Виявляється, можна. І я б додала — треба. Просто необхідно. Звичайно, за умови, що душа ця вміє відчувати: радіти, сумувати, плакати, мріяти... Тому що тільки тоді вона знайде відгук в іншій душі, тільки тоді достукається до іншої людини, в який би «захисний» одяг вона не була вдягнена: байдужість, цинізм, сарказм — все те, що ми натягуємо на себе, сподіваючись вберегтися від цього черствого і безжалісного світу. Здається, що рятуємося, і не помічаємо, як і самі черствішаємо душею. Щоб зрозуміти це, іноді досить вчасно переданого послання, своєрідного знаку від іншої людини, на перший погляд, непомітного і легкокрилого, «.. Як птахи». Саме таку назву обрав для своєї персональної виставки Віктор Медведєв. Відкрилася вона в невеликій затишній і добре відомій київським любителям живопису галереї «Кольори», яка розташувалася в одному з тихих лаврських двориків.
Експозиція невелика — зо два десятки робіт. Але залишає відчуття місткості і спокою, якоїсь елегiйної легкості. В його роботах, які можна визначити як пейзажі, немає конкретики: міста, вулиці, дерева і т. п., але є цей легкокрилий стан душі: смуток, радість, надія. Передати це відчуття під силу лише дуже майстерному митцю. Я б ще додала: дуже щирій людині, яка не боїться в наш наскрізь раціональний і помірно-буржуазний час бути такою відвертою. Ця щирість здивувала (правда, приємно) колег Віктора Медведєва, що має славу стриманого інтелектуала і особистості вельми скептичної, що так чи інакше відбивається і в його творчості. І раптом він виявляється справжнім романтиком! Проте подібна творча непередбачуваність лише доказ високого професіоналізму і різнобiчності інтересів і можливостей художника. На вернісажі, зніяковівши від компліментів, що звалилися на нього, Віктор Медведєв вирішив віджартуватися: «Цією виставкою я вирішив вбити останній цвях в домовину романтизму, після цього тему закрити і продовжувати писати дорослі чоловічі роботи».
Сподіваюся, це лише жарт...
