Ще один альянс комуністів та православних
Як повідомляє московська агенція Итар-ТАСС/Радонеж, Леонід Грач, лідер комуністів Криму, колишній голова парламенту АРК, має наміри очолити новий — рух «Християн- Комуністів» Криму. Цей громадський рух повинен об’єднати «істинно православних християн», схрещених, очевидно, з комуністами. В заяві прес-служби п. Грача говориться, що він скликає під свої штандарти «всіх тих, хто стоїть на об’єднавчих проросійських позиціях, виступає за укріплення християнства, за відродження духовності і патріотизму» (не зовсім ясно, який власне патріотизм має на увазі засновник). Головні завдання нового руху — розвиток відносин між Україною і Росією та підтримка канонічної УПЦ.
Зазначимо, що п. Грач не є вельми оригінальним у виборі прихильників — в Україні стало майже політичною нормою йти під хоругви УПЦ МП у тих драматичних ситуаціях, коли бракує традиційних послідовників. Між іншим, це є певною ознакою того, що Крим вже не входить до «червоного поясу» України і конче потребує «православного вливання».
Незручна прямота Московського патріарха
Щойно Московська патріархія спростувала дипломатичні заяви українських державних чиновників стосовно статусу Української православної церкви Московського патріархату. Як відомо, на прес-конференції заступника голови Держкомрелігій п. Миколи Маломужа було, зокрема, сказано: «УПЦ є самостійною самокерованою структурою і володіє повним комплексом юридичних прав на відібрану у неї власність, а не є «московською», як її іменують деякі некомпетентні ЗМІ.» До того ж, твердиться, ця церква пройшла державну реєстрацію в Україні, що також нібито впливає на її незалежний статус.
Вже наступного дня ці вислови поспішив спростувати сам патріарх Московський і всієї Руси Алексій II. За його словами, акт державної реєстрації в Україні не виводить УПЦ із структури Російської православної церкви, зовсім не означає її незалежності від Московської патріархії. Патріарх Алексій II нагадав, що «Вопрос о предоставлении автономии УПЦ было решено вынести на всеправославный уровень, увязав его с улучшением ситуации на Украине». Іншими словами — усунути з порядку денного. Варто підкреслити, що твердження про фактичну незалежність УПЦ МП — то улюблений міф деяких українських світських і церковних чиновників, розрахований на заспокоєння занадто чутливих прихильників незалежності православ’я в Україні.
Православний ієрарх про Український католицький університет (УКУ)
Відомо, що у Львові щойно відбулися урочистості з нагоди відкриття Української греко-католицької церкви УКУ. Вітати «новонародженого» зібралося чимале товариство — представники різних країн і різних конфесій. Особливо відрадно підкреслити участь у цій дійсно важливій події єпископів Української автокефальної православної церкви та УПЦ США. Ось як про це пише архієпископ УАПЦ Ігор Ісіченко:
«Коли на початку 90-х рр. ХХ ст. група молодих богословів з Заходу зініціювала відновлення у посткомуністичному Львові Богословської Академії, цей зухвалий жест виглядав викликом раціоналістичній логіці. І те, що ЛБА не тільки відбулася як духовна школа вищого рівня, але й зайняла провідне місце в мережі богословських шкіл України, бачиться як наслідок подвижницької праці о. Михайла Димида, о. Бориса Ґудзяка, п. Михайла Петровича та їхніх соратників, так і — що найголовніше! — як вияв волі Божого Провидіння.
Майже від першого року існування ЛБА з нею співпрацює значно менша православна Колеґія Патріярха Мстислава в Харкові, єпархіяльна духовна школа Української Автокефальної Православної Церкви. В перебігу цієї унікальної для сучасної України співпраці (православних і греко-католиків) православним студентам iз Харкова вдалося переконатися у фаховій компетентності, християнській щирості й відкритості, граничній коректності до партнера в екуменічному діалозі, властивих викладачам ЛБА. Сподіваюся, що харківський досвід євангельського служіння став корисним для усвідомлення ЛБА своєї місії і розвиватиметься надалі.
Сьогодні ЛБА — безперечний лідер серед богословських шкіл України в підготовці україномовних підручників з теології, у перекладі творів Отців Церкви з мови ориґіналу, у формуванні фахової бібліотеки, в студіюванні літургійних мов минулого, у праці над унормуванням української богословської термінології. Новий вимір стосунків духовних шкіл з державною освітньою мережею України, котрий складається зараз, робить згадані якості неоціненними для всієї богословської науки й вищої школи нашої держави ... Державна акредитація Українського Католицького Університету, дальше підвищення рівня кваліфікації його викладачів, захист дисертацій і присудження вчених ступенів усіх рівнів, розбудова університетських дослідних структур і вдосконалення освітніх програм можуть стати вельми істотними чинниками формування новочасного академічного богослов’я в Україні, його інтеґрації в єдину наукову мережу, не розірвану конфесійними кордонами й присутню в світовій системі наукових комунікацій як важливий повноправний партнер. Це й визначає перспективу Українського Католицького Університету для богословів усіх християнських конфесій і юрисдикцій, для загалу українських науковців».
