Хоч би про що попереджало Міністерство охорони здоров’я,
кожен залишається при своєму — міністерство із попередженням, а чоловіки
— із цигаркою. Тим паче, що, попри свою шкідливість, тютюн став чи не найголовнішим
атрибутом власного стилю й особистості. Нескінченні єгипетські цигарки
Оскара Уальда, «Жітан» Поля Валері, люлька Толкієна, «Кемел» Шеленберга,
обсипана тютюном сутана Пія Х та сигара Пія ХI створювали чітко окреслений
та колоритний образ їхніх власників. І за умов, коли від паління, попри
утиски, подекуди майже репресії, ніхто не збирається відмовлятися, головним
стає: а як саме ми палимо. Бо, погодьтеся, сигара, якщо її правильно тримати
в руці, важить не менше, ніж правильно зав’язана та зі смаком підібрана
краватка. З Європою все більш-менш зрозуміло — там є культура й навіть
мистецтво стосунків чоловіка й тютюну. Але і в Україні є особи, в чиїх
руках сигара, цигарка чи люлька, додає їм цілісності та стильності. Після
досить довгих спостережень ми обрали кількох чоловіків, які палять просто,
красиво та зі смаком.
Костянтин ДОРОШЕНКО, оглядач журналу «Парад»:
— За цивілізованими європейськими мірками, а тим паче американськими,
я курю дуже багато — півтори пачки в день, іноді дві. Буває, звісно, й
більше, але це винятковий випадок. Один з найбільш яскравих спогадів мого
дитинства — це запах, який був у кімнаті моєї кузини — мистецтвознавця
Наталі Смирнової. Там завжди пахло французькими духами і димом дорогих
західних сигарет. Унікальне поєднання для брежнєвських часів. І все завдяки
тим подарункам, які робила (нині вже легендарна французька манекенниця
з Києва) Світлана Кобець - Ле Юр, яка стала героїнею СНД після публікації
у другому номері журналу «Культ личности». Цей запах запам’ятався з дитинства
і тепер я мовби намагаюся відродити цю комфортну і чарівну атмосферу.
Олександр ІРВАНЕЦЬ, поет і бубабіст:
— Для мене найприємніша і найсолодша сигарета — це перша
після сніданку. І якби було можна, я б курив тільки її одну, але починається
день, біганина, клопоти, й рука несвідомо тягнеться до пачки, встромляє
сигарету у вуста, запалює сірника, й пішло-поїхало.
Я курю пачку на добу і не вважаю, що це багато. Покійний
Марчело Мастрояні курив три пачки. Я курю «Голуас», мабуть, тому, що я
євроцентрист. Це по-перше. А по-друге, це світова марка, яка все ж таки
невідома широкому загалу. Її не знають і тому не підробляють, бо всі ті
кемели та мальбори роблять на підпільних фабриках Румунії та Молдови.
Валерій МАМОНТОВ, відповідальний секретар і заступник головного
редактора гучного (не скандальністю, а якоюсь, мабуть, незвичною для Києва
професійною талановитістю) журналу «Парад», запам’ятався завсідникам світських
заходів тим, що в перервах між курінням займається скручуванням чергової
сигарети за допомогою спеціальної машинки.
— Я курю з десяти років. Але надовго кидав. Вочевидь, це
пов’язано з тим, що я став розбірливий. Більше за все люблю сигари і люльковий
тютюн, загорнутий у самокрутки. Куріння для мене — це, з одного боку, звичка,
а з іншого, знак, що все гаразд. Щоправда, в ситуаціях прийомів, тусовок
виходить набагато більше. Треба структурувати час. Тусовка — це щось безформне.
І кожний акт куріння відбиває якийсь тайм, раунд.
Омар АРФУШ, представник Національного комітету з телебачення
та радіомовлення України в Раді Європи. Згодом з’ясувалося, що Омар Арфуш
ледь чи не єдиний світський персонаж Києва, який курить тільки сигари.
— Курю я взагалі-то всього лише два роки і тільки тоді,
коли відпочиваю або знаходжуся в хорошій компанії, але ніколи, якщо нервую
чи працюю. Віддаю перевагу сигарам Cohiba. Цей сорт для мене, окрім насолоди,
ще й романтичні переживання і пов’язана з курінням саме цього сорту упевненість
у моїй здатності сприймати все нове, йти в ногу з часом. Іноді після вечері
я курю Davidoff 25. Це, певною мірою, данина поваги моєму приятелю Ранні
Давідову (внуку знаменитого Зіно, до речі, уродженця Києва), від якого
я одержую ці сигари в подарунок.
Популярний виконавець Андрій КРАВЧУК вибирає сигари:
— Ситуація з курінням у мене складна. Хоч у мене курять
мама, тато і брат, я ніколи не курив і навіть навпаки був запеклим противником.
Але десь рік тому, коли я поїхав у свій перший тур по країні, я дуже нервував
і закурив. Щоправда, ось вже місяць як кинув. Принципово. Але мені сподобався
сам ритуал куріння. І як альтернативу я обрав сигари. Поки ще не визначився
з сортом — експериментую. І, цілком можливо, куріння сигар стане моєю хорошою
звичкою.
№199 17.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
