Тема бідних і багатих актуальна вже багато століть. В ідеалі багатим повинен бути той, хто приносить найбільше блага суспільству. Та це тільки в ідеалі, коли багаті стануть янголами. Поки що ж багато хто з них проходить за іншим відомством... де роги і копита. Є спеціальності, на яких не можна розбагатіти. Токар, майстер золоті руки, поки він стоїть біля станка, ніколи не стане багатим. От якщо він почне продавати наркотики, він розбагатіє. Анатолій Борсюк у публікації «Ми звикли бути бідними, але мріємо розбагатіти» («День», №155) стверджує, що «у нашій країні не люблять багатих людей». Не знаю країни, де їх люблять. Щодо наших багатих особлива розмова. Щоб стати мільярдером на Заході, як правило, потрібно сотні років, а у нас можна «злетіти» за 8—10 років. Заводи стоять, села ледве-ледве животіють, а в Україні, за даними ЗМІ, уже тисячі мільйонерів. Дива, та й годі. Так, були добрі багачі, та це мізер. Знаю лише один приклад.
Андре Моруа пише, що коли Ельзас в 1891 році відійшов до Німеччини, то батьки-фабриканти разом з сотнями робітників добралися пішки до Нормандії, де продовжували виробляти сукно. Підходящі умови — хороші робочі руки і прекрасна вода. Більше про добрих і чесних багачів не чув. Я розумію, що ідея соціалізму якось не вдало втілювалася у життя у ХХ столітті. Однак ідея жива. Ще Віктор Гюго писав: ніяка армія не в силах протистояти ідеї, час якої настав. Час соціалізму, вочевидь, ще не настав.
Олексій ГЛАЗОВ, інженер,
Київ
Від редакції. Думка, безумовно, дещо відрізняється від раніше опублікованих роздумів наших читачів. Редакція зацікавлена у продовженні дискусії про відповідальність багатства. Повідомлення надсилайте звичайною або електронною поштою ([email protected]) з поміткою «Відповідальне багатство».
