Шановна редакціє!
Як людина, причетна до журналістики і яка в міру своїх можливостей стежить за нинішнім станом ЗМІ в Україні, я задумав провести власне розслідування з проблем свободи преси у державі. Для цього я підготував декілька простих, можна вважати, наївних запитань, що цікавлять, наскільки я знаю, мільйони наших громадян, але чомусь не знаходять відповіді, чіткої, короткої і всім зрозумілої, зокрема на сторінках газет.
Узяти хоча б горезвісні «радикальні реформи» — у чому їх суть? У приватизації після 1991 року всього, що «погано лежало», і якщо не дешевому розпродажу цього, то отриманні особистого прибутку від роботи підприємств, часто нерентабельних? Що конкретно позитивного принесли за ці роки так звані реформи — у народному господарстві, управлінській сфері, у культурі, науці, освіті, медицині? Яким благом, «добробутом» обернуться у найближчі роки для мільйонів людей земельна, пенсійна реформи? Одним словом, чи не можна кількома словами визначити — у чому, власне, полягає «курс радикальних реформ», крім туманних перспектив побудови «світлого майбутнього»?
І якщо приватизація — наріжний камінь реформ, то народу, упевнений, було б досить цікаво знати імена лідерів у цій справі й порівняти нажите ними майно з внеском у загальний добробут населення України.
Також, проходячи вулицею Банківською у Києві, я згадую, як тут розміщувався всеохоплюючий ЦК КПУ. Але нині, коли багато чого знаходиться у приватній власності, а тим, що залишилося, завідують міністерства і главки, мені не зовсім зрозуміло, чим займаються сотні співробітників Адміністрації Президента? Чи не може прес- секретар Президента відповісти на це запитання?
Виникає ще таке «дитяче» запитання: якщо у Києві та інших містах успішно функціонують десятки банків, за винятком тих, що прогорають, то чому так гостро стоїть проблема інвестицій з-за кордону?
Далі. У Києві багато оновлень, особливо у центрі, це радує; будується і житло, причому чудове. Для кого? Наприклад, мій тесть, інвалід Вітчизняної війни, стоїть на квартирному обліку вже понад 17 років, і перспективи отримання безкоштовного житла, як і у минулі часи, вельми туманні. При середньомісячній, за статистичними даними, зарплаті у Києві до 400 гривень, навіть громадянин, який спроможний відкладати щомісяця 1000 гривень, або біля 1000 доларів на рік, нагромадить на найскромнішу квартиру лише за п’ять-шість років такого життя, а на кращу — років за 15—20. Кому ж у Києві доступні такі квартири, яким киянам або приїжджим?
На ці та інші запитання редакція може отримати відповіді у певних установах, зрозуміло, якщо ті погодяться відповідати. Проте, чому б і ні — адже жодних державних або комерційних таємниць, на мій погляд, я розголошувати не вимагаю. І місця у газеті для публікації мого послання, запитань і коротких відповідей на них потрібно не так уже й багато. Інша справа — чи захоче редакція у це вплутуватися. У цьому полягає мій тест на свободу преси в Україні.
Експеримент може тривати не один місяць, і технологія його така. Я надсилаю запитання по черзі у редакції відомих київських газет. Протягом десяти днів чекаю відгуку — хоч би телефонного дзвінка. Мовчання означає ігнорування мого матеріалу, і я маю право звернутися до наступної редакції, і так доти, поки або не знайдеться газети, по-справжньому незалежної і сміливої, або висновок про свободу преси в Україні напрошується сам собою.
ЗАПИТАННЯ:
1. Курс реформ — що це таке?
2. За десять років Україна отримала від міжнародних фінансових організацій, наскільки відомо, біля 15 мільярдів доларів, принаймні не менше. Яким було «цільове призначення» цих грошей? Тобто конкретно — на що вони були витрачені?
3. У всіх цивілізованих країнах періодично публікуються імена найбільших власників або співвласників концернів, корпорацій, банків, ЗМІ, навіть футбольних клубів, а також розміри їх статків. Навіщо приховувати імена таких же — нехай не олігархів — наших, українських? І — чим вони володіють — у банківських рахунках і нерухомості, на батьківщині і за кордоном?
4. Який зовнішній борг України у 2001 році за надані кредити МВФ, Всесвітнім банком, Паризьким клубом, Росією за енергоносії — поточні, з урахуванням реструктуризації?
5. Скільки співробітників у Адміністрації Президента? Чим вони займаються? Яка у них зарплата?
6. У Києві ведеться інтенсивне житлове будівництво. Який відсоток новоселів, котрі купують квартири, складають приїжджі, не корінні кияни? Яка частина киян є власниками трьох і більше квартир?
7. У якому році, за розрахунками економістів, середня пенсія досягне рівня прожиткового мінімуму?
ВІД РЕДАКЦІЇ
Публікуючи лист і запитання читача, вважаємо за необхідне уточнити, що запропонований ним тест — орієнтований не стільки на свободу преси, скільки на бажання представників влади, що володіють відповідною інформацією, відповідати на поставлені запитання. Як, проте, і на бажання — і можливість — журналістів їх задавати.
На жаль, останнім часом з боку влади не спостерігається прагнення до діалогу з пересічними громадянами, і відповідати на їх запитання, поставлені на сторінках друкарських видань, стало «немодним», хоч іноді і бувають винятки. Ми ж, вважаючи принцип діалогічності обов’язковим атрибутом громадянського суспільства, сподіваємося, що офіційні особи, політики, економісти, експерти, багато з яких регулярно читають «День», знайдуть можливість відповісти Григорієві Філановському на сторінках нашої газети.
