Переможець Буш заспокоює віруючих
Президент Джордж Буш, який у своїй виборчий кампанії спирався значною мірою на християн країни, вже на першій після обрання прес-конференції поспішив відмежуватися від будь-якої підтримки поділу суспільства за релігійними ознаками. Він сказав: «Я буду вашим президентом незалежно від вашої віри. І не очікую, що ви завжди підтримуватимете мої релігійні погляди. За будь-яких обставин жоден президент не повинен нав’язувати суспільству ті чи інші релігійні погляди. Нація не може бути поділена релігією. Велика традиція Америки полягає в тому, що люди сповідують свою віру так, як самі бажають. Навіть тоді, коли вони не вірять, це не означає, що вони погані патріоти. Незалежно від того, є ви юдеєм, християнином чи мусульманином, ви є рівноправним американцем. Ці принципи вельми посприяли тому, що ми стали великим народом».
Між тим, Буш визнав, що виборці-євангелісти, особливо у південних штатах, активно підтримали його та його погляди на деякі соціально-релігійні проблеми.
P.S. Президент Буш належить до протестантської Церкви Методистів, яка виступає проти одностатевих шлюбів та абортів. Саме ці погляди надали Бушу хоч і незначну, але перевагу перед Джоном Керрі. Керрі формально належить до Католицької церкви, але підтримує права жінок на переривання вагітності й виступає проти внесення до Конституції США поправки, яка заборонить одностатеві шлюби. Між тим, тільки 26% виборців США підтримують легалізацію одностатевих шлюбів, а 36% взагалі виступають проти таких шлюбів. У цій останній групі 2/3 виборців голосували за Джорджа Буша. (Washington, AFP)
Не кожен може стати священиком
Римо-католицька церква Німеччини планує ввести в дію «Деталізовані психологічні тести», які будуть використовуватися в процесі прийому хлопців та чоловіків до семінарій. Тести призначені для того, аби визначити спроможність чи неспроможність людини стати священиком. «Це очевидно краще, ніж після багатьох років навчання виключати їх із семінарій чи католицьких університетів або позбавляти священицького сану», — сказав один із членів єпископської Конференції Католицької церкви Німеччини. (Варшава, КАI)
Духовенство Iрландії очікує реформ
Відповідно до недавнього опитування, більшість священиків Ірландії виступають за зміни в церкві. Дослідники опитали 1 307 кліриків, 58% яких вважають, що «церква вже давно не мінялася» й помітно відстала від сучасності. Лише 6% респондентів заявили, що змін було достатньо й навіть «забагато». Серед відносно недавніх нововведень, які схвалила більшість опитаних — введення інституту постійних дияконів. 74% кліриків згодні з тим, що в церкві недостатня роль відведена жінкам. 54% заявили, що вітали б прийняття рішення про скасування обов’язкового целібату — безшлюбного священства. 60% респондентів однак переконані, що скасування целібату не приведе до збільшення числа чоловіків, які бажають стати кліриками. 56% висловилися за практику загальної сповіді, що сьогодні дозволяється в Католицькій церкві тільки у виняткових випадках. («Irish Catholic»)
Варіант релігійного майбутнього України
Із перемогою кандидата Віктора Януковича всі пов’язують надії на поглиблення російсько-української інтеграції. Чого очікувати від такої інтеграції в області державно-церковних відносин?
Здавалося б, сам п. Янукович, перебуваючи в Москві, зробив усі необхідні аванси Главі РПЦ МП Московському патріарху Алексію II: він пообіцяв у випадку обрання президентом «сприяти подоланню розколу» в Українській церкві. Це буде залежати однак не від нього — церковно-державні відносини в Україні будуть такими, якими їх запланують, якщо захочуть цим зайнятися, в адміністрації президента (але не українського президента).
Росії потрібно вже зараз задуматися, яка державно-церковна політика в Україні була б для неї найсприятливішою. Наприклад, чи потрібна там Українська православна церква Московського патріархату? Безумовно, потрібна — це навіть не обговорюється. Обговорюється інше питання: чи потрібний для майбутнього альянсу Росії й України Київський патріархат, очолюваний патріархом Філаретом (Денисенко)?
Наша відповідь полягає в тім, що він теж потрібний. Адже, як показують останні події, неуважність в адміністрації президента РФ до українських церковних справ призвела сьогодні до того, що прихильники Київського патріархату опинилися в опозиції до проросійських сил. Зараз змінити цю ситуацію уже неможливо, але для подальшого зміцнення єдності Росії й України тут є великі й реальні можливості.
За своїм організаційним устроєм УПЦ Московського патріархату й УПЦ Київського патріархату майже не відрізняються: це дві подібні організації, своїм походженням пов’язані з радянською епохою. УПЦ МП і УПЦ КП залежать від тих механізмів керування, які успішно працюють у Росії. Та при розпаді радянської влади в Україні були свої глибокі причини, через які православна церква радянського часу розділилася на дві приблизно рівні частини, а не залишилася єдиною. Одна стала незалежним Київським патріархатом, а друга залишилася в підпорядкуванні Московського патріархату.
Для Москви важливо усвідомлювати те, що для України завжди буде мати важливе значення наявність якогось резервуара для розміщення українського націоналізму. У Західній Україні роль цього резервуара взяла на себе Українська греко-католицька церква. У Східній же Україні ні католики-уніати, ні будь-яка організація із центром у Москві на цю роль не підходять. Саме через це сформувалася — внаслідок цілком об’єктивних соціальних процесів — ніша для існування Київського патріархату. До речі, в Росії немає і не може бути подібного поділу суспільства — державна православна церква Росії є монолітною (відносно).
З українськими націоналістичними політиками доведеться, звичайно, якось домовлятися. Заради того, щоб узяти під контроль згаданий вище націоналізм. У цій справі потенціал Київського патріархату — величезний, хоча дотепер він ніким не був використаний, навіть кандидатом Ющенком. Загалом, прозахідна українська опозиція не зовсім розуміє, що УПЦ КП — великий духовний капітал.
Зате це добре розуміє патріарх Філарет — такий же досвідчений і законослухняний ієрарх радянських часів, як і патріарх Алексій. Він має величезний політичний досвід виживання у найбільш, здавалося б, безперспективних ситуаціях. Цим він вигідно відрізняється від вищої російської номенклатури РПЦ. Патріарх Філарет — відповідальна людина, здатна всерйоз розуміти й ретельно виконувати доручення влади. Проблема лише в тім, що йому давно вже ніхто не дає таких доручень. І саме через це в інформаційному каналі зв’язку між Київським патріархатом і державною владою виникли «шуми», що виходять від партії Ющенка.
Тому бажано вже негайно почати ретельно планувати подальшу церковну політику в Україні. Це не складніша робота, ніж укладати плани стосовно Державної думи минулого скликання, хоча все-таки складніша, ніж мати справу з нинішньою Думою чи з РПЦ. Продумані спеціалістами стратегії відносин з конкуруючими між собою УПЦ МП, УПЦ КП і УГКЦ дозволять створити ефективну та багато в чому саморегульовану систему стабілізації суспільства країни, яке страждає від розколів. Іншими словами, після виборів треба відразу починати серйозну роботу з метою надання квазідержавного статусу як УПЦ МП, так і УПЦ КП.
Тут бажано було б використати існуючу традицію світового православ’я, у якому віруючі природно розподіляються між церковними юрисдикціями згідно зі своєю національністю. Тому держава повинна була б підтримувати статус УПЦ Київського патріархату як церкви для тих, хто пов’язує свою національну ідентичність з українським народом, а УПЦ Московського патріархату — для людей, більш пов’язаних з російською культурою, хоча й таких, що зберігають українську національну ідентифікацію. Можна думати, що українські віруючі (крім, зрозуміло, уніатів) при цьому розподіляться між двома церквами майже порівну. Ієромонах Григорій (Василій Лур’є) , для «Порталу-Credo.Ru», Росія
