Теракти, що відбулися на єгипетському курорті і в Лондоні, в котре примусили світ здригнутися. У Росії, наприклад, вони нагадали про Беслан і «Норд-Ост». «Все, як у нас. Я розумію, що це трапиться колись зі мною або з кимсь», — так нерідко говорили опитувані соціологами Фонду «Громадська думка». Як передають izvestia.ru, 60% росіян впевнені: звірства, вчинені «воїнами джихада» в Лондоні і Шарм-ель-Шейху, і надалі продовжуватимуться по всьому світi. А за даними «Левада-центру», 79% опитуваних побоюються бути підірваними, отруєними і розстріляними терористами.
А чого бояться в Україні? Цим сьогодні і поцікавився «День».
Євген ГОЛОВАХА, доктор філософських наук:
— У кожної нормальної людини є страх, його не може не бути. І це природно. Як фахівець у галузі суспільства, хочу зазначити, що мої хвилювання збігаються з переживаннями більшої частини громадян України. Наприклад, ріст цін, безробіття хвилюють зараз багатьох людей. Я не належу до тих, у кого швидко змінюється настрій. Я намагаюся дивитися на життя об’єктивно, не ідеалізуючи його. У зв’язку з цим стурбований, що приймуть неперспективне рішення в області економіки. І нині ці страхи реальні, оскільки некомпетентність, квапливість — завжди характерна риса часів революційних змін. Тому і хвилююся, щоб це явище не стало постійною домінантою в нашому житті.
Також мене хвилює сьогоднішній настрій у суспільстві, оскільки зараз всі кинулися встановлювати справедливість швидкими й радикальними методами. Таким чином ми можемо припустити помилки. А ще мене лякає те, що до нас повертається радянська неорелігіозність, де церквою була компартія, а Богом — Ленін. Приклад — поклоніння традиціям Майдану. Вирішення всіх проблем шляхом розкладання наметів ніколи не набуде ефективної дієвості, оскільки метод розв’язання проблем завдяки натовпу є примітивним. Таке враження, що нині ми просто створюємо релігійний культ.
Заради благополуччя всіх нас єдиний вихід з ситуації я вбачаю в обережному і розумному прийнятті рішень, а також — дотриманні єдиної громадянської релігії.
Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, художній керівник театру «Сузір’я»:
— Страх — це перш за все відсутність фантазії. Я боюся її втратити, перестати фантазувати. Боюся дилетантів, фанатиків і хамів: вони не вміють фантазувати. Фантазія дає нам крила, внутрішнє світобачення, зв’язок із часом і простором. За допомогою неї можна викрутитися з будь-якої складної ситуації, вона рятує нас від неприємностей.
Володимир БИСТРЯКОВ, композитор:
— На сьогодні мене дуже лякає нестабільна ситуація у світі, пов’язана з тероризмом. Зазвичай я з родиною їжджу відпочивати в Єгипет. Але останні події примушують задуматися над тим, чи взагалі цього року можна покидати власну країну. Та й і в Україні атмосфера не благонадійна. Останнім часом лякає невіра у завтрашній день. Адже, як бачимо, ситуація й фінансова, й моральна досить нестабільна. Вона зовсім не додає оптимізму. І що буде завтра, на жаль, ніхто не знає. Перспектив на покращання я особисто не бачу. Звичайно, можна напитися валер’янки з коньяком і на деякий час забути про проблему, але ж від цього вона не зникне.
Іван МАЛКОВИЧ, керівник видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»:
— У мене спливають у пам’яті рядки однієї московської письменниці:
«Я боюсь утечки газа,
Я боюсь дурного глаза,
Я боюсь, что кто-то скажет,
что мне надо похудеть.
Я боюсь войны с Китаем,
Слов: «Мы все про вас знаем».
И того, что я без слуха,
а меня попросят спеть».
Вони яскраво підкреслюють душевний стан людей у будь-який час. А що стосується мене, то я боюся розповідати про те, що я боюся.
Олексій ДОЛЯ, етнограф:
— Найбільший страх в мене виникає тоді, коли я замислююся про майбутнє своєї країни. На жаль, ситуація нині така, що великих політичних змін, на які ми всі очікували, не відбулося. Зовні нібито стався державний переворот — наприклад, зміна кадрового потенціалу. А насправді? Боюся, що нічого не зміниться, а для мене — від ситуації в державі залежить доля багатомільйонного українського народу. Статистика стверджує, що 75% росіян бояться терактів, а ми в свою чергу боїмося росіян — у тому смислі, що не треба, аби нами хтось правив. Ми повинні довести всьому світові, що Україна — це самостійна держава. Тоді все в нас буде гаразд.
Сергій КРИМСЬКИЙ, доктор філософських наук:
— У цьому житті я найбільше боюся втратити ближнього. Це не лише батьки, які живуть і є немов спиною твого «Я». Це всі ті ближні, які тебе оточують і роблять з тебе людину.
У народній поезії кожна людина — це не просто швець, співець... Це насамперед «світове тіло». Кожна людина — свій власний світ і відповідно місце в ньому. Найбільша трагедія — це трагедія зникнення усього, притаманного тобі: людей, речей, тварин. Смерть — не лише зникнення інших. Це втрата частини себе самого. Отже, охорона, фізична та моральна, іншого — це охорона самого себе.
Зі смертю та страхом зникнення ближнього не можна нічого порівняти. Воно всередині життєвої долі, а зникнення інших виходить за межі буття. І тому ми, як Орфей, спускаємося в пекло, щоб повернути тих, що покинули нас. І при тому, хоч як це є небезпечно, поет озирається назад, на тих, хто за межею буття. Людина не йде від нас у землю, вона втілена в думках, снах, мріях...
Гасло життя, що переборює страх перед смертю, — це настанова: ніколи не здаватися. Треба обов’язково охороняти життя.
