У більшості напрямів медичної науки Америка є світовим лідером. Так, 18 із 25 останніх лауреатів Нобелівської премії з медицини — або американські громадяни, або вчені з інших країн, які працювали в Сполучених Штатах. Половина всіх нових препаратів, розроблених у світі за останні 20 років, припадає на американські фармацевтичні компанії (оборот американського фармацевтичного ринку сягнув 250 млрд доларів за рік). Усі передові медичні технології широко використовуються в американських госпіталях.
Охорона здоров’я — одна з найбільших галузей американської економіки, що становить 10% ВВП США, тобто близько півтора трильйона доларів, у ній створено понад 12 мільйонів робочих місць. Із цих 1,5 трильйона доларів близько 50% — приватний сектор, решта 750 мільярдів дол. — це держвитрати. Це ті самі медичні програми для бідних (Medicaid, Medicare), які стають щодалі більш непосильними для дедалі слабшого американського бюджету. До того ж американські лікарі — найбільш високооплачувані у світі, середня зарплата хірурга, скажімо, становить 250 тисяч доларів на рік — тому в структурі витрат на охорону здоров’я близько 30% становить ця сама зарплата лікарів. Також у ціни медичних послуг заздалегідь закладають страхові суми, якими лікарі потім розплачуються за судовими позовами до них за допущені ними ж медичні помилки (malpractice) — суми виплат за них у країні сягнули 4 млрд доларів на рік (тут треба розуміти, що в США всі спірні проблеми вирішуються виключно через суд, тому американці — великі любителі судових розглядів). До речі (або не до речі?), через ці самі побоювання судових позовів американський лікар лікуватиме вас лише за результатами тестів; тобто якщо ви скаржитесь, припустимо, на біль у шлунку, а аналізи й тести нічого не показали — він порадить вам (усно!) приймати лише те, що є в аптеках у вільному продажу, без рецепта (харчові добавки, кислотознижувальні, болезаспокійливі) — і все.
У США існує три типи медичних установ — муніципальні госпіталі, приватні госпіталі і приватні лікарі-практики (з невеликим власним офісом), проте всі вони ПЛАТНІ. Безкоштовного медичного обслуговування в США не існує. Якщо вам потрібна медична допомога в госпіталі — у вас має бути медстраховка. Хтось повинен купити її для вас — фірма, де ви працюєте (якщо це такі гіганти, як Google або Bank of America — середній і малий бізнес не може оплачувати медстраховку своїм співробітникам, інакше він швидко збанкрутує), ви самі (якщо є гроші: пристойна медстраховка «тягне» на 800 дол./міс., проте вона може повністю покрити складну операцію вартістю 200 тисяч дол.) або держава (якщо ви потрапили в держпрограму як людина з низькими доходами — сім’я з трьох осіб отримує в США статус «бідної» за умови річного доходу, нижчого від 17,5 тисячі дол.). Однак і ваш працедавець, і ви самі, і держава можуть купити цю страховку тільки у ПРИВАТНИХ медичних страхових фондів — державних страхових компаній у США немає зовсім (на відміну від Європи і Канади). Запропонований президентом Обамою проект реформи охорони здоров’я, який передбачав запровадження держмедстрахування, зустрів шалений опір з боку великих приватних страхових і фармацевтичних компаній, які мають впливове лобі в Конгресі США, і пункт про держмедстрахування було звідти вилучено. Адже зараз фактично держава зі свого бюджету сплачує сотні мільярдів доларів на рік (ці самі вищезгадані 750 мільярдів дол.!) цим самим приватним страховим і фармацевтичним корпораціям, покриваючи медичні витрати бідних. Хто ж віддасть такий куш!
До приватного лікаря-практика можна прийти без страховки (оплата на місці). Проте для тих, хто не має страховки, виклик «швидкої» з бравими парамедиками, наприклад, коштуватиме 1500 дол. (і це тільки «доставка»!), а один день перебування в госпіталі обійдеться від 1000 до 3000 дол. (щоправда, для американських лікарень характерні короткі терміни госпіталізації). Якщо ж у вас немає ні медстраховки, ні грошей — ви ніде не отримаєте ніякої медичної допомоги. Також ви не зможете купити в аптеці без рецепта лікаря (а рецепт ви не отримаєте без візиту до лікаря!) нічого, крім аспірину, анальгіну та антизастудних пігулок.
Американська «швидка допомога» також є однією з кращих у світі: якщо ви туди потрапили, вас цілодобово досліджуватимуть і здійснюватимуть моніторинг на суперсучасному обладнанні, поки не встановлять точний діагноз вашої недуги й не усунуть загрозу життю; при цьому її лікарі мають найвищу зарплату, тому туди потрапляють кращі з кращих. На виклик «швидкої» завжди зі страшним ревом мчать дві машини — власне карета «швидкої допомоги», обладнана «за останнім словом», і пожежна машина (без вогнегасної речовини, але з пожежною драбиною), а в кабіні цієї другої машини сидять не пожежники, а дипломовані парамедики («медбрати») — дужі хлопці, які можуть винести тяжкохворого звідки завгодно: хоч через двері, хоч через вікно десятого поверху (лікарі в США хворих на собі не тягають), зробити штучне дихання тощо. Коли ці дві машини з ревом мчать на виклик, інші учасники дорожнього руху буквально кидаються врізнобіч, звільняючи проїзд — інакше загрожує величезний штраф.
От яким є лікування по-американськи. Припустимо, у вас закололо у боку. Ви телефонуєте своєму сімейному лікареві (primary care provider) і домовляєтесь про візит. Як правило, весь його час на кілька днів наперед уже розписаний, і ваша зустріч відбудеться тільки через три-чотири дні; а поки що офіс доктора радить вам пити болезаспокійливе, а якщо біль стане нестерпним — викликати «швидку». Але от ви прийшли до лікаря. В американських лікарнях ви чекаєте на прийом у холі, а всі лікарі та медсестри відділені від холу автоматичними дверима, і у вас немає ніякої можливості «прорватися» до лікаря. Потім до вас виходить медсестра і веде вас у так звану «оглядову кімнату» (робочий кабінет вашого лікаря десь у стороні-глибині госпіталю, і ви до нього ніколи не потрапите), вимірює ваші кров’яний тиск і вагу. Після цього туди приходить помічник лікаря (зазвичай це аспірант медуніверситету, який працює над дисертацією), детально розпитує вас, якщо треба — пальпує, також він дивиться в комп’ютері вашу медісторію. Тоді йде доповідати все це лікареві. Нарешті з’являється лікар. У нього на вас — 15 хвилин. Лікар, як правило, не оглядає і тим більше не пальпує хворого (це справа помічника), а, поставивши пару додаткових запитань, одразу говорить, що треба робити — скажімо, наступне: це схоже на проблему з ниркою, треба зробити три аналізи і два тести, після чого піти до спеціалізованого лікаря-нефролога — і йде. Все, ваш візит закінчено. А де ж рецепти, направлення на аналізи-тести? — Не все одразу! Всі свої рекомендації ваш лікар надсилає у вашу страхову компанію, від якої через два-три дні ви одержите листа, куди буде вкладено всі схвалені рецепти і направлення на аналізи-тести і до спеціалізованих лікарів з точними датами і часом. Але тут можливі варіанти: а) всі рекомендації лікаря буде схвалено і оплачено; б) один зі складних тестів ваша страховка не покриває і треба заплатити за нього пару тисяч доларів — або відмовитись; в) одні з виписаних ліків страховка не покриває, а покриває вона два-три найменування аналогічних, але менш дорогих (зате з більш негативними побічними ефектами). Тобто фактично ваша страхова компанія частково диктує вашому лікареві, як вас лікувати. Проте там, де лікування схвалене, — все буде «на висоті»: сучасне обладнання, висококваліфіковані лікарі, уважні медсестри.
Середня тривалість життя в США висока — 78 років, але це не найкращий показник (наприклад, у Японії — 82 роки). Але ось що цікаво. Якщо взяти, скажімо, по сотні 40-річних американців і українців — навряд чи там буде велика різниця у рівні здоров’я (звісно, і в 40-річних можуть починатися проблеми зі здоров’ям, приміром: у українців — проблеми з легенями, нирками, печінкою через забрудненість повітря та водопровідної води, у американців основне лихо — ожиріння: за статистикою, 30% жителів США тією чи іншою мірою страждають від зайвої ваги). Але через 35 років, коли всім їм буде по 75 (або раніше, якщо хтось із них стане інвалідом) — різниця буде суттєва. Американська страхова медицина лікує і «витягує» своїх ЗАСТРАХОВАНИХ людей похилого віку та інвалідів буквально до останнього подиху: всі вони проходять щорічне поглиблене тестування (тільки аналіз крові робиться за 50—60 параметрами, а вартість такого аналізу — 2,5 тисячі дол.), такі інваліди і немічні люди похилого віку мають інвалідні візки з електричним приводом (усі види громадського транспорту в США обов’язково обладнані спеціальним підйомником для колясочників, а всі держустанови і великі приватні сервіси мають спеціальні «колясочні» в’їзди), якщо необхідно — їм роблять складні операції, тяжко хворі підключаються до штучних легенів або нирок і таке інше. Ось ці ОСТАННІ п’ять-вісім років, можливо, і становлять різницю в середній тривалості життя американців та українців.
Американські медичні витрати на душу населення вищі, ніж у будь-якій іншій країні: вони становлять 5,5 тисячі доларів на рік. Проте, хоч як дивно, в рейтингу ВООЗ (який базується на чотирьох показниках: тривалість життя і рівень смертності, рівень медперсоналу і медтехнологій, частка витрат на охорону здоров’я в ВВП країни, доступність медичної допомоги та рівність у цій сфері) перше місце посідає Франція з удвічі меншими витратами «на душу» (цитата зі звіту ВООЗ: «Францію можна вважати зразком того, чого можна досягти в рамках системи загального медичного державного і приватного страхування»), а ось американська система охорони здоров’я потрапила аж... на 37-е місце! На жаль, підвів останній показник — «доступність медичної допомоги і рівність у цій сфері», який у США виявився найнижчим серед розвинених економік. Згідно з офіційною статистикою, 46,5 мільйона американців (тобто 15% або майже кожен сьомий) не мають медичної страховки (щоправда, певну їх частину становлять молоді люди з хорошим здоров’ям, які вважають за краще не витрачатись на страховку, а заплатити за візит до лікаря, якщо «припече»). Половину американців середнього достатку з тих, хто подав заяву про банкрутство, привели до цього величезні медичні рахунки у зв’язку з тяжкими захворюваннями, що вимагали серйозної хірургічної операції і тривалого післяопераційного лікування. Також у США має місце активний лобізм фармацевтичних корпорацій, які стимулюють лікарів виписувати пацієнтам новорозроблені препарати (зазвичай дорожчі, ніж попередні). Інколи цей лобізм далеко переходить рамки лікарської етики. Так, нещодавно американський суд оштрафував фармацевтичну компанію «Eli Lilly» на півтора мільярда доларів за те, що вона підкуповувала лікарів, щоб вони виписували пацієнтам її нові ліки від шизофренії Zyprexa, що мали неприйнятно високі показники страшних побічних ефектів, аж до смерті — ну й чхати на штраф, це ж копійки порівняно з 36 млрд дол., заробленими цією компанією на продажу свого Zyprexa в 2000—2008 рр.
ЗАГАЛОМ: американська медична наука, безумовно, є лідером для всього світу, але американська система охорони здоров’я, хоч вона за багатьма показниками і є однією з кращих у світі, не може бути прикладом для наслідування, оскільки фактично перебуває в руках великих приватних страхових компаній і транснаціональних фармацевтичних корпорацій, а роль держави засунута ними кудись за ріг. І це одна з головних причин страшенного подорожчання американської охорони здоров’я, що спустошує як гаманці своїх громадян, так і бюджет США. Тож пострадянським країнам треба бути дуже обережними з упровадженням приватного медичного страхування: ще невідомо, що це буде за джин, який вилізе з пляшки...
