Дякую вам за змогу боротися із власними розумовими лінощами. Формувати ємні, лаконічні речення та ще й в обмежений строк стає дедалі цікавіше.
1. «Сила i слабкiсть «мерiв» Миколи Несенюка (№30)
Вочевидь, пам’ятаючи, що «День» читають не лише професіонали-політологи, автор запропонував нам своєрідний передвиборний лікнеп, зразок ясної думки, не обтяженої непотрібними надбудовами. Адже ознакою класу аналітичного журналіста є здатність давати відповіді, а не ставити риторичні запитання.
2. «Сорок два роки щастя» Костянтина Рильова (№30)
Автор вкотре довів свою здатність цікаво подати будь-яку інформацію, при цьому вміло балансуючи між великим і смішним.
3. «Особливостi нацiонального шоу-бiзнесу» Олександра Євтушенка (№29)
Дійсно, сьогодні жалюгідний стан музичного простору навряд чи зумовлений суцільним несмаком, а швидше, економічними факторами, бо, як відомо, музику замовляє той, хто платить. Народ же, як влучно підмітив автор, внаслідок своєї неплатоспроможності змушений слухати те, що йому запропонують, а пропонують переважно стовідсотковий «відстій». Чому? Бо ті, хто платить:
а) мають відповідний смак;
б) вважають, що саме це нам потрібно;
в) вирахували, що так дешевше.
Діагноз шоу-бізнесу України поставлено правильно, а от варіантів рецептів для хворого ми так і не почули, бо, на противагу цілісній першій половині статті, у другій частині ми отримали такий собі набір розрізнених, дещо застарілих інформаційних повідомлень.
4. «Причина революцiй — пересиченiсть» Дiани Базиляк (№30)
«Їжа — це насолода смаком», промовляє до нас чергова реклама, наочно ілюструючи матеріалістичне ставлення до насолод, адже їжа — це передусім потреба, і шукати насолод в такому примітивному фізіологічному процесі, як на мене, є збоченням, яке призводить не лише до духовної деградації, але й до тілесних хвороб. Для духовного ж задоволення не існує поняття «пересиченість», і для людини, яка хоч трохи займається духовними вправами і знає про ту величезну різницю між фізіологічними насолодами та найменшим ступенем прозріння, інтерв’ю Діани Базиляк з філософом-кришнаїтом дещо поповнило теоретичну базу процесу вдосконалення.
5. «Щоденник» Василя Зубача (№27)
Персонажі настільки реальні, що не читаєш, а чуєш (у стереорежимі) цей діалог «велетнів духу». Не буду вдаватися до непотрібного аналізу засобів, які використав автор, просто поставлю йому «відмінно» за цей міні-шедевр.
