З позбавленням волі до людини приходить маса інших позбавлень. В Україні в’язниці переповнені, агресивні, хворі. Надання «належного рівня утримання» найближчим часом українським ув’язненим не світить — до цієї соціальної групи руки у держави явно дійдуть в останню чергу. Тому дедалі актуальнішими стають питання амністій та альтернативного покарання. Не так давно Президент підписав указ про помилування 96 осіб, засуджених до позбавлення волі та інших мір покарання. Пропозиції про їхнє помилування було внесено спеціальною комісією при Президенті України. При винесенні рішення було враховано характер скоєних злочинів, позитивні дані про засуджених, «хорошу поведінку», а також сімейний стан, матеріальний стан та обставини скоєння злочинів. Ще 363 тих, які просили про помилування, отримали відмову «як ті, які не стали на шлях виправлення». З початку року Президент України підписав 15 указів, згідно з якими було помилувано 1096 засуджених.
Усього за роки незалежності до кримінальної відповідальності за кримінальні діяння було притягнуто майже 3 млн. українців, і кожного третього з них було засуджено до позбавлення волі. Причому, як запевняють експерти, частина засуджених не являє значної соціальної небезпеки і цілком могла б відбувати інші, альтернативні види покарань, які вже введено до чинного законодавства. Показник кількості засуджених до позбавлення волі із засуджених у принципі в Україні — один із найвищих у світі. Разом із США, Росією, Білоруссю та Казахстаном ми входимо до п’ятірки країн із найвищою кількістю ув’язнених. У більшості ж європейських держав відсоток «посаджених» становить 10—12 від загальної кількості засуджених. Це при тому, що, за даними апарату Уповноваженого ВР з прав людини, станом на 1 січня 2002 року, в установах кримінально- виконавчої системи кількість чоловік перевищувала кількість місць на 28 тисяч. У чому ж причина такого активного приречення людей на позбавлення волі?
Як розповідає директор правових програм Міжнародного фонду «Відродження» Олександр Беца, тіньова економіка, організована злочинність і широко поширена корупція дуже турбує людей і примушує їх вимагати від влади «сильних» дій: «Громадська думка орієнтована на якомога жорстокіше ставлення до злочинців, і саме цим чинником влада і суд пояснюють каральний характер кримінальної політики та судової практики», — говорить він. Останнім часом Верховна Рада отримала понад 40 пропозицій криміналізувати ті чи інші діяння. За останні роки до 65% збільшилася каральна репресія, тобто 65% тих, хто скоїв злочин, відправлено до в’язниці. Це при тому, що різкий сплеск злочинності спостерігався лише в перші роки незалежності — 1992—1995-й. Починаючи з 1996 року, намітилася тенденція до стабілізації криміногенної обстановки.
«Репресивні» настрої відображає й новий Кримінальний кодекс, прийнятий 2001 року. Загалом він виявився більш суворим, ніж радянський, 1960 року «народження». «Держава робить ставку на кримінально-правову репресію», — розповідає Олександр Беца. З 665 санкцій кодексу 1960 року 291 передбачала позбавлення волі (43,7%), альтернативні покарання були присутні в 25,7% санкцій. У Кримінальному кодексі 2001 року з 695 санкцій уже 500 (71%) передбачають позбавлення волі. Так, новий кодекс передбачає альтернативні покарання, але статистика стверджує, що їхнє застосування не набуло широкого поширення. Так, за 2003 рік було засуджено 201 тисячу чоловік. Із них на громадські роботи — 1,4%, на виправні роботи — 1,6%, до арешту — 1%, обмеження свободи —1,7%, до штрафу — 4,4%. Загалом отримуємо всього 10% нетюремних покарань від загальної кількості вироків. Зате у 2003 році майже 28 тисяч чоловік відправлено до в’язниці на три роки, до одного року — 1843, від 1 до 2 років — 10791, від 2 до 3 років — 15274. Загалом, з прийняттям нового Кримінального кодексу можливість позбавляти свободи формально збільшилася, і саме цим фахівці пояснюють орієнтацію судів на таку міру покарання. Пом’якшує ситуацію досить активне застосування статті 75-ої Кримінального кодексу, яка передбачає можливість звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням. За цією статтею в 2003 році було звільнено «з випробуваннями» понад 111 тисяч засуджених, що становило 55,4% від загальної кількості засуджених.
Щодо штрафів, то їх не дозволяє широко використовувати безробіття — за даними Верховного Суду, у 2003 році 70% засуджених на момент скоєння злочину не працювали. Зрозуміло, що такі люди частіше за все йдуть на скоєння корисливих злочинів. І саме провину в корисливих злочинах судам легше за все довести. Таким чином, крадіжки і подібні злодійства становлять майже 60% у структурі злочинності.
До чого призводить така ситуація, крім перенаселеності тюрем? Для держави надмірне захоплення позбавленням волі спричиняє економічні та соціальні збитки. «Регулярно до місць позбавлення волі потрапляють на кілька років люди, які вкрали, наприклад, 200 гривень — розповідає Олександр Беца. — Притому, що місячне утримання одного ув’язненого становить 120 гривень, неважко підрахувати, в яких збитках залишається держава». Згідно з інформацією Уповноваженого ВР з прав людини, утримання засуджених примушує Департамент з виконання покарань направляти практично всі фінансові ресурси на харчування та інші поточні витрати. Але й цього недостатньо — норми харчування, комунально-побутового та медичного забезпечення не виконуються. Це при тому, що економічні збитки державі все одно не компенсуються, оскільки людина фактично позбавляється можливості працювати. За даними Уповноваженого ВР з прав людини, понад половину ув’язнених не мають можливості отримати роботу в рамках кримінально-виконавчої системи, але й ті, кому така можливість надається, заробляють не більше 70 — 80 гривень на місяць.
Якщо говорити про соціальні збитки, то, як стверджують психологи, перебування протягом тривалого періоду в специфічному тюремному середовищі формує у засудженого асоціальний світогляд, що напевно призведе його до злочинів та нанесення збитків державі в найближчому майбутньому. Адже в таких несприятливих для успішної реабілітації умовах знаходиться сьогодні майже 160 тисяч наших співвітчизників. Причому в колоніях перебувають в основному молоді працездатні люди — 47,4% ув’язнених ще не виповнилося 30 років. Якихось 5—7 років у колонії — і у людини починаються безповоротні зміни у психіці. Практично кожен другий має ті чи інші психологічні відхилення.
Крім антисоціальних звичок і психічних відхилень, у місцях позбавлення волі можна підхопити, скажімо, туберкульоз або СНІД. Згідно зі статистикою, в установах виконання покарань сьогодні знаходиться 12 тисяч хворих на активну форму туберкульозу і сотні ВІЛ-інфікованих. Ще засуджені страждають від поганого поводження тюремних працівників і... «неба в клітинку». За даними апарату Уповноваженої ВР з прав людини, в багатьох виправно- трудових колоніях вікна дуже загратовані, обладнані у металеві жалюзі або «кишені». А, наприклад, у Личаківській колонії вони ще й заварені металевими щитами.
Зрозуміло, що європейським ув’язненим живеться значно краще. До того ж, на Заході вже давно на офіційному рівні визнано, що тюремне ув’язнення — найдорожчий вид покарання, і застосовувати його варто лише в тому випадку, якщо йдеться про справді небезпечні злочини. Наприклад, про такі, які загрожують життю та здоров’ю людини, національній безпеці. Адекватним вважається «посадити» за розповсюдження наркотиків, серйозні економічні злочини та злочини проти навколишнього середовища. Практично у всіх інших випадках до злочинців застосовуються нетюремні міри покарання. Вони зводяться або до різноманітних попереджень (людина обіцяє «більше так не робити» і у суду є підстави вірити їй). Або застосовується нетюремний метод з контролем. У більшості країн Європи він представлений пробацією. Пробація — це державна служба, яка ніяк не пов’язана з міліцією та в’язницею, отримала свою назву від одного з найпоширеніших у Європі видів альтернативного покарання — пробації, тобто випробування умовним засудженням та відстрочкою виконання вироку. До суду офіцером пробації проводиться соціальне дослідження особистості підсудного. Завдання — на основі бесід, медичних досліджень та офіційних даних збирати про порушника всіляку інформацію: від попередніх судимостей до ставлення затриманого до навколишніх, і резюмувати, наскільки у виправленні даному індивідууму допоможе нагляд у суспільстві і чи буде його звільнення безпечним для цього суспільства. Результати дослідження повинні зорієнтувати суд у виголошенні правильного вироку, а потім допомогти офіцеру пробації ресоціалізувати злочинця. Після суду у разі вироку до альтернативного виду покарання, співробітники пробації спостерігають за засудженим громадянином, ресоціалізуючи його за індивідуальною програмою за допомогою психологічного впливу.
Як стверджують експерти, поки що не існує ніяких емпіричних доказів того, що нетюремні види покарання призводять до зростання злочинності. Тому альтернативність у даному питанні могла б частково поліпшити правову ситуацію в нашій країні.
