У цей весняний вечір Марина розпухла, вийшла з берегів, зриваючи лід, так, що поки він добирався до її ластовиння — увесь танув.
А все клятий поцілунок! Вона так довго опиралася йому. Все говорила: «Не заслужив, не заслужив...» (Ми не бачилися якихось півроку.) На що я резонно відповів, що незаслужений поцілунок — класніший. І спритний язик виявився каталізатором. Тільки він проникнув у її губи, схожі на тюльпани, як почалася безповоротна ланцюгова реакція: всередині дівчини все тануло, зрушувалося й навіть закипало. Причому якось відразу: від маківки до пальчиків ступнів.
Її тюльпанові губи у відповідь стали втягувати мене, ніби пилосос. І в той момент, коли ми, з усієї сили балансуючи на краю прірви, почали падати в ріку щасливої пристрасті — увійшла бабуся і запитала, чи хочемо ми чаю... Ніби відштовхнувшись від батута, ми розлетілися врізнобіч.
— Звичайно, хочемо, — відпоА що ще треба було відповісти гостинно-контрольній бабусі?
Випивши чотири чашки, ми стали інтенсивно прислухатися до звуків за дверима. До напрямків човгання пильних старечих ніг, яке то затихало, то посилювалося. Бабуся то віддалялося в бік телевізора, то курсувала у зворотному напрямку. Її тупцяння заглушував гугнявий перекладач мексиканського серіалу: «Ти що ж, Ельєсере, ніколи не кохав? Так? Скажи. Не кохав? Кажи! Ти скажеш чи ні? Ельєсере!!! Признайся...» Нарешті гунявий вимкнувся. Почулося шелестіння голосів ведучих передачі «Політичні акценти»...
Її губи істерично вчепилися в мої. Ми поспішали, неначе сиділи на гілці, що надламується. Коли гілка на мить перестала прогинатися, губи сплелися, а нерви недоладно затягнули пісню кохання — почувся гуркіт домашніх капців. Відразу за ним скрегіт дверей і актуальне бабусине запитання:
— А за кого ви будете голосувати?
«За Чиччоліну! Італійську порно-зірку!» — зухвало подумав я. А вголос відповів:
— За соціалістів. — Улюблену партію Марининої бабусі. Може, вона заспокоїться й засне?