Схоже, влада, нарешті, почула киян. Йдеться про те, що Київрада все ж таки наважилася до 1 грудня ввести мораторій на відведення земельних ділянок під будівництво за рахунок ущільнення наявної забудови в історичному центрі Києва, а також за рахунок земель природно-заповідного фонду та впорядкованих територій зелених насаджень.
А віце-прем’єр з гуманітарних питань Микола Томенко зробив чергову сенсаційну заяву — концепція забудови Києва повинна «пройти» через місцевий референдум. Після того, як вона буде визначена Кабміном, киянам нададуть можливість проголосувати «за» або «проти» запропонованої методи забудови столиці. Разом із тим, віце-прем’єр відзначив, що міська влада наполягає на своєму праві приймати рішення стосовно забудови, апелюючи до спеціального статусу Києва. Микола Томенко підкреслив, що, згідно з опитуваннями, кияни хочуть, щоб міська влада прислухалася до їхньої думки.
Взагалі, намічається серйозне протистояння. Забудова Києва місцевою владою вже давно стала проблемою державного значення, і те, що влада вирішила «щось із цим робити», трохи обнадіює. Питання лише в тому, що і як саме треба зробити для того, щоб кияни дістали право визначати обличчя міста, в якому живуть. Саме з таким запитанням «День» звернувся до експертів.
Микола ПАРХОМЕНКО , перший заступник голови Всеукраїнського товариства охорони пам’яток:
— Навіть тієї законодавчої бази, яка існує у нас на даний момент, досить для того, щоб громадськість впливала на забудову столиці. Адже зрозуміло, що закони не виконуються. Референдум — це, звісно, можна. Але ж і без нього все зрозуміло: де можна будувати, а де місцевим жителям таке будівництво буде не до душі. Треба просто будувати згідно з існуючим законодавством і призначати на керівні посади порядних людей. У нас змінився міністр культури і його заступники, а в службі охорони культурної спадщини сидять усе ті ж особи.
Звісно, можна внести ще кілька доповнень. Всі дії щодо будівництва від надання землі до узгодження документів мають здійснюватися публічно. Людей відразу необхідно попередити, що замість сквера, наприклад, у них тепер буде багатоповерховий будинок. Хороша ідея — накласти мораторій на будівництво в історичній частині міста і виділення землі в заповідних територіях під Києвом. Правильно хочуть організувати заповідник «Дніпровські острови», адже зараз над кожним дніпровським острівцем нависла загроза забудови. Окрім того, треба повернутися до тих земель, які вже надані і на яких от-от розпочнеться будівництво. Тут мають втрутитися органи прокуратури. Причому примусити відповідати потрібно конкретних людей. А то у нас в усіх справах фігурує Міністерство культури або Управління охорони культури, а конкретних «героїв» немає. Якщо все буде нормально — не знадобляться ніякі референдуми. А якщо обговорення і будуть проводиться — то нехай в них беруть участь представники територіальних громад (тільки не депутати райради!) і журналісти.
Юрій ХУДЯКОВ , перший заступник голови Союзу архітекторів:
— Не можна вдаватися до крайнощів. Нам потрібен не стільки референдум, скільки інформування громадськості. Тобто необхідно роз’яснювати людям, чому тут буде зведена саме ця будівля. Стосовно ж громадських обговорень, — вони мають бути, і Союз архітекторів навіть готовий надати для проведення таких обговорень приміщення. Але брати в них участь повинні усе ж таки не пересічні громадяни, а фахівці. Подумайте — це те ж саме, що обговорювати з людьми без медичної освіти принципи лікування хворого. Є принципові, ключові моменти, в яких архітектори знають — потрібно діяти саме так.
Інша справа, що інвестор повинен дізнаватися про це заздалегідь. Зараз проводиться розробка зонінгу. Тобто будуть практично поквартальні дані — що, де, якої висоти та площі можна будувати. Тоді інвестор зможе подивитися: на цій земельній ділянці можна збудувати готель тільки на сто місць, а мені треба на п’ятсот, пошукаю собі інший район. А сьогодні обмеження стають відомі вже після того, як інвестор вклав у підприємство великі гроші. В разі здійснення цієї програми і дотримання правил забудови конфліктних і спірних моментів стане набагато менше. Якісь питання будуть вирішувати фахівці. А якщо вже складеться така ситуація, що можна вчинити і так, і так — то варто провести опитування громадської думки: який об’єкт мешканці більше хочуть бачити на цьому місці. Референдум у будь-якому випадку не вихід — адже люди зможуть голосувати тільки «за» або «проти», ніяких напівтонів. А вони у нашій справі дуже важливі.
Сергій ГРАБОВСЬКИЙ, філософ, журналіст:
— Ця проблема, по суті, зводиться до питання: хто має в Україні владу і як влада має працювати заради інтересів суспільства? Не вирішивши цього питання, ми не вирішимо й проблеми із забудовою Києва.
Влада, незалежно від прізвищ, характеризується кількома рисами. Бажанням робити швидкі гроші й байдужістю до вітчизняної культури та історії. У результаті гроші і неуцтво вирішують все, і суспільству протистояти такому стану речей досить складно. Люди знайшли єдиний можливий вихід — відкладають свої справи і займаються політичними акціями. Якщо таке відбуватиметься і надалі, то у нас скоро розпочнеться щось на кшталт латиноамериканської міської партизанської війни. Держава зобов’язана якимось чином стримати апетити можновладців у столиці.
Стосовно ж власне механізму впливу на забудову, то можуть бути створені спеціальні ради, до яких увійдуть фахівці, архітектори. Така рада має володіти правом вето. А стосовно референдуму у мене є сумніви. Це не те питання, яке доцільно виносити на референдум. Проста людина не зможе в деталях оцінити концепцію забудови. Крім того, їй може сподобатися лише частина концепції. Як голосувати в такому випадку? Ні, на референдум треба виносити щось простіше. Наприклад, щодо обмежень прав міського голови з розподілу землі. Над цим треба подумати.
Андрій ОРЛЕАН , юрист:
— По-перше, населення в обов’язковому порядку має бути поінформоване про заплановане будівництво, в офіційних виданнях — де і що мають намір збудувати. В такому разі громадськість матиме змогу вчасно висловити невдоволення.
У законодавстві має бути вказано, що у разі явно вираженого невдоволення рішення про будівництво припиняється. Тут питання в тому, як виміряти силу невдоволення, бо незадоволені, зрозуміло, знайдуться завжди. Наприклад, якщо на мітинг вийшло п’ятдесят чоловік, то, скажімо, проводиться опитування жителів сусідніх будинків. Якщо переважна більшість категорично проти забудови — її треба припинити. Проблему в будь-якому випадку необхідно вирішувати, тому що сьогодні вона вже занадто загострилася.
Андрій ДЯЧЕНКО , юрист:
— Я не вважаю, що референдум є необхідним. Для кожного окремого випадку потрібно окреме рішення. І приймати його має місцева територіальна громада — будувати чи не будувати, і якщо будувати, то на яких умовах. Якби власники новобудов, скажімо, відремонтували сусіднім будинкам фасад або полагодили труби — ставлення до них було б зовсім іншим. Я говорю це зі знанням справи, тому що на територію мого будинку якраз «увірвалося» будівництво. Я ходив у прокуратуру — але там моєї заяви не взяли безпосередньо, а сказали кинути в якийсь ящик. Можливо, її пронумерують, а можливо й ні, може, повідомлять мені своє рішення, а може, не вважатимуть за потрібне. І ніхто нам не допоможе. Словом, якщо держава вирішить надати якісь права мешканцям, то нехай надає їх саме територіальним громадам. Ми у себе на місці розберемося, як треба зробити.
