П’єса Ніни Садур навіяна поемою Миколи Гоголя «Мертві душі». Переклад українською мовою зроблено Ростиславом Коломийцем. Як будь- який великий твір, ця робота теж народжувалася в муках. Від ідеї до випуску минуло півроку. Кілька разів змінилися акторські склади. Фактично тільки Олексій Богданович, який грає Чичикова, залишився з першої обойми виконавців. Деякі франківці не витримали марафону і зійшли з дистанції самі, а з кимось не побажав працювати режисер. Витримати прискіпування саратовського киянина, методично і скрупульозно по сотні разів повторювати одне й те ж саме не всім виявилося під силу. Проте до генеральної репетиції Олександр Іванович домігся того, що все вивірив до секунди. Зі слів режисера, Гоголь — один з найулюбленіших його письменників. За своє 25-річне творче життя він двічі ставив «Ревізора». До «Мертвих душ» нині звертається вже втретє. П’єса Садур його привабила тим, що за своєю поетикою дуже близька до Гоголя. «Ви знаєте, Ніна мешкає в будинку, і з вікон своєї квартири бачить пам’ятник Миколі Васильовичу в обрамленні лип, — натхненно розповідає Олександр Дзекун. — Сьогодні багато хто втратив віру в майбутнє, не знають, що з ними буде надалі. Дехто кидається в крайнощі, намагаючись стерти грані між буттям і смертю. Гоголів Чичиков — маленька людина. Крім дворянського титулу, нічого не має: ні оселі, ні дружини. Він хоче вирватися із цього кола і вигадує дикий обман, купуючи мертві душі. Час і задані обставини вимагають від нього підлості, аморальності. Для мене Чичиков — жертва часу і тому до фіналу п’єси його душа вмирає. Його спроба повернутися з пітьми у світло — найголовніша думка спектаклю».
Збереглися спогади про останні дні життя письменника. Після написання «Мертвих душ» Микола Васильович відмовився від їжі, 18 днів нічого не їв, вважаючи, що нагрішив, написавши поему. Його останні слова: «Дайте мені драбину! Я хочу до свого Бога!» Гоголь уникнув усього потойбічного, яким захоплювався все своє непросте життя. Тому для постановника стерто межу між персонажем і його автором: Чичиков — частина Гоголя. «У цій роботі я торкаюся питань духовності і бездушшя країни, нації, — наголосив О.Дзекун. — Чичиков гине тому, що він відірвався від рідного грунту. У музичному оформленні спектаклю я використав українські мелодії. Адже Микола Васильович хоч і писав російською, але став частиною української культури».
Спектакль оформлено в метафізичному контексті. Великий простір сцени задраповано білим полотном. Це стіна з одними дверима. Але вони ведуть на той світ. У центрі стоїть коляска. Все навколо рухається, а вона стоїть на місці. Герої, мов білка в колесі, бігають по колу.
У «Браті Чичикові» на глядачів чекають несподіванки. Так, Муза письменника — Відьма. Поліна Лазова грає звабливу і підступну спокусницю. Цілковито різними виходять ролі Коробочки у Лариси Кадирової й Наталі Лотоцької. Знаменитий франківський комік Богдан Бенюк для Собакевича знайшов гротескові відтінки образу. Актори, зайняті в постановці, зізналися, що спектакль їх буквально знесилює, але водночасі вабить. Він про минувщину, сьогодення і майбуття.
