Рiк без Папи
У неділю, 2 квітня, виповнився рік від дня смерті нашого великого сучасника — Римського папи Івана Павла II. Звертаючись на площі Св. Петра до паломників папа Бенедикт ХVI сказав: «Рік тому, саме в цей час закінчилася остання фаза земного паломництва папи Івана Павла II — паломництва віри, любові та надії, яке залишило глибокий слід в історії Церкви й людства... Його спадщина величезна, але послання довгого понтифікату Великого папи може бути підсумовано словами, які він сказав тут, на площі Св. Петра 22 жовтня 1978 року: «Широко відкрийте двері Господу!» Дозволимо собі додати ще ті слова, які папа Іван Павло II сказав усім в’язням комунізму: «Не бійтеся! Відкрийте двері Господу!»
Білоруська православна церква та політика
БПЦ є частиною Російської православної церкви й керується митрополитом Філаретом (Вахромєєвим), який активно підтримує Олександра Лукашенка й користується його взаємністю — напередодні виборів Лукашенко вручив владиці Філарету медаль Героя Білорусі. Після виборів митрополит Філарет публічно заявив, що на президентських виборах віддав свій голос «за мир і згоду» (читай — проти будь-яких демонстрацій і пікетів). Щиро привітав президента Білорусі і Московський патріарх Алексій II. А «Союз православних громадян» Росії поширив спеціальну заяву, в якій оголосив Лукашенка головним захисником православ’я, якому протистоять «тушинські злодії», «розкольники» та «інші зрадники Росії». Говорячи про духовний вибір своїх підданих, Олександр Лукашенко не соромиться у висловах і називає всіх протестантів Білорусі «провідниками американської ідеології та шпигунами». Боротьбу зі «шпигунами» розгорнуто в Білорусі вельми дієво — суди, ув’язнення, штрафи. Офіційне ж московське православ’я Білорусі послідовно виходить з того, що церква має орієнтуватися на чинну в країні владу й що ця орієнтація може бути аж ніяк не пов’язаною з якимись духовними цінностями (Звідси підтримка РПЦ і БПЦ Олександра Лукашенка) (Портал-Кредо.ру).
«Україна — відрізаний кусень»
(Декілька цитат зі сторінок релігійно-політичного сайту «Русская линия», присвячених українським виборам)
— Перемога з присмаком гіркоти: до фінішної прямої виборів «Партія регіонів» приходить, набравши найбільше голосів, але не маючи можливості щось вирішувати й міняти. Більшість у Раді залишається за «помаранчевими», й на найближчі п’ять років — час роботи новообраного складу депутатів — це обіцяє Україні продовження божевілля, якого було немало за період після Майдану.
— Трагедією нинішньої України можна назвати те, що вона, обираючи своє майбутнє, загнана в трикутник осіб, які дуже віддалено уявляють принциповий бік справи. Ющенко — Янукович — Тимошенко. Кому з трьох вдасться більше сподобатися аудиторії, краще зіграти завчену роль, набути більш самовпевненого вигляду? Чий імідж психологічно більш вивірений? Чи обурений пересічний житель України свавіллям «помаранчевих» і просто змушений прийняти сторону Віктор Федорича — номенклатурного вайла з важким поглядом,у якому без великих зусиль читається самодурство й іще щось гірше з дворової юності? І навпаки: чи вірить (народ) у поголовний бандитизм «донецьких», відчуває нелюбов до штампованих бюрократів радянського зразка, внаслідок чого волею- неволею опиняється на Майдані й голосує за «європейське майбутнє»? Ось і весь реальний масштаб «демократії», доступної для нашого брата.
— Будучи пов’язана внутрішньопартійними й бізнес-інтересами, фракція «регіоналів», скоріш за все, не буде різко опонувати двом основним конкурентам: Блоку Юлії Тимошенко та «Нашій Україні» Віктора Ющенка, а в тому чи іншому вигляді виявиться жорстко вмонтованою в очолювану «помаранчевими» систему управління країною.
— Ніякі, навіть найвищі результати, не можуть змінити загальної картини: ініціатива в Україні залишається за прозахідними силами, самостійна політика кроїться за лекалами «демократизації», дискусії обертаються навколо проблематики, вигідної для «помаранчевих»: приватизація, енергетична безпека, газовий транзит, проблема Севастополя й Криму, вступ до НАТО.
— Навіть якби «регіони» набрали у відсотках більше, ніж «Наша Україна» та БЮТ разом узяті, святкувати перемогу було б передчасно. Потрібна більшість у Раді, а будь-яка коаліція «регіоналів» не може бути міцною. Шантажем і відкритим тиском сьогодні можливо добитися всього. Переможним для «біло-синіх» міг бути лише один шлях: відвоювати більш як половину мандатів і вести подальшу розмову з позиції абсолютного лідера.
— У дискусіях на теми інвестицій і зростання ВВП, вступу до СОТ і розподілу коштів бюджету вмить поблякла, зробилася «однією з...» раніше непримиренна позиція «біло-синіх». Виборча кампанія почала нагадувати респектабельні Німеччину або Італію, де партії-конкуренти обговорюють деталі соціальних програм і оптимізацію податкових надходжень.
— У стані Януковича автоматично виникає дистанція між тими, хто згоден, і тими, хто не згоден співпрацювати з Ющенком, допущеними до влади та відстороненими від неї, «привілейованими» й «невдахами». Почнуться розділення та суперечки — передвісники наближення розвалу команди, запрограмованої на успіх і прихід до влади в державі. Результати голосування в Раді фракції «регіоналів» виявляться неоднорідними. У деяких пунктах влада може навіть розраховувати зібрати конституційну більшість, що за п’ять років докорінно змінить політичну реальність у країні.
— Юлія Тимошенко на посаді прем’єра, та ще й з розширеними повноваженнями фактичного глави держави, — страшнішого сну для промисловців Сходу й Півдня неможливо уявити! У гранично короткі терміни «грошові мішки» Партії регіонів почнуть шукати виходи на членів Кабінету Міністрів і тіньове оточення Юлії Володимирівни. Нікому, ні Р.Ахметову, ні іншим, хто відчув на собі загрозу реприватизації та судового переслідування, навіть на думку не спаде продовжувати займатися опозиційною діяльністю, залишається тільки доводити свою лояльність «помаранчевим». Відповідно, почнуться переходи окремих депутатів і груп «регіоналів» до БЮТ і НУ, які з тих чи інших причин збираються залишатися при владі.
— Рихлий характер партії Януковича, яка здебільшого складається з трьох груп: великого капіталу, політиків-державників «антипомаранчевої» орієнтації та директорів-господарників Сходу й Півдня, неминуче дасться взнаки й призведе до скорочення фракції. Високою є також імовірність розколу на дві частини: опозиційну й центристську — тим паче що такому розвитку подій всіляко сприятиме влада. Словом, куди не кинь, всюди клин (Російська лінія).
Константинополь-Москва
Представники Константинопольського патріархату — Екзархат російських парафій у Західній Європі — звинуватили правлячого архієпископа Російської церкви у Франції Іннокентія у втручанні в справи константинопольської парафії в Біарріці (Франція). Приводом для обвинувачень стало недільне богослужіння архієпископа Іннокентія в спеціально обладнаному залі поблизу Біарріца — на «канонічній» території Константинопольського патріархату. У відповідь владика Російської православної церкви заявив, що «Константинопольський екзархат не має пастирській монополії в Західній Європі, й Російська церква й далі проявлятиме пастирську турботу про паству, що прагне єдності з матір’ю- церквою». Конфлікт між двома всесвітніми церквами на землі Франції розвивався за відомим українцям сценарієм, а саме: представники Російської церкви зібрали збори парафій константинопольського приходу в Біарріці й запропонували віруючим перейти в юрисдикцію Московської церкви. Тi, хто не схотів приєднуватися до РПЦ, звернулися до суду, який постановив, що рішення частини общини про перехід до юрисдикції Московського патріархату неправомочне й що храм залишається в розпорядженні общини Константинопольського патріархату. І тепер прихильники Москви демонстративно проводять богослужіння у випадкових приміщеннях (Інтерфакс-релігія).
