Між запахом і словом є дивний зв’язок: аромат може сказати про людину стільки ж, скільки її почерк, голос, погляд. Духи здатні маніпулювати нашим настроєм, способом життя і вчинками. У агресивному, ворожому світі, де люди снують ракетами трасуючого роздратування, саме аромат духів, цей чудовий наркотик задоволення, створює захисну ауру. Тільки він може одночасно стати джерелом комфорту, виявом розкоші, унікальним лікувальним засобом від життєвих перипетій. Щороку світ завмирає в очікуванні нових ароматів. Як ми вибираємо запахи? Беремо ті, до яких звикли, — це зрозуміло, але не дуже цікаво. Реклама — добре, але не всі готові брати участь в експериментах. Купувати те, чим пахнуть знайомі, — можна, однак на кожному тілі духи виділяють особливе амбре. Найкраще — йти до магазину і нюхати: подобається — не подобається, але більше трьох ароматів за раз вдихнути не можна — не зрозуміти. Щоправда, можна стати завсідником парфумерних відділів і щодня туди ходити, як на роботу. Не найгірше, варто сказати, проведення часу, тільки через тиждень у цій какофонії запахів вас почне тихенько мутити. І ви щиро співчуватимете бідним парфумерам, для яких виробництво ароматів стало професією. Але їм якраз співчувати і не варто, бо парфумер — якнайромантичніша професія, особливо у тих, хто потоковий продукт перетворив на справжній витвір мистецтва. Президент компанії «Cofinluxe» Жан-П’єр Гріворі — це саме та людина, яка зробила з парфумерної фабрики... художній салон. Завдяки йому багато жінок щодня зустрічаються з безсмертними творіннями двох геніїв минулого століття — Сальвадором Далі й Енді Уорхоллом. Пластика ліній і форм, дивні образи, могутня енергетика думки Далі — все це багато років тому змусило Гріворі замислитися над створенням особливих духів — з унікальною формою і відповідним змістом.
— Мсьє Гріворі, як ви наважилися звернутися до найбільш непередбачуваного і епатажного художника, який балансує на межі абсурдного і нереального, з таким дивним проханням — дозволити брати за основу для виробництва флаконів сюжети з його картин?
— Звичайно, було непросто. Але я взяв і просто надіслав Далі телеграму. Ризик був невеликий: зрештою, відмовили б мені, і що? Чесно кажучи, я був дуже здивований, коли отримав відповідь. І вдячний Далі за те, що він у мене повірив, адже на той час моя фірма була крихітною, нікому невідомою. Художник погодився на проект, не запитуючи ні про фінансові справи, ні про обіг. Проте, успіх моєї справи — це й моя особиста заслуга. Тому що я все-таки зумів переконати генія.
— Як парфумерний ринок сприйняв новину?
— Признаюся, для багатьох це був шок. Спочатку купували не власне духи, а красивий флакон, естетичну рідкість. І тільки розібравшись, що до чого, споживачі стали розуміти, що в цій упаковці є ще дуже навіть непогані духи, і почали парфум сприймати як єдине ціле. Природно, ім’я Далі зіграло велику роль. Якби я підписав флакон своїм іменем, він не мав би такого успіху.
...Розповідають, як одного травневого вечора Сальвадор Далі гуляв зі своїм товаришем Гарсією Лорка сімейним садом Льяне і почув прозорий, кристально чистий голос, що долинав звідкись неподалік. Далі побачив, що квіти раптом змінилися: у них з’явилися губи, очі, ніс... і перед ним виникла жінка. Він захотів поцілувати це на диво красиве обличчя з троянд, як раптом почув голос: «Кожна жінка — це троянда і кожна троянда — це жінка: чуттєва, щедра, непередбачувана, незбагненна... Якщо жінка стає квіткою, вона повинна стати для свого чоловіка найпрекраснішою з троянд». Уранці Далі смутно пам’ятав своє марево. Що це було — галюцинації сутінків чи загадковий образ, народжений його уявою? Він довго перебував у полоні мрій і весь час чекав появи містичної незнайомки, але... Повернувшись до Парижа, майстер-сюрреаліст написав картину: на фоні спекотної пустелі та нескінченного небесного простору — образ жінки з волоссям із троянд та спокусливим вигином стегон, задрапованих у шовк. Так, у 1935-му році народилася «Жінка з головою з троянд» — тендітна, зваблива і неприступна...
— Чим викликане звернення саме до цієї роботи Далі?
— Образ жінки з головою з троянд у прекрасному вбранні підкреслює складність і яскравість жіночої натури, для якої, власне, і було створено аромат. Парфум вміщено у флакон із неполірованого (для туалетних духів) та полірованого (для туалетної води) прозорого скла у вигляді водоспаду золотистих хвиль, а верх прикрашено квіткою. Це символ одвічної жіночої краси. Піраміда складається з квіткового, деревного і фруктового ароматів, з яскраво вираженими нотами вербени, білої троянди, фіалки, мандарина (початковий запах), жасмину, конвалії (ноти серця), сандала, ванілі і мускусу (шлейф).
— Якщо у сюрреалістичних витворах Сальвадора Далі ще можна побачити гармонію, то з чого ви черпали натхнення у Енді Уорхолла? Його знамениті портрети гамбургерів, знаків долара, супу «Кемпбелл», кетчупу «Хайнц» та пляшок кока-коли якось не дуже асоціюються з естетикою ароматів. Тут із натяжкою — гармонія хаосу. Проте вам вдалося запустити духи з іменем відомого представника американського поп-арту...
— З Уорхоллом я не був знайомий особисто. Але його ім’я так само, як і Далі, було у всіх на слуху. Він так само був незвичайний та епатажний. Далі й Уорхолл мені цікаві передусім нонконформізмом, активністю в сфері діяльності поза мистецтвом, а також способом життя, особовим маркетингом. Я не погоджуюся із вашою думкою про негармонійність витворів Уорхолла. Адже у того ж Пікассо є роботи естетичні та малоестетичні. Естетичність — це відчуття, воно приходить через особисте сприйняття. Розуміння і Далі, й Уорхолла у мене відбувається через їхню філософію. У Далі я черпаю натхнення у формах, в Уорхолла — у кольорі, колориті. Згоден, Уорхолл тиражував «народні картинки». Але портрет Мерілін Монро «пішов» минулого року на аукціоні за 17 мільйонів доларів. Отже про уорхоллівську художню цінність можна посперечатися...
— Якщо ви експериментуєте з флаконами, то чому б вам духи «Енді Уорхолл» не вміщувати у ті ж коробки з-під супу? Або зробити флакон — голівку Монро?
— Звідки ви знаєте, що голова Монро — наш наступний проект? Думаю, що в такому флаконі ми продамо духи навіть тим, хто про Уорхолла і не чув. А ось у коробках з-під супу навряд чи. Скажуть, що втратили розум — знайшли куди налити! Спочатку ми повинні зробити ім’я відомим, розкрутити марку, а потім можна і коробки спробувати.
— Що для вас первинно: оболонка чи наповнення, форма чи зміст?
— Можливо, багато хто думає, що важливіше за все запах. Проте спочатку вас приваблює красива упаковка, адже красиве пробуєш насамперед, а на негарне можеш узагалі ніколи не звернути увагу. Спочатку — форма, потім потяг підтверджується змістом. Як із людиною: вона зовні приваблива, а коли ви почали розмовляти, то подумали, що краще б вона рота не відкривала. Буває й навпаки...
— У кожного дизайнера парфумів є таємниця створення нових ароматів. Яким @AU чином відбувається у вас вгадування тенденцій сезону? Чи ваші «духи», як мистецтво, вічні?
— Кожна нова лінія — це результат не моди, а самокритики — в цьому моя таємниця.
— На першому місці творчість чи бізнес?
— Коли я починав, був вимушений займатися усім: і фінансами, й упаковкою, і відправкою — я все це знаю і вмію робити. Проте сам вважаю за краще думати про якісь нові здійснення, ніж складати кошторис. При цьому відчуваю себе і бізнесменом, і творцем, адже парфумерія — це така сфера бізнесу, де зустрічається раціональне й ірраціональне. І оскільки я їх у собі поєдную, то відчуваю себе і тим, й іншим одночасно. Для життя це складне поєднання. Головне — не переплутати, коли яким треба бути.
— За ким останнє затвердження нового аромату — за вами чи довіряєте якомусь іншому носу-профі?
— Останнє слово за мною. Тому що це дуже ризиковане рішення, і його треба прийняти у відповідний момент, щоб не помилитися. Я звичайно кажу: все, зупиняємося, досить комбінувати, духи готові.
— Люди, які займаються виробництвом духів, свято бережуть свій ніс. І ви?
— Я не палю. Не через парфум, просто ніколи не палив. Забороняю всім палити у кабінеті: голова болить і дим заважає відчувати запах. На фабриці я даю свободу вибору, але всі знають, що я віддаю перевагу некурцям. Нюх у різний час поводиться по-різному. Іноді розумієш, що ніс не працює взагалі, зате іншого разу — йде хвиля — не зупиниш. Це психологічне явище.
— Інес Стар рекламує Lancome, Жюльєт Бінош — Poeme від Lancome, Кароль Буке — Chanel, Клаудія Шиффер — L’Oreal... Кому із знаменитостей ви б довірили представляти свою продукцію?
— Коли я думаю про жінку, яка рекламуватиме духи «Сальвадор Далі», мені не спадає на думку ні брюнетка, ні блондинка, ні юна, ні «бальзаківська» пані. Швидше, повинен бути загальний імідж: жінка — нонконформістка, нетрадиційна у своїх пристрастях. Таке «обличчя» взяти і показати неможливо. Тому зрозуміло, що з жодною конкретною людиною ми не працюємо. Це може бути тільки силует, у якому вгадується характер…
