— Однак чому ви подали рапорт про дострокове звільнення в запас, хоча могли служити ще шість років?
— Ситуація, що склалася в армії, це свавілля мене геть «дістали». Я ж першим серед військових краю присягнув на вірність Україні. Мав, мав надію. Але, наче морська хвиля, моя надія розбилася об мури хамства з боку генералітету. Офіцер чи прапорщик іде на службу, ніби на каторгу. Нормального слова не почує. Про зарплатню вже нічого не кажу. Був випадок, коли прапорщик зірвав із перехожої норкову шапку. Я не схвалюю його негідний учинок, але ж не від гарного життя він скоїв злочин.
Молодий лейтенант не бачить жодної перспективи, якщо якогось «даху» не має. У штабі корпусу офіцерські збори, як кажуть, вивели на чисту воду полковника: збив молодицю з пантелику, пообіцявши, що «за це» посприяє просуванню по службі її чоловіка-офіцера. Проте цей мерзотник продовжує командувати!..
Я подав рапорт про звільнення в запас після перших офіцерських зборів Збройних сил України — так називався той захід. Кожного виступаючого заздалегідь інструктували, як молодого бійця в наряд, застерігали-попереджали, аби, бува, щось не бовкнув. Образливо за поважних людей: змушені, як кажуть, наступати чоботом на власне сумління, забувати про гідність, офіцерську честь. Отак в армії склалося, що сиди й не рипайся, якщо не хочеш біди на свою грішну голову. Нікудишній командир роти, але телефонують із міністерства — він уже начштабу батальйону...
Солдат строкової служби нічого, крім мітли й наряду, не знає. Хіба це нормально, що механік-водій танка чи беемпе, чи бетееру за півтора року служби й кілометра не проїхав? Ми ж повинні готувати громадян до захисту Батьківщини!
Усе йде від нього, Головнокомандувача...
— Це, пане полковнику запасу, ваші особисті спостереження, переживання. А он у військах зарплатню вже видають, за зірочки більше платять.
— Кучма налякав Захід лівою загрозою, виклянчив кредити — «годує» людей подачками. Однак хай не сподівається — не купить цими подачками ні офіцера, ні прапорщика. Вони достеменно знають, що йому аби тільки вибори, а потім, як мовиться, хоч і трава не рости. Голосуватимуть за генерала Марчука. Тільки йому до снаги та хисту навести порядок у державі, сформувати громадянське суспільство. А поки що, на жаль, люди лише пошепки, оглядаючись на всі боки, кажуть, як їм кепсько, свої виборчі плани не розголошують...
