі» це зрозуміли одразу. Гінці з Сімферополя поїхали до конкурентів і почали придивлятися до «дрібниць»: чим вони фарбують, як у них піклуються про технічний дизайн, як поводяться з покупцями. Варто зауважити, що на заводі на відрядження на всесвітні виставки, де можна подивитися на досягнення своїх конкурентів і себе показати, грошей досі не шкодують. Більше того, це один з найважливіших елементів заводської політики.
Результати невдовзі почали виявлятися. Якщо на першій всесвітній виставці сімферопольці червоніли, коли до їхніх виробів підходили рідкісні відвідувачі, то вже за якийсь рік вони із задоволенням почали помічати, що й фарбування їхніх приладів анітрохи не гірше за західне, й дизайн ні в чому, мабуть, не поступається. Та й відвідувачів, які бажали дізнатися, що виготовляє невідома фірма «Селма» з якоїсь загадкової України, ставало дедалі більше. Представники заводу біля стендів запрошували гостей не соромитися й на практиці переконатися в якості їхньої продукції. Деякі фахівці наважувалися, пробували й питали про ціну. Як правило, після цього укладали контракти.
На заводі швидко зрозуміли ще один бік сучасного прогресу — час багатомільйонних серій, які можна було безтурботно штампувати за радянських часів, безповоротно минув. Настала епоха підприємств, що швидко реагують на запити ринку. Більше того, тепер вони самі мусять передбачати бажання замовників і створювати для них те, про що вони поки лише мріють. Ось коли на «Селмі» стали у пригоді електронники та програмісти.
ГОЛОВНЕ — РЕАГУВАТИ НА ЗАПИТИ РИНКУ
Відтепер на заводі почали створювати зварювальні автомати, які почали набувати нових рис — у них відчувалася турбота про того, хто візьме їх у руки. По-перше, апарати різко «схуднули» — навіть ті, які раніше важко було навіть котити на візку, тепер можна було легко тримати в руці. По-друге, вони стали зручними й елегантними. І, по-третє, апарати стали набагато менш «ненажерливими». Наприклад, одна з машин споживає в сім (!) разів менше електрики, ніж її попередниця! У нових апаратів з’явилося ще безліч інших чудових якостей. Продукція заводу — десятки видів різних виробів — експортується до Швеції, Сінгапуру, В’єтнаму, Єгипту, Туреччини, Йорданії та інших країн. Левова частка експорту припадає на країни СНД і особливо Росію.
На сімферопольському заводі уважно стежать за тим, як і куди йде їхня продукція. Вони жваво реагують на найменші зміни в попиті. Наприклад, одного разу їхній постійний замовник почав купувати продукцію у конкурентів. І це тоді, коли на заводі випустили новий, набагато ефективніший апарат. Що робити? Чекати наступної виставки, де продемонструвати всі переваги нової моделі?.. На заводі ухвалили інше рішення — до споживача відправили мікроавтобус з новим апаратом і фахівцем, який міг пояснити й продемонструвати всі переваги новинки. Доля постачання нового апарату миттєво була вирішена...
Було б неправильно стверджувати, що доля машинобудівного підприємства в нинішніх наших реаліях — це чистий мед, а шлях директора такого заводу усипаний трояндами: українські податки здатні задушити будь- якого машинобудівника... Тому не можна не відзначити рятівну роль у новітньому становленні підприємства технопарку «Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона». Ця нова структура дозволила «Селмі» придбати найсучасніше обладнання — найкращі швейцарські та німецькі верстати — й зробити ще одне зусилля, щоб стати врівень з найкращими фірмами світу в цій галузі...
Дивним чином переплелася доля потужного академічного інституту в Києві та провінційного заводу в Сімферополі. Нині зміцнілий завод з упевненістю дивиться в майбутнє і сам визначає, що йому треба для успіху на ринку. Тут переконані — наступний ривок дозволить їм обігнати своїх іменитих конкурентів.
Що для цього треба? Відповідь, яку на це запитання дав генеральний директор заводу Г.В. Павленко, заслуговує особливої уваги.
— Своїми силами ми навчилися робити не лише добрі машини, а й оформляти їх так, щоб вони не виглядали попелюшками на світовому ринку, — розповів Георгій Васильович. — Але щоб зробити наступний крок, який дозволив би істотно обігнати світових лідерів, потрібні дійсно проривні ідеї. Без фундаментальної науки нам цього не досягнути. Якби Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона НАНУ розробив нові принципи, наприклад, такого ж рівня, як зварювання під флюсом, ми б зробили машину, яка не мала б конкурентів у світі.
Дивні зигзаги розвитку — якщо в минулому наукові установи були своєрідними рушіями прогресу, то в нових умовах ролі міняються — прогресивне підприємство несподівано стає замовником передової науки й неабияк підштовхує інноваційний процес у науковому інституті. Цікаво, чи стане ця перша ластівка сигналом для настання весни в нашій промисловості і, як наслідок, у науці?..
