Мабуть, головна відмінна риса сьогоднішнього Києва — це нависаючі над містом стріли баштових кранів. Ніби це й непогано, коли місто розширюється, а завдяки новим об’єктам з’являються додаткові робочі місця. Непогано, якби не знищення історичного вигляду столиці й перетворення її з міста- саду в «бетонний мішок». Ось, наприклад, учора громадська організація «Форум порятунку Києва» вкотре висловлювала протест проти будівництва елітних багатоповерхівок. Нагадаємо, вони мають з’явитися на місці парку поблизу станції метро «Шулявська».
Про того, хто винен і що робити в містобудівній ситуації, що склалася, «День» писав неодноразово. Сьогодні ж ми публікуємо інтерв’ю Наталії МИЧКОВСЬКОї з Народним архітектором України, дійсним членом Української академії архітектури, лауреатом Державної премії Миколою Жариковим. «Київський Регіон», kr.kiev.ua(obozrevatel.com).
— Миколо Леонідовичу, ви, як фахівець, можете виділити найбільш кричущі об’єкти із загального величезного їх числа?
— Ми звернулися до Віктора Ющенка з листом, в якому попросили Президента прийняти представників Громадського комітету захисту архітектури Києва, а також звертали увагу на п’ять злочинних і буквально «кричущих» об’єктів. Передусім — це забудова площі перед Олімпійським стадіоном, яка фактично позбавила унікальну національну споруду евакуаційних шляхів, а, значить, і статусу Олімпійського стадіону! Крім того, Київ втрачає престижний архітектурний ансамбль з видом на стадіон і Черепанову гору, а вулиця Велика Васильківська перетворилася на «коридор»! Це справжнісінький містобудівний бандитизм!
Межа нахабства — елітний житловий будинок у Маріїнському парку. Думаю, що ця споруда ввійде в історію як символ авторитарно-олігархічного режиму. Сьогодні, щоправда, з’явилася надія, що поверховість будинку значно зменшать, і ми постараємося не допустити, щоб це зменшення виявилося формальним.
На Поштовій площі будується офісно-готельний центр, який закриє собою не тільки фунікулер, але й весь зелений схил. Ми виступали проти цього будівництва на всіх етапах, але тільки місяць тому будівництво було припинено.
Кричуще порушення всіх законів про охорону пам’яток історії та культури — офісний центр на вулиці Великій Васильківській, в десяти метрах від костелу. Як можна було дозволити подібне будівництво поруч з унікальною історичною будівлею?
Будівництво об’єкта на розі Михайлівської площі на вулиці Велика Житомирська, 2- а — неймовірне хамство! У найціннішому історичному місці Києва, де можна було б відтворити багато будівель, організувати музей під відкритим небом і прохід до Андріївської та Десятинної церков! Сьогодні все це неважливо...
— А що ж зі зверненням до Президента, яка була реакція на ваш лист?
— На жаль, Секретаріат Президента пустив наш лист по інстанціях. Через три місяці ми отримали відповідь... за підписом головного архітектора Василя Присяжнюка. Суть його зводиться до того, що в сфері містобудівної політики все робиться правильно. Зараз ми шлемо в секретаріат телеграми, в яких наполягаємо на зустрічі з Президентом і просимо покласти наш лист йому на стіл!
— Ви думаєте, що Президенту не відомо те, що сьогодні знають практично всі?
— Я думаю, що, як громадянин України, Віктор Ющенко багато що знає й бачить, і, як всі ми, переживає. Про це свідчать багато фактів — скажімо, те ж рішення з приводу будівництва будинку по вулиці Грушевського, 9-а. Але все ж я впевнений, що наш лист йому не передали — адже в ньому ми називали конкретні прізвища депутатів, причетних до містобудівних злочинів. Мабуть, у секретаріаті знайшлися люди, які їх покривають.
— Миколо Леонідовичу, ви є одним із керівників Громадського комітету захисту архітектури Києва. З якою метою його було створено і чим він займається?
— Комітет було створено три роки тому для боротьби з будівельним свавіллям влади. Ситуація із забудовою Києва тоді загострювалася, обурення людей досягло межі, але влада не реагувала ані на громадську думку, ані на прямі звернення. Потрібно сказати, що реєстрація цього комітету виявилася найскладнішою процедурою: з одного боку, нас просто ігнорували, з другого — робили все, щоб взагалі не допустити створення подібної організації. Дуже неприємне враження у мене залишилося від двох юристів, які сиділи в невеликій кімнатці юридичного управління на вулиці Грушевського (іноді мені навіть здавалося, що це й не юристи зовсім, а якісь заслані агенти!). Найцікавіше, що коли через певний час я пішов у депутатську бібліотеку і вивчив закони, то дізнався, що подібна громадська організація може бути зареєстрована просто шляхом сповіщення! Адже ми не мали наміру переслідувати якісь політичні цілі, а просто намагалися захистити свої громадянські права. Але зрештою ми зареєструвалися і перше, що зробили, — написали відкрите звернення до киян, в якому розповіли про неподобства, що відбуваються в містобудуванні Києва. Потім звернулися з відкритим листом до Президента України, де повідомляли про будівельне свавілля і просили вжити заходів. Зрозуміло, що наше звернення залишилося без відповіді — за більшістю будівельних об’єктів стояли найвищі посадові особи...
— Хто, наприклад?
— Скажемо, я багато років боровся проти будівництва готелю на Софійській площі — такого собі «скляного монстра» (який до того ж по-блюзнірському назвали «Свята Софія»!). Причому був противником цього будівництва з самого початку — з його ескізного проекту. Тоді до нас приїздили навіть австрійські архітектори, яким, я, до речі, поставив запитання: що було б, якби в історичному центрі Відня розгорнули подібне будівництво? Вони нічого не відповіли, але я й без того знаю: їх би просто вигнали з країни! Загалом, великий бізнес, влада й архітектори тоді згрупувалися в «єдиний кулак» і на святому місці звели будівлю. А стояв за всім цим начальник управління справами Адміністрації Президента Ігор Бакай...
— А чому ваш комітет на певний час припиняв свою роботу?
— Ми активно працювали, проводили мітинги, виступали з протестами і навіть написали лист до мера, в якому пропонували кандидатуру на посаду головного архітектора міста. Довгий час наші дії і звернення залишалися без відповіді, але, зрештою, ситуація в місті загострилася настільки, що Сергій Бабушкін був змушений піти, й на його місце призначили Василя Присяжнюка — колишнього заступника голови Держбуду України. Ми знали його як порядну людину, тому в листі до Олександра Омельченка написали, що підтримуємо цю кандидатуру і просимо мера допомогти новому головному архітектору навести лад у місті. Саме тоді наш комітет вирішив припинити свою діяльність, оскільки з’явилися надії, що після епохи Сергія Бабушкіна настане просвіт. Але ми помилилися...
— Проте нова влада задекларуровала, що на думку людей тепер вважатимуть, і доказом тому мають стати громадські слухання...
— Громадські слухання — безумовно, хороша справа, але те, що відбувається зараз, це формальність, організована керівництвом міста. Ці люди настільки звикли слідувати лише своїм бажанням, що вже просто не в силах змінити власну поведінку.
Мені запам’ятався виступ одного депутата на громадських слуханнях. Він говорив про те, що противники проекту мають висловлювати свої протести тільки на етапі затвердження Проекту детального планування й не критикувати об’єкт після затвердження ПДП. Тільки з однієї цієї фрази я зрозумів, що переді мною — людина, яка працює на депутатський корпус, на тих, хто захопив землю, на клани, що реалізують надприбуткові проекти...
— Чому?
— По-перше, Проект детального планування (чи, як його сьогодні називають, Детальний план територій — ДПТ) роблять звичайні люди, які можуть бути зацікавлені, можуть бути корумповані, і, зрештою, можуть просто помилятися! До того ж далеко не кожна людина зможе розібратися в проекті! Наприклад, було зроблено ДПТ Печерського району. Його заздалегідь розглядали, навіть ухвалили, і це при тому, що він має безліч недоліків, які люди просто не помітили! Деякі з цих недоліків було помічено при обговоренні проекту в клубі заводу «Арсенал» (де було виставлено макет), але, повірте, далеко не все! Яка людина могла уявити, що зелені схили бульвару Дружби народів від мосту Патона до Печерського мосту буде вирубано й на їхньому місці у верхній частині збудують елітні садиби, а в нижній частині — офіси? Хто проголосував би за цей проект, якщо в такому вигляді виставити його на голосування? Але саме так і передбачено проектом!
— Але ж розробкою займалися не «люди з вулиці», а досвідчені архітектори! Як таке могло статися?
— Я поставив авторам це ж запитання. А мені відповіли буквально таке. Виявилося, що верхня частина схилів уже віддана Київрадою під вілли. При цьому виходить, що майбутні будинки буквально нависнуть над дорогою! У зв’язку з цим і було прийнято рішення... побудувати перед ними офіси, щоб закрити вілли!
— Чи може в ситуації, що склалася допомогти створена при Київраді комісія, що вивчає порушення при землевідводах?
— Коли я дивлюся на роботу цієї комісії, то згадую відому приказку: «Пустили цапа стерегти город». Комісія складається, в основному, з депутатів, а очолює її Володимир Поляченко — чудовий будівельник, але особа, об’єктивно зацікавлена в отриманні ділянок для свого гіганту «Київдержбуду»! Загалом, я цій комісії абсолютно не вірю!
— Чи не з’явилося у вас почуття безвиході після стількох років практично безрезультатної боротьби?
— Сьогодні в багатьох районах столиці утворилися ініціативні групи, що виступаючі проти будівельного свавілля, створено Форум порятунку Києва — це дає надію на те, що щось може змінитися. Правда, їхні противники говорять, що цими людьми рухають заздрість, боротьба за владу, що вони — «егоїсти, які виступають кожен за свій двір». Але я бачу абсолютно інше: люди виступають за Київ, у них болить душа за все наше місто.
