Під час Олімпіад, як відомо, припиняються військові дії, й баталії ведуться лише на спортивних майданчиках. Однак Росія, яка нещодавно проводила зимові Олімпійські ігри, під «шумок» змагань, виявляється, готувала військове вторгнення до «братньої» країни.
Ще не загоївши рани Майдану, Україна змушена приймати виклик — цього разу більш небезпечний, ніж будь-коли. Не залишився осторонь політичних протистоянь і вітчизняний спорт, нормальний розвиток якого, та й саме існування, тепер поставлене під великий сумнів.
Рішення параолімпійської команди України взяти участь в іграх у Сочі було вкрай непростим, адже на той момент у Крим уже ввійшли окупаційні війська РФ. І все ж наші спортсмени, зціпивши зуби, таки поїхали на змагання в Сочі, де вони демонстрували незламний український дух, завойовуючи медалі.
Цікава деталь: коли український лижник Віталій Лук’яненко вирвав перемогу в російського спортсмена, Путін, який прийшов привітати СВОГО, не витримав такого повороту подій — і зник. Складається враження, що у Володимира Володимировича, головного світового агресора, алергія на все жовто-блакитне. Причому вона — поза порами року і поза часом.
Із приходом весни мав відновитися і національний чемпіонат із футболу. Проте найпопулярніша гра у світі відійшла не те що на другий, а навіть на останній план. Українські команди синхронно «вилетіли» з Ліги Європи. Ця подія залишилася майже непоміченою. Хіба що деякі спеціалісти звернули увагу на роботу арбітрів у всіх матчах за участю наших команд. Звісно, не можна списувати програш українських представників на якусь міжнародну змову, але й закривати очі на надто прискіпливий (якщо не сказати — упереджений) арбітраж не слід. Можливо, таким чином керівництво європейського футболу хотіло убезпечити закордонні команди від небажаного візиту до неспокійної України? Про перенесення матчу просила «Валенсія», а матч збірних України та США, який мав відбутися в Харкові, пройшов на Кіпрі.
Революційні події в нашій країні не залишили футбольну спільноту байдужою. Всі пам’ятають участь футбольних ультрас у протистоянні з «тітушками». Вболівальники зруйнували стереотипне уявлення про себе як про агресивних людей, чия головна мета — дестабілізація порядку на стадіонах. Вони продемонстрували, що у них є громадянська позиція, й показали приклад об’єднання і діалогу. Саме ультрас прийняли рішення про дотримання порядку на стадіонах, запропонувавши свою допомогу в його підтриманні. Вони стали ініціаторами розслідування фактів розкрадання коштів у ФФУ, що спричинило аудит організації, який незабаром має відбутися.
Зміни у вищих ешелонах влади й відкриття кримінальних справ на деяких власників футбольних клубів, зокрема на Сергія Курченка, поставили під сумнів саме існування цих команд. Харківський «Металіст», який ще зовсім недавно розглядався як «третя сила» в українському футболі, залишився без Мирона Маркевича та багатьох футболістів, які визначали гру команди. Прокуратура працює і з «батьками» міста та області, які теоретично могли б простягнути руку допомоги, однак зараз самі благають про підтримку (наприклад — власника донецького «Шахтаря» Рината Ахметова).
Події, що нині відбуваються у Донбасі, взагалі навертають на думку про доцільність поновлення чемпіонату країни з футболу. Хоч які авторитетні у Донецьку Ахметов і нинішній губернатор області Тарута (власник футбольного клубу «Металург»!), вони навряд чи зможуть відволікати увагу суспільства на футбол. Та й чи до футболу їм зараз?!
Тим часом тренер «Шахтаря» Мірча Луческу закликає поновити чемпіонат терміново, бо, на його думку, футбол об’єднає людей. Його можна зрозуміти, однак віри до людини, яка вже шукає запасний варіант у турецьких клубах, не так і багато.
Кажуть, у великих клубів — великі проблеми. А що — у маленьких вони хіба мізерні? Запитаймо в кримських команд — «Таврії» та «Севастополя». Сімферопольська команда й раніше не була еталоном благополуччя. Фінансові проблеми переслідували команду вже тривалий час, навіть попри обіцяну мільярдером Дмитром Фірташем підтримку клубу. Проте де тепер Фірташ? Про його проблеми із ФБР відомо всьому світу. Нещодавно керівництво «Таврії» заявило про тиск із боку нової влади Криму. Як у таких умовах готуватися, а тим паче — брати участь у змаганнях? Під дулами автоматів перебуває вже все населення півострова. Перенесення домашньої гри з київським «Динамо» до столиці проблеми не вирішило. Немає сенсу проводити одну гру, щоб потім зовсім припиняти участь у чемпіонаті.
Із загостренням ситуації в Криму знову нагадали про себе прихильники об’єднаного чемпіонату. Відразу виникла ідея про прийняття обох кримських команд до російського чемпіонату. Але знову постає запитання: в який за класом дивізіон їх візьмуть? Розширять чемпіонат чи хтось із російських команд поступиться місцем «гостям»? Чи, можливо, кримчанам запропонують починати свій шлях із самого «дна» російського футболу? У кожному разі було б дуже прикро втратити самобутні кримські команди.
Розуміючи всю небезпеку перебування в країні, яка зараз у стані неоголошеної війни, більшість іноземних спортсменів, котрі були окрасою української першості (і не тільки футбольної), потягнулися до «виходу». Хтось накивав п’ятами, а комусь, як у одеському «Чорноморці», подякували за роки, проведені в команді, й побажали підкорювати нові вершини. Хіба можна звинувачувати людей у бажанні жити поза небезпекою? Звичайно, ні.
Отже, український чемпіонат із футболу — під загрозою. Проведення змагань в умовах окупації ворожими військами частини території України, найімовірніше, недоречне. Наелектризованість у суспільстві дуже висока, тож стадіони можуть стати аренами «гладіаторських» боїв не між симпатиками тієї чи іншої команди, а між політичними супротивниками. Тим більше, коли в українських містах півдня і сходу повно іноземних агентів та провокаторів різного штибу. Стадіони можуть перетворитися на жертовний вівтар боротьби з непокірними «хохлами». Для забезпечення порядку на стадіонах самих лише ультрас тепер уже недостатньо. Міліція ж, на яку покладалися ці функції раніше, схоже, самоусунулася від процесів, що відбуваються у країні. Та й чи не стануть правоохоронці самі жертвами на спортивних майданчиках? Дуже вже багато негативних емоцій викликають люди у міліцейській формі. І хоч матчі 21-го туру вже відбулися і пройшли вони під мирними гаслами й починалися із виконання Державного Гімну, тривожні відчуття нікуди не поділися.
Подальша доля спортивного життя в Україні, на жаль, залежить вже не тільки від нас самих. Якою буде подальша політика Росії щодо України? Чи вплинуть на позицію Путіна можливі санкції світової спільноти?
До речі, існують і спортивні важелі, на які рекомендують «натиснути» деякі спеціалісти. Йдеться про виключення Росії зі складу членів ФІФА та УЄФА, недопущення збірної команди РФ до участі в чемпіонаті світу в Бразилії. Найголовнішим же подразником для агресора стало б рішення про неможливість проведення світового чемпіонату з футболу в Росії 2018 року.
Що маємо на день нинішній у сухому залишку? Сподівання на здоровий глузд політиків, на силу міжнародної спільноти і, головне, на власну віру в «свою правду». Що ж до українських спортсменів, то вони ще не раз дадуть нам привід пишатися Україною. Не сумніваймося.
КОМЕНТАРI
«СПОРТ ЧАСТКОВО ПОВЕРНУВ КРАЇНУ ДО НОРМИ. ПОКАЗАВ, ЩО ОБОВ’ЯЗКОВО БУДУТЬ ПЕРЕМОГИ»
Євген ЗІНЧЕНКО, спортивний журналіст:
— Сьогодні ніякої війни, на щастя, немає. Так, маємо складну внутрішньо— та зовнішньополітичну ситуацію. Відчуваємо неприховану агресію з боку «дружньої» країни, яка не реагує на будь-які заклики світової спільноти, та взагалі не чує нормальних аргументів щодо необхідності мирно вирішити проблему. Утім, в таких умовах саме спорт, на мою думку, може стати об’єднуючим фактором для країни. Тому зараз тільки вітаю участь наших спортсменів на міжнародних змаганнях та відновлення чемпіонату країни з футболу. Минулими вихідними вже пройшли перші матчі після вимушеної «паузи». Особисто я як людина, заглиблена в політику, в новини, відчув внутрішню потребу в спорті. Це не відволікання уваги, а наближення країни до норми. Спорт для українців, зокрема футбол, — не просто розвага чи дозвілля. Це частина нашого життя. Я на стадіонах під час трансляцій матчів бачив тисячі людей, яких футбол частково повернув до норми, показав, що життя триває, змагання продовжуються... І обов’язково будуть перемоги.
Звісно, життя спорту в таких умовах — проблематичне. Це ми бачимо з того, як «штормить» кримські клуби — «Таврію» та «Севастополь». Вони змушені грати домашні матчі на виїзді, мають ряд інших серйозних проблем через невизначеність майбутнього півострова і, відповідно, їхніх клубів. Наразі кримські футбольні команди, як і увесь спорт на півострові, залишаються українськими. Світове співтовариство не визнає результати «референдуму» Криму, а відтак — міжнародні спортивні інституції дозволять спорту на півострові функціонувати виключно в українських чемпіонатах та від імені України. Якщо говорити про футбол, то УЄФА та ФІФА реагують на політичні рішення Європи. Вони не дозволять кримським клубам виступати в російській лізі. Відтак, якщо політична криза поглибиться і власники кримських клубів відмовляться від участі в чемпіонаті України, то вони не зможуть взяти участь в жодних змаганнях, окрім хіба що в чемпіонаті Криму, якщо такий буде. Ці клуби або припинять існування, або матчі за їхньою участю будуть переноситися, доки ситуація не нормалізується. Спорт сьогодні потрібен, він дає можливість випустити пару з одного боку та заряджає на боротьбу — з іншого. Але яким він буде в нинішніх умовах — питання відкрите.
«ПЕРЕМОГИ УКРАЇНЦІВ НА МІЖНАРОДНИХ АРЕНАХ СПРИЯЮТЬ ЗМІЦНЕННЮ ПАТРІОТИЧНИХ НАСТРОЇВ»
Дмитро ЛАЗУТКІН, спортивний коментатор:
— Про повноцінний чемпіонат України з футболу зараз не йдеться. Та й для вболівальників питання мобілізації й можливої війни стоять більш актуально, ніж ігри чергового туру. Проте, як показали події останніх місяців, саме футбольні ультрас є дуже войовничою й патріотично налаштованою частиною суспільства, і їхній величезний внесок у піднесення національно-патріотичного духу серед молоді заслуговує на повагу. Щоправда, наразі більш вагому роль вони можуть зіграти не на стадіонах. Щодо «Таврії» і «Севастополя», я б не поспішав робити невтішних висновків. Цілком імовірно, що вони продовжуватимуть виступи в чемпіонаті України, бо економічно це клубам вигідно. Маємо ж прецедент виступу придністровських регбійних команд в українській Суперлізі. Або — участь севастопольської команди в російському чемпіонаті з американського футболу. Втім, у непростій ситуації, яка склалася зараз, важко щось передбачити з точністю. Але у всякому разі перемоги українців на міжнародних аренах сприяють зміцненню патріотичних настроїв. Це ми спостерігали і під час Параолімпіади, і під час переможного бою нашого боксера В’ячеслава Глазкова з Томашем Адамеком. Ну, а величезна емоційна хвиля від перемоги Володимира Кличка над російським боксером Олександром Повєткіним взагалі — безпрецедентна! Важливим є нині також проведення турнірів із різних видів бойових мистецтв. Це дозволяє переконатися в хорошій фізичній формі українських єдиноборців. Так, у Чернігові нещодавно пройшов Кубок України з елітних боїв у повноконтактних версіях — цілком корисний захід з яскравим прикладним аспектом. Адже фізична готовність кожного українця зараз важлива як ніколи. А ще важлива згуртованість — тому роль масового спорту не можна применшувати.
Вадим ЛУБЧАК, «День»
