Володимир Винокур, артист:
— Втратив надію на світле майбутнє, яке нам обіцяли то
більшовики, то демократи, а придбав довгоочікувані часи відпочинку, оскільки
на концерти тепер народ майже не ходить, та й концертів стало набагато
менше.
Микита Богословський,
композитор:
— Я втратив усі гроші, які вдалося назбирати, і не придбав
нічого. Однак завдяки своїй оптимістичній вдачі ставлюся до цього по-філософському.
Зрештою, можна вийти й на вулицю з капелюхом, адже дружина в мене скрипалька.
Що-небудь подадуть...
Римма Казакова,
поетеса:
— Нічого не втратила і нічого не придбала, але я сповнена
оптимізму. Оскільки народ наш, схоже, прозріває і розуміє, що країну треба
рятувати.
Ірина Понаровська,
співачка:
— Точно можу сказати, що грошей не втратила, бо їх не було.
А придбала нещодавно прекрасну собачку, справжнього друга.
Юрій Мамлєєв, філософ,
письменник:
— Нічого не втратив і нічого не придбав, оскільки моя віра
в Росію залишилася незмінною. Але ця віра не має нічого спільного з вірою
у реформи, які провалилися.
А ось що думають
із цього приводу
відомі всім кияни:
Валерія Врублевська,
письменниця:
— Мені не було чого втрачати, оскільки давно вже нічого
не маю. Та, думаю, що лише жменька людей, яка влаштувала кризу, може похвалитися,
що вона щось придбала. Усі інші тільки втрачають, навіть якщо не безпосередньо
гроші. В нас був більш м’який варіант обвалу. Та, на жаль... Ми ніяк не
можемо підвестися з колін.
Павло Зібров, співак:
— Коли нестабільна ситуація — виграє тільки держава. Ні
бізнесмени, ні артисти, ні звичайні люди не можуть планувати життя на майбутнє,
усі намагаються жити сьогоднішнім днем. Історично склалося так, що виграти
можуть лише ті, в кого є хороші «тили»: злитки золота, антикваріат, іноземна
валюта. Тим, хто це має, не страшні ніякі економічні катаклізми. А взагалі,
я оптиміст. Нас уже стільки разів обдурювали, та якось же живемо. Народ
України — загартований. Ми, як вареники в сметані, викрутимося.
Олег Бійма,
кінорежисер:
— Поки що криза сусідів нас по-справжньому не торкнулася.
Адже нас уже привчили до того, що можна по півроку не виплачувати зарплату
і якось існувати. Ситуації, подібної до російської, мені здається, у нас
не буде. Ми не так високо злетіли, щоб так низько й боляче падати. Мене
дуже непокоїть, що фінансові труднощі роблять людей жорсткішими.
Юрій Мажуга, артист:
— Нещодавно прочитав прогноз Павла Глоби, що в листопаді
нас чекають важкі часи й національна валюта впаде у три рази. Схоже, й
цього разу провидець помиляється. Принаймні сьогодні курс долара зменшився.
В Україні немає обвальної ситуації, але інша біда — затримки із зарплатою.
Ми, Національний театр російської драми ім. Лесі Українки, по два місяці
не отримуємо зарплати. Це при тому, що на спектаклях аншлаги. Безгрошів’я
погано впливає як на акторів, так і на глядачів. Від нестабільності, передусім,
програють вищі ешелони влади і всі люди, окрім банкірів. Мені здається,
що вони як жили, так і живуть. Це мов держава в державі.
№208 30.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
