«День» був першою газетою, яка повідомила (№145 від 12.08. 2005 року), що до Дня незалежності України був закладений камінь у підмурок майбутнього дитячого містечка в місті Бровари Київської області, й ось зовсім скоро СОС-сім’ї в’їдуть у спеціально побудовані будинки. Щоправда, цього бажаного й хвилюючого моменту їм довелося чекати майже чотири роки. Чому благородна мета дати сім’ю та нормальне житло знедоленим дітям так важко втілюється в життя? Адже є шістдесятирічний досвід(!) «СОС-Кіндердоф Інтернешнл» (СОС-КДІ) — відомої міжнародної неполітичної та нерелігійної організації, що захищає інтереси, права й потреби дітей, успішно впроваджений у 132-х країнах (перше СОС-містечко було засноване Германом Гмайнером ще 1949 року в м. Імст, Австрія; він присвятив своє життя справі допомоги дітям, які стали сиротами під час Другої світової війни). Причому цей досвід випробуваний і чудово діє не лише в високорозвинених, а й у країнах так званого третього світу — з економікою, що розвивається. Що гальмує його впровадження в Україні? Наша розмова з директором СОС-містечка Олександром Поліщуком відбулася на будівельному майданчику, де нині закінчуються опоряджувальні роботи.
— Чому так затяглося будівництво, адже будівельники вам обіцяли, що «розріжете стрічку» вже через рік?
— Проект Містечка розроблявся будівельним департаментом СОС-КДІ, затверджувався й узгоджувався відповідними архітектурно-будівельними українськими органами. Із самого початку, а потім на різних етапах виникали труднощі, що долалися завдяки допомозі багатьох людей та структур. Нагадаю, що наше Містечко повністю будувалося й укомплектовувалося за рахунок коштів СОС (вірніше, за ті мільйони звичайних людей за кордоном, які жертвують частину своєї зарплати на потреби дітей-сиріт). Починаючи від виділення тригектарної земельної ділянки, узгодження технічних завдань, проведення комунікацій, загальної підтримки — взяла на себе Броварська міськрада. Два роки тому проект, по суті, врятував відомий боксер та політик Віталій Кличко та його благодійний фонд (коли за податок — так званий недоотриманий прибуток державою за переведення дерев, що ростуть на нашій ділянці, з лісового фонду в жилий — була нарахована сума, еквівалентна 90 тисячам євро). Віталій Кличко та його фракція в Київраді змогли домогтися виділення нам цих коштів. А головна проблема, що затримує здачу об’єкта, полягала в проведенні електрики (сьогодні це питання, по суті, вирішене). Знаєте, за період будівництва інфляція та інші витрати, ті, що призвели до дорожчання проекту, «з’їли» в нас цілий сімейний будинок. Тому зараз у нас їх не 14, а 13. Офіційне відкриття СОС-містечка відбудеться в перших числах жовтня. Ми чекаємо багато друзів, гостей, спонсорів, представників влади та головного почесного гостя — президента «СОС-Кіндердорф Інтернешнл» Гульмута Кутіна.
— На перший погляд, двоповерхові котеджі в лісі радують око, але чомусь вони дуже малі і кухні малесенькі (там навіть двом важко розвернутися, не те що сім’ї), дуже круті й вузькі сходи, та й водостічних труб чомусь не видно, чи тепло буде в будинках?
— У СОС існує безліч проектів СОС-містечок, є й дуже «розкішні», вони, як правило, будувалися в 1980—1990 рр. (300—400 кв. м житлової площі, дахи під натуральною черепицею тощо). Але давайте подумаємо над тим, у чому суть нашого проекту? Наше головне завдання — виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, здоровими, щасливими та адаптованими до реалій сьогоднішнього життя. СОС не лише піклується про дітей, коли вони перебувають у містечку, але й підтримує з ними контакти все їхнє життя, радіючи успіхам і допомагаючи вирішувати проблеми. Діти, які виросли в СОС, розповідали, що в своєму дорослому житті вони не завжди могли створити собі такі самі комфортні умови для життя. Тому концепція будівництва СОС-містечок була переглянута. Нам важлива простота, скромність, інтегрованість (у соціальне середовище). Є все необхідне для нормального життя: загальна площа котеджів 128 кв. м, зручні меблі, хороша побутова техніка, комп’ютери для дітей, якісні німецькі котли нормально обігріють будинки. Для нас важливо, щоб будинок став сімейним вогнищем, центром життя СОС-сім’ї, місцем, де діти зростають, дорослішають, навчаються, як розділяти радощі, та й долати проблеми.
— Поки сім’ї не в’їхали в Містечко, вони живуть на квартирах, що винаймаються. Скільки сьогодні у вас підопічних дітей? З яких дитячих будинків вони?
— На сьогодні в нас під опікою, на утриманні та вихованні перебуває 36 дітей — від 1 до 16 років. Це чудові діти, хоч кожний із них уже пережив свою непросту історію, страждання й нерозуміння. Але поступово вони «відтаюють», знаходячись у дбайливому сімейному оточенні, яке ми стараємося створити. У нас є дев’ять СОС-сімей, усі вони з нетерпінням чекають переїзду в Містечко. Вихованці передані нам службами опіки та піклування різних районів Київської області, м. Бровари та м. Києва. Деякі діти потрапили до нас із дитячих будинків, а частина, через важкі життєві обставини, були кинуті, або залишилися без батьківської опіки.
— Перед тим як працювати з дітьми ваші мами та їхні помічниці пройшли спеціальну підготовку, тренінги?
— СОС-мама — професія «цілодобова», важка та відповідальна, що вимагає незвичайних сил, здоров’я, а найголовніше — любові до дітей, уміння приймати їх такими, якими вони є. Важливо, щоб мама високопрофесійно ставилася до своєї роботи, тобто застосовувала знання з педагогіки, психології, домоведення, бухгалтерії, а також могла й надати першу меддопомогу, якщо вимагатимуть обставини. На цьому побудоване наше теоретичне навчання і плюс практична робота з дітьми (це майже дворічний процес підготовки СОС-мами). Важливо бути успішною особистістю. Адже як можна виховати успішними дітей, не будучи самою успішною, і потрібно розуміти, що іноді її власний досвід у вихованні не підходить для наших дітей і навіть протипоказаний. Розібратися з усіма цими «труднощами» мамам допомагає система підтримки мам фахівцями СОС-містечка (соціальним педагогом, соціальним працівником, психологом, логопедом, педагогом у сфері затримок розвитку) й зовнішніми (психотерапевтами Професійної асоціації дитячих аналітичних психологів України, з якими ми тісно співробітничаємо й дуже вдячні за неоціниму допомогу).
— Як проходила адаптація дітей? Як вони уживаються один із одним? Як розподіляються обов’язки, чи допомагають доросліші діти СОС-мамам?
— Коли діти потрапляють до СОС-містечка, проходить так званий адаптаційний період. Залежно від обставин, він може тривати від трьох місяців до року. Дитина звикає до мами, СОС-сім’ї. До речі, ми ніколи не розлучаємо рідних братів та сестер. Звичайно, як у будь-якій сім’ї, буває різне: і нерозуміння, і легкі сутички, і образи. Головне, щоб в адаптаційному періоді ми зрозуміли, яка допомога та підтримка необхідна дитині — медична, оздоровча, навчальна, розвивальна, психологічна? Найчастіше спочатку діти «від’їдаються», адже для багатьох із них нормальний обід за столом із приладами був, швидше, винятком, ніж правилом. Діти пізнають нормальне життя — з чистою постіллю, власними речами, купленими разом із мамою, своїм ключем від квартири тощо. СОС-мама, наші фахівці працюють над тим, щоб сформулювати запити й потреби кожної дитини. Всі спостереження оформляємо документально, фіксуючи стадії розвитку дитини. Наприклад, наші перші діти потрапили до нас 28 липня 2006 року. Дівчаткам було 14 і 2 роки. Старша провела шість років в інтернаті для розумово відсталих дітей. Ми організували проведення медико-психолого-педагогічної комісії й виявилося, що це нормальна дитина, просто педагогічно запущена, показання тримати її в спецустанові відсутні. За два роки нам вдалося не лише розвинути дівчинку до рівня інших дітей, але й вирішити низку психологічних та навчальних проблем, сприяти отриманню нею екстерном свідоцтва про базову середню освіту. Сьогодні ця, вже 16-річна дівчина, успішно навчається в коледжі! Друга дитина потрапила до нас з інфекційного відділення лікарні, де дівчинка перебувала понад рік (не тому, що була хворою, а тому, що іншого місця для перебування їй не зуміли підібрати), з рахітом та затримками розвитку. За два роки перебування в СОС-сім’ї вона перетворилася в чудове й розвинене дитя. Нещодавно вона стала лауреатом Всеукраїнського віршувального конкурсу. Я можу вам розповісти про кожного з наших вихованців. Усі вони зробили гігантські кроки, пізнаючи світ та створюючи свій внутрішній всесвіт.
— Хто і як моделює сімейні відносини в сім’ї?
— СОС-мама — головна людина, яка відповідає за побудову своєї сім’ї, взаємовідносини та розвиток дітей. У цьому їй допомагають фахівці, якщо потрібна їхня допомога. Наші діти знають про своє минуле, про біологічних батьків. Звичайно, згодом біль утрат, навіть зради минає, й у своїй новій СОС-мамі вони знаходять ту ласку, любов та відданість, яких були позбавлені. Взаємовідносини з біологічними родичами (бабусями, дідусями, дядьками, тітками, батьками) складаються по-різному. Ми вітаємо їхнє бажання спілкуватися з дітьми, приїжджати в гості, брати участь у вихованні, якщо ці візити не шкодять дитині. На жаль, часто свій біль втрати й голос совісті вони стараються заглушити або перекласти на ні в чому невинну дитину, СОС-маму. Приклади є різні. Одна бабуся передає внукам гостинці, стараючись забрати дітей на вихідні або свята, а інша пише десятки листів-скарг до різних інстанцій (від Президента України до Генеральної прокуратури), звинувачуючи співробітників нашого Містечка в різних «гріхах», наприклад, у тому, що ми зібралися продати її внука на... «органи»... Ну, хіба не маячня? А нам довелося пройти багатогодинні допити в компетентних органах, поки вони розібралися, що вивозити дитину за кордон і продавати її внутрішні органи ми не збиралися, що це просто плід хворої фантазії родички дитини. Знаєте, бувають страшні випадки, коли батьки не приходять на зустрічі зі своїми дітьми, або реагують на своїх дітей як на чужих...
— Ваше СОС-містечко розташоване в лісі: як діти добиратимуться до школи, на заняття в гуртках? Їх супроводжуватимуть?
— Цей ліс, по суті, в межах міста. Бровари мають розвинену соціальну інфраструктуру: десять шкіл та гімназій різного профілю і напряму, спортивний коледж (який, до речі, закінчували брати Клички), кілька басейнів, мережу гуртків, секцій, позашкільних та дошкільних установ. Міська влада нам дуже допомагає: всі наші вихованці влаштовані на безкоштовній основі. Ми не прагнемо влаштовувати наших дітей у школу та дитячий садок ближче до СОС-містечка, бо для нас важливо, щоб діти ходили в різні навчальні заклади, відвідували гуртки та спортивні секції, ходили в гості до однокласників та друзів, які в свою чергу приходили б у гості в Містечко. Тому дорослі діти добиратимуться до місця навчання міським транспортом, а молодших розвозитимемо мінібусом, який ще потрібно придбати (шукаємо спонсорів).
— Хто визначає сімейний бюджет та бюджет Містечка?
— Бюджет Містечка затверджує Асоціація СОС-КДІ, виходячи з реалій нашої країни, прожиткового мінімуму, коштів, що виділяються державою на утримання дітей-сиріт, цін на основні товари в Україні, інфляцію... До речі, іноземні спонсори, приїжджаючи до нас, не розуміють, чому так важко в нашій країні знайти благодійників, які захотіли б пожертвувати гроші для нужденних дітей. Сьогодні нам допомагають, виділяючи натуральні пожертвування — продукти харчування, одяг (як правило, секонд-хенд). Але ми раді, що є небайдужі меценати, наприклад, благодійний фонд Влади Литовченко «Обдаровані діти — майбутнє України», який щомісяця проводить для дітей конкурси, організовує перегляд фільмів, виставки, зустрічі з цікавими людьми, а також подарував комп’ютери та книги. Нашим послом від FIFA є також видатний футболіст Андрій Шевченко, з благодійним фондом якого ми співробітничаємо. Хоч є й такі спонсори, які згадують про дітей-сиріт «під свято» — Новий рік, Різдво, День захисту дітей; завалюють м’якими іграшками, шоколадом і зникають до наступної дати. Зрозумійте мене вірно: ми вдячні за будь-яку допомогу! Але якщо раптом гостро постало питання про необхідність платного лікування дитини (зору, стоматологію або психотерапію) солодощами його не вирішити!
Щодо так званого сімейного бюджету, коштів, що виділяються на утримання, харчування, одяг дітей та інше, в тому числі й кишенькові гроші для дітей від семи років, цю суму СОС-мама отримує на кожну дитину в межах двох прожиткових мінімумів для дітей. Усі інші витрати компенсуються із Містечкового бюджету. У 2007—2008 роках кошти для сімейного бюджету виділяла Київська обласна рада народних депутатів. 2009 року, до сьогоднішнього дня, фінансування призупинене...
— СОС-містечко в Броварах — перше в Україні. Чи планується подальший розвиток?
— У планах СОС-КДІ до 2016 року надати різні форми допомоги 1 мільйону дітей у світі! А в планах Міжнародного благодійного Фонду «СОС-дитячі містечка» України на найближчі роки — відкриття проектів допомоги дітям-сиротам, прийомних і фостерних сімей у Луганську, Криму, Запоріжжі. Зараз вивчається питання, в якій формі та контексті ці програми існуватимуть.
