«Не можна чекати милості від влади. Треба брати вила та йти добувати волю для української книжки», — нещодавно закликали брати-видавці Капранови. Адже книговидання — зовсім не та сфера, якою опікується держава, або де можна сподіватися на когось, крім себе. В Україні щороку виходить друком кількасот тисяч книжок, і, на жаль, серед усього різноманіття літератури найперше місце належить зовсім не вітчизняним видавництвам. Переконатися в тому, що читачів не поменшало, можна на будь- якому книжковому ринку: покупці є, нема лише достатньої кількості українських книжок. Як перетворити вітчизняну книжку з раритету на конкурентоспроможний продукт? Як привернути увагу держави й заохотити до читання молодь? Ці та інші питання минулого тижня обговорювали причетні до книговидання в Інституті стратегічних досліджень.
РЯТУЙМОСЯ ВІД ІМПОРТУ!
Книжкова справа в Україні нині перебуває в стані системної кризи, яка зумовлена низкою взаємопов’язаних причин. «Це й зруйнована інфраструктура книгорозповсюдження, й слабкі механізми внутрішнього ринку на тлі монопольної експансії російського товару, й неефективна державна політика щодо книжкової сфери, зниження стимулів щодо читання, — вважає Микола Скиба, старший консультант відділу етнополітики Інституту стратегічних досліджень. — Насамперед треба розробити комплексну державну політику підтримки авторів і видавців, відновлення книготорговельної мережі, заохочення читання, налагодження промоції української книжки».
«Тут якраз доречна аналогія з медициною: адже коли людина в реанімації, їй спочатку відновлюють роботу легень і серця, а вже потім беруться лікувати руки й ноги, — зауважив Олександр Афонін, президент Української асоціації книговидавців та книгорозповсюджувачів. — Так і з книговиданням: спочатку треба створити достатні законодавчі умови». Один із найдетальніших і найефективніших на нинішньому етапі проектів подолання навали російських книжок розробили брати Капранови. За словами письменника й видавця Дмитра Капранова, в Україні можливі законні шляхи обмежити ввезення книжок із Росії та Білорусі. А саме: повна заборона ввезення — як із грузинським вином у Росії чи російськими легковими автомобілями в Україні. Крім того, акцизи, мито та обмеження кількості імпортованого товару. «Перший шлях нам не підходить, бо це призведе до колапсу на ринку, а книжки все одно везтимуть контрабандою, — пояснює Капранов. — Запровадити акцизний збір також не можна, бо це означатиме подорожчання всього продукту, незалежно від місця виробництва, тобто й українських книжок також».
Набагато реальнішим, але й складнішим шляхом є запровадження державного мита, адже митні обмеження в межах СНД регулюються багатьма законодавчими актами й кількома сотнями додатків до законів та угод. Уведення митного обмеження на імпорт певного товару — процедура досить складна й тривала, яка не під силу книговидавцям без допомоги Верховної Ради або Кабміну. «Тому найбільше вдалим, на нашу думку, є обмеження кількості товарів, яку можна ввозити, — доводить письменник. — Для цього потрібен окремий законопроект і 226 голосів у Верховній Раді. Ще простіше довести, що імпортний товар може зашкодити вітчизняному виробникові. У такому випадку не потрібне голосування: досить наказу Міністерства економіки».
Та, в усякому разі, російським книговидавцям стане простіше обійти закон і «збирати» книжки в Україні: тобто відкривати філії, привозити сюди тексти, папір або користуватися ресурсами українських друкарів. Так чи інакше, але зменшення кількості російських книжок на руку українському друкарству. Дивно, взагалі, як це наші друкарі стоять у черзі на друк плакатів та етикет і не бачать під ногами такого ринку!
НАЙКРАЩЕ — ДІТЯМ?
Окремий головний біль книговидавців — книжки для дітей, кількість яких досі далека від бажаної. Більше того, навіть нові видання, які виходять в Україні, часто надто дорогі для пересічного українця. Досить пройтися кількома книжковими магазинами столиці, щоб з’ясувати: середня ціна україномовної дитячої книжки складає 16 — 20 гривень. При цьому подібні російські книжки хоч і коштують дорожче, але виглядають привабливіше: й папір кольоровий, і малюнків більше.
Утім, українська дитяча книжка потроху перестає бути раритетом: українські видавництва намагаються охопити увагою й сучасних письменників, і дитячих класиків. Чого вартий лише тритомник «Пригод мумітролів» або «Пригоди Незнайка та його друзів» кишенькового формату? Багатьох школярів можна побачити із книжками «Зеленого пса» «для читання під партою». Та бити на сполох треба з інших причин: із кожним роком серед українських малюків стає дедалі менше охочих читати. Дослідники цієї проблеми вважають, що це зумовлене значною популярністю телебачення та, останнім часом, комп’ютерних іграшок, а також недостатньою увагою в школі та з боку батьків. І справді, найбільше заохоченням дітей до книжок переймаються не вчителі, а книговидавці. Акція Національного форуму видавців із популяризації читання стартувала в Україні в травні, й днями закінчився перший етап Всеукраїнського конкурсу «Найкращий читач року» в рамках п’ятого фестивалю дитячого читання «Книгоманія». А остаточні підсумки популяризаційної роботи та весь асортимент дитячої літератури можна буде побачити вже завтра: в Києві відкривається дитячий книжковий ярмарок «Книгоманія». Очікується, що під час виставки відбудеться рекордний збір книжок для дитячих будинків, конкурс «Найкращий читач року», пройдуть майстер-класи про те, як правильно читати, писати й малювати книгу, відкриється виставка робіт художників видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА- МА-ГА» та багато іншого — тож є шанс, що в українських читачиків обов’язково з’явиться нове корисне захоплення.
ДО РЕЧІ
Як нещодавно змушені були констатувати брати Капранови, критично розглянувши другий свій «винахід» — квоти, що заперечення можновладців можуть бути тільки одного роду: українські видавці не в змозі самостійно забезпечити весь український ринок. «Інших заперечень немає, — стверджують видавці. — Дійсно, квоти не зменшують надходжень до бюджету, не порушують прав нацменшостей. Щоправда, чути, що ми не в змозі забезпечити свій народ книжками, досить образливо. Але заперечити важко. Бо потреби українського комерційного ринку можна оцінити приблизно в 100 мільйонів примірників книжок. За 2003 рік ми з вами спромоглися видати лише дев’ять мільйонів. Прості математичні розрахунки показують — якщо реалізувати ідею квот у 2005 році, то книжковий дефіцит складе близько 70 мільйон томів. І ніхто його не покриє, бо жодна галузь не може вирости удев’ятеро за рік.
А за дев’ять років? Ми ж, урешті-решт, українці, а значить, — страшенно хитрі. Давайте запропонуємо програму поступового зменшення імпорту книжок до 2015 року. Дозволимо в 2006-му ввезти 600% від виданих в Україні, в 2006 — 500%, потім — 300%. Далі кожен легко порахує. Зможемо ми з вами підготуватися й за наведеним вище графіком засвоїти звільнені території?
Тому дозвольте оголосити програму дій на наступні вибори. Кожен бере за комір найближчого кандидата в депутати та починає гіпнотизувати. Якщо вони не розуміють слова «культура», то говоріть: «захист національного виробника». Якщо українофоби — наголошуйте на тому, що закон діятиме незалежно від мови видання. Якщо краще розуміють економічну аргументацію — стверджуйте, що це підніме поліграфічну галузь (а це — правда!), ВВП і так далі. Пишіть листи, вмовляйте, загрожуйте. Ми ж зі свого боку обіцяємо не зменшувати тиск на київські центри влади. З культурними діячами вони полемізувати бояться. Тільки об’єднавши зусилля та обравши реалістичну програму, ми маємо шанс вижити».
