Почнімо по черзі. Не маю наміру заперечувати крайню обмеженість даних, отриманих з Інтернету, вони не можуть вважатися повноцінним соціологічним опитуванням. Однак, при всьому цьому, вони дають привiд думати і ставити питання. Щоправда, крім недостатньої репрезентативності, п. Стоякін убачає ще один підводний камінь: « …Я ж бо ставлю один плюсик, але от що там «хiмiчать» із даними опитування інші учасники, я не знаю. До речі, один із сайтів, зазначених у статті, свій рейтинг закрив на тій основі, що деякі «хакери» почали накручувати очки своїм кандидатам. Не будемо підозрювати конкретних осіб, але частково надвисокі рейтинги деяких кандидатів дістали пояснення…» Я, безумовно, дилетант у соціології, але на мережі поки що розуміюся і зміг довідатися про подробиці. Нібито замучений хакерами «Антикандидат», на якого посилається мій опонент, використав як систему голосування безкоштовний сервіс, що надається на сайті http:\\www.voting.ru. Тобто дані про переваги відвідувачів «Антикандидата» опрацьовувалися і зберігалися саме там, у Москві. Я зв'язався з його розробником Михайлом Морозовим (mick@list.ru) і отримав таку-от відповідь: «Обвинувачення справді голослівні! Бо вони (власники «Антикандидата». — прим. авт. ) визначити, була накрутка чи ні, не можуть. Вони можуть тільки статистику свою і нашу порівняти…Я можу впевнено сказати, що не виявив жодних накруток…». Виходить, ніяких доказів існування шкідників не існує. Виходить, їх просто вигадали, щоб хоч якось виправдати не дуже гарну спробу приховати «неправильні» результати голосування. Отож тут багатозначність п. Стоякіна («…не будемо підозрювати конкретних осіб, однак…») виявилася недоречною.
Я пропоную всім бажаючим ознайомитися з результатами цих сумнозвісних голосувань: «Хто стане Президентом?» * i «Хто із претендентів приніс найбільшу користь?» ** та поставити запитання: «А через що взагалі буча?» Бачимо щільну групу лідерів: Марчук, Мороз, Симоненко. З деяким відривом — Удовенко і Ткаченко. Приблизно ту ж картину дає і голосування на сайті «Вибори-99». Інша справа, що всі голосування демонструють невисокий, не більше як 10% рейтинг Кучми. Може, саме тут собаку закопано? Пан Стоякін пояснює це тим, що «як правило, в таких «дослідженнях» беруть участь найбільш активні люди, — в основному, це прихильники Вітренко, Симоненка і Марчука, дещо меншою мірою — Мороза. Тому, власне, ніякого зв'язку між результатами опитування в мережі і результатами соціологічних досліджень і немає». Пробачте, а де ж прихильники Кучми? Як так вийшло, що в Марчука є активні прихильники в мережі, є вони в Мороза, навіть начебто небагаті фанати Симоненка і Ткаченка знаходять можливість кинути кулю на користь свого улюбленця, а Леонід Данилович залишився один, сиротиночка? Якщо вірити «офіційній» соціології, його підтримують не менше як 25% дорослого населення, найпередовіша, треба розуміти, найздоровiша частина нашого суспільства. І навряд чи найбідніша. Коли я проходжу повз урядовi установи місць і бачу, в яких машинах приїжджають на роботу всі ці старші оперуповноважені, молодші митні інспектори, начальники секторів і заступники міністрів, табуни співробітників податкової міліції, митниці, всяких ВБЕЗів і ДАІ, мимоволі спадає на думку, що грошенята в них водяться. То чому ж вони ніяк себе не виявляють? Де екзальтовані прихильниці Леоніда Даниловича, які непритомніють, побачивши мужнє орлине обличчя свого кумира, чому вони не намагаються підняти йому хоча б рейтинг, га? Якщо вже зайшла мова, хто кому чого «накручує», то на сайті «Політбюро»
*** я знайшов таку інформацію: «На початку весни-99 у рейтингу PING, розділ «Політика», з'явився сайт Ради Нацбезпеки й оборони України (РНБОУ), який вийшов одразу на перше місце, посунувши на друге місце Марчука (ну не може ж бути на першому місці в розділі «Політика» один із кандидатів на посаду президента, який додатково працює на одному електоральному полі із чинним главою держави). Наш Президент приблизно в той же час із якихось там причин відмовився від розміщення в Інтернеті власного сайту, до речі, кажуть, досить пристойного, так що відтіснити з першого місця Марчука не міг навіть теоретично. На сайті РНБОУ (http://www.rainbow.gov.ua/) цікавої інформації немає практично зовсiм, проте сайт має щодня до 120 відвідувань (щоправда, лише в робочі дні і лише із 12 хостів (комп'ютерів)), що разів у 2 більше за середню кількість відвідувачів сайту Марчука. Ця ідилія тривала декілька місяців, поки адміністрація PING'а не вирішила рахувати рейтинг не за кількістю відвідувань, а за кількістю відвідувачів. І, о жах, на першому місці в розділі «Політика» знову виявився Марчук. Ходять чутки, що найближчим часом технічна база РНБОУ поповниться декількома десятками комп'ютерів, а всі працівники пройдуть стажування на тему «Робота в Інтернеті на десяти і більше ЕОМ синхронно» — демократія в небезпеці!!!». Бажаючі можуть самі перевірити — так воно і виглядає.
Виходить, або прихильники Президента не цікавляться Інтернетом і такими чином не цілком відповідають визначенню «кращої і передової частини», або вони набагато гірше організовані. Або їх просто набагато менше, аніж нас намагаються в цьому переконати. Найпростіше списати все на змову червоно-коричневих «жидомасонів» або на якого-небудь інфернального «шефа». Хотілось би почути виваженішу думку.
Мій опонент намагається висміяти концепцію відвертості Інтернету, мовляв, як же, знаємо, понаставляють тут плюсиків усякі. Зазначу, новітня історія України має безліч прикладів, коли підроблялися результати не те що віртуальних, а справжнісіньких голосувань, ставилися фальшиві плюсики на тисячах бюлетенів. І що, хочу спитати, є сенс грізно запитувати, чи знаю я, скільки це коштує? Хоч би скільки коштувало, замовники і гроші знаходяться. Зловживання є скрізь. Відвертість — це щось зовсім інше. Я не даремно наводжу в ході тексту посилання на всі інформаційні ресурси, що згадуються. Кожен читач зможе сам сісти за комп'ютер (у кого, звичайно, він є) і самостійно перевірити доказову базу. Я не наполягаю на своїй правоті — я зібрав і упорядкував деякі факти, а тепер пропоную їхні інтерпретації. Кожен, і п. Стоякін у тому числі, має право запропонувати свої власні інтерпретації або нові факти.
І наостанок відповім на запитання: «Перед ким це «Соціс» має звітувати? Перед неуком?» Пан Стоякін удає, що не розуміє (а може, і справді не розуміє). Моя стаття була опублікована на сторінках відомого впливового видання, яке відображає погляди достатньо великої частини нашого суспільства. І саме так мій матеріал і треба розуміти. Як автор, я не більш ніж медіатор, провідник певних ідей і поглядів. Замість мого імені стаття могла бути підписана будь-яким іншим. «Соціс-Геллап» може саме вирішувати, чи цікавить його думка тільки президентської адміністрації і вузьких кіл широкої наукової громадськості, а чи когось іще.
Не буду розписуватися за Євгена Кириловича, але особисто я хотів би створити суспільство, в якому немає зон «поза критикою», де навіть кішка має право дивитися на короля, де люди, що заявляють про свою діяльність на терені суспільного життя (і соціологи в тому числі), навіть на дилетантські запитання будуть відповідати не «Пішов геть, мерзотнику!», а «Дякую за цікаве запитання! Зараз трохи відпочину, і спробую, все-таки, вам пояснити…».
