«Якби» й «але» — саме ці слова чималою мірою визначають
міфологічне забарвлення сучасного українського способу життя.
Припустимо, це треба довести на пальцях. І візьмемо замість
них для прикладу Чернігівську область. «Якби ж вона була показовою», —
скептично усміхнеться спеціаліст із міфологізації суспільства. Але, зауважу
у відповідь, невже ця брила української півночі, де «забуто процес уживання
апострофа» (Ю. Андрухович), є менш показовою, ніж полювання форвардів київського
«Динамо» за скальпами європейських голкіперів.
...Площа чернігівської «брили» — 31 тис. кв. км. Поступаємося
в Україні лише Одещині, але всі наші знамениті ліси, болота, картоплю,
прямоїжджу дорогу на Київ із дубом Солов'я- розбійника тощо можна запросто
втопити в африканському озері Танганьїка. Якби хтось узявся за цю апокаліптичну
справу, йому довелося б вирішувати, що робити з 1300 тис. населення. З
одного боку, це ніби й цікава моральна проблема, але з іншого — її нема.
Якби той Апокаліпсис міг зачекати ще сто років, то за умови збереження
тенденції до зменшення населення області на 12,8 тис. щороку ця проблема
виглядатиме надто теоретично. Показник смертності становить 18,4 на 1000
чоловік, і це в 2,4 разa перевищує народжуваність (у сільській місцевості
— в 3,5 разa). Ближче до вимирання не стоїть жодний регіон України... «Якби
не пенсіонери, все виглядало б значно краще!» — продовжить скептик. Це
жорстка правда. Ще двадцять років тому на кожну тисячу чернігівських селян
у працездатному віці припадало 775 пенсіонерів. Тепер — понад півтори тисячі.
Але чи не підкріплено цю правду страхом середньостатистичної сім'ї щодо
продовження роду?
«Якби регіональна економіка налаштувалася на відродження,
тоді б потяглися ваші лелеки до ваших пологових будинків», — продовжується
діалог. І це ніби правда, хоча й надто лірична. Але врахуємо 113 тисяч
жителів області, які мешкають в зоні радіоактивного забруднення. Здорових
дітей у цих зонах не більше десяти відсотків. У 3 — 5 разів частіше, ніж
до Чорнобиля, хворіють у зоні на гіпертонію, стенокардію, на третину перевищує
середньоукраїнський показник поширеність хвороб систем кровообігу, у два
рази — онкозахворюваність, яка подекуди сягає рівня 405 випадків на 10000
населення. Медики вказують і на проблематичність існуючих методів виявлення
вмісту стронцію, плутонію, трансуранових елементів, а також і оцінок радіонуклідного
навантаження минулих років. Справжня кількість чорнобильців вважається
суттєво заниженою. Якщо зважити на чутки, що найбільш ризикованими є 4-те
покоління чорнобильців, стане зрозумілим звуження бази народжуваності,
яке свідомо чи підсвідомо практикують жителі української півночі, аби не
колисати на старості літ генетичних мутантів.
«Якби вони почули про те, що за якихось п'ять останніх
років область удвічі зменшила стоки і викиди забруднюючих речовин, їм би
повеселішало!» — не вгамовується наш іронічний прагматик. Хоч як дивно,
але й ця правда чомусь не викликає захоплення, а наша розмова плавно зосереджується
на реаліях, які відображено в програмі соціально-економічного розвитку
області на 1999 рік. Вона обіцяє нам зростання обсягів промвиробництва
на 1,5%, товарів народного споживання — на 1,9%, валової продукції сільського
господарства — на 3%.
Ого! Але курчат рахуватимемо восени. На початку минулого
року, коли девізом можновладців було «збереження ситуації на керованій
межі», ми теж планували зростання... Зокрема в сільському господарстві
— на 5%! Для автохарактеристики зазначимо, що саме в сільському господарстві
працює більшість зайнятих у галузях матеріального виробництва — 230 тис.
(у промисловості — 93 тис.). Але очікуваного не сталося. Щоправда, картоплі
зібрали більше, ніж сподівалася влада, курки нанесли яєць більше, ніж обіцяла
природа. Та все ж обласна «межа керованості» не збігається з межею, що
задовольняє надто «приземлених» сільськогосподарських товаровиробників.
«Якби ж не ота російська фінансова криза...» Але, пробачте,
вона вдарила наприкінці літа, тобто не могла суттєво вплинути на врожайність,
посівні площі й т. ін. Не зросли й ціни на пально-мастильні матеріали.
Чернігівські аграрії виробили зерна на третину менше від запланованого,
цукрових буряків — майже наполовину, льоноволокна — майже в чотири рази,
вовни — майже наполовину. Цікаво, що на цей рік планується ще більше пожвавлення
виробництва зерна — на рівні мільйона тонн, цукрових буряків — майже вдвічі
більше від досягнення минулого року, льоноволокна — в 2,5 разa. Якби ще
й картопельки додати! Але ні, у картопляній столиці України очікується
зменшення виробництва, хоча результати минулого року рекордними й не назвеш.
Заплановано й збитки сільгосппідприємства — 140 млн. грн. Звідси витікає,
що введення фіксованого податку не обіцяє аграріям вирішення головної проблеми:
як довести владі, що виробництво «живого» товару вимагає інших критеріїв
оцінки, ніж у промисловості, та рівня взаємодії не менш вибагливого, ніж
при виробництві ракетних двигунів чи досягненні політичної злагоди тощо.
От уже здалася нам ця злагода! Колгоспники цього року отримуватимуть
заробітної плати в середньому 69,4 грн. на місяць. Обласний бюджет передбачає
зібрати з них прибуткового податку лише 726,6 тис. грн. при загальному
показнику — 29,6 млн. грн. Виходить, що з бюджетної точки зору колгоспники
в нас майже не існують, принаймні у дохідному розумінні цього слова. Якби
не інші обставини, у цього розуміння взагалі б не було альтернативи. Але
вони є, і питома вага сільськогосподарської риторики стала настільки впливовим
політичним фактором, що колгоспник мимоволі починає вагатись: якщо є дим,
значить, десь поблизу палає вогонь, але якщо немає іншої підходящої жертви,
бо всі «за», отже, поминальний плач, який я чую, — за мною...
Попри нескінченний і справедливий знову ж таки плач промислових
товаровиробників, саме вони прямо й опосередковано є годувальниками обласного
бюджету. У цьому році область добилася для себе послаблення державницького
зашморгу — їй залишили половину акцизного збору, який спрямовується на
її ж підприємства. Плануються «внутрішні» акцизи в сумі 85 млн. грн. Їх
левова частка збиратиметься не з місцевої горілки й пива, як, напевно,
думали прості смертні, а з цигарок ВАТ «Прилуки». Із цього видно, що тютюнова
залежність є найбільшою втіхою обласного бюджету, а разом із ним — втіхою
медиків, вчителів, правоохоронців тощо.
Якби ми стали палити ще більше прилуцького товару та ще
й відмовилися від самогонки та домашнього винця... Але мінімальна потреба
в бюджетних видатках оцінюється на рівні 536 млн. грн., а плануємо реально
216,5 разом із 42-мільйонною дотацією з держбюджету. Свої акценти до зазначеної
теми додає виконання «пенсійного» бюджету. При потребі 320 млн. грн. торік
було розподілено 273,1. Головні причини — затримки виплати заробітної плати
та її виплати натурою. У свою чергу, в області вельми набула поширення
«натуральна» форма розрахунку з пенсіонерами та і з працівниками бюджетної
та виробничої сфери. Остання новина — поява першого «натурального» магазину
і в самому Чернігові, хоча місто вже довгий час досить вдало балансує над
прірвою, зберігаючи за собою певні ознаки регіонального лідерства. Наприкінці
минулого року з немалою помпою місто привітало відкриття першого в регіоні
«МcДональдса». Щоправда, чернігівці стояли в чергах під дверима цього закладу
масового харчування лише кілька днів. Це не дивно, якщо зважити на вражаючі
показники заборгованості з виплати заробітної плати та пенсій — станом
на 1 березня, відповідно, 182,4 млн. грн. і 133,3 млн. грн. Для відносно
малолюдної області це вже катастрофічний рівень. Повірте на слово, у деяких
селах області ще не бачили живої гривні.
Назвемо ж лідерів із промислового виробництва. Це — «Чернігівобленерго»
(яке нещодавно залишило без телебачення не менше 300 тисяч телеглядачів
за борги передавального центру), прилуцьке підприємство «Укрнафтa», Корюківська
фабрика техпаперів, чернігівські — концерни «Чексіл», «Хімволокно», пивкомбінат
«Десна», «Автодеталь», «ЧеЗаРа».
У кожного з них свої проблеми, які важко узагальнити, якщо
заплющити очі на податки. Але таки згадаємо кривавий біль — витрати за
спожиту електроенергію. 1990 року електровитрати, наприклад, «Хімволокна»
становили 7% від загальних, а тепер — більше половини. Найбільш вдало ведуть
свої справи, мабуть, корюківські шпалеровиробники, яким область завдячує
майже п'ятою частиною свого експорту.
Безсумнівно, за даних умов кордон також нас годує, а фактор
прикордоння додає наснаги місцевим лівим і правим політикам. Якби ще не
фактор прикордонної корупції, уніформовані хлопці в синіх і зелених кашкетах
взагалі б могли претендувати на роль героя сучасного високого епосу. Але
поки що в народі на їхню адресу здебільшого лише нарікають. На продовження
теми згадаємо, що Росія поглинає більше половини обласного експорту й дає
третину імпорту. «Сирні» поїзди ще йдуть на Москву, але обсяг цієї напівофіційної
торгівлі невизначений. До речі, тінізація так чи інакше торкнулась усіх
сфер суспільства. Якби не вона, нам жилося б, напевно, ще скрутніше, це
факт. Але вона має свої кримінальні риси, які неможливо усунути від процесу
розподілу тіньових прибутків. Як зазначають конфіденційні джерела в обласному
управлінні з боротьби з організованою злочинністю, процес контролюють переважно
місцеві ділки, але регіоном цікавляться в Прибалтиці, Росії, Криму.
«От, якби нами ще цікавилися в Києві!» — мріє обласне керівництво,
яке фактично втратило інвестиційний важіль впливу на підлеглу громаду.
У Києві, звичайно, цікавляться першою чи там другою, залежно від виду підрахунку,
батьківщиною нинішнього Президента, але якось, скажімо так, однобоко. Та
про це, мабуть, іншим разом.
«Якби» й «але» — яке, власне, міфологічне забарвлення несуть
ці слова сучасній Україні. Нічого особливого, повірте. Просто їх «колір»
сигналізує спостерігачам, що національний тонус животіє на такому рівні,
коли створення потужного національного міфу навряд чи можливе. А коли здоровий
міфолог спить, за справу береться хворобливий уфолог...
