Екстрим нині в моді. Люди масово стрибають із парашутами та просто з мостів, кожен лоскоче собі нерви в міру власної розбещеності. Особливо цікаві «види спорту» вигадують підлітки. Наприклад, нещодавно на території Хмельницької АЕС було затримано групу молодих людей у камуфляжі, з розфарбованими обличчями та предметами, схожими на зброю. Короткими перебіжками, ховаючись за укриттями на місцевості, троє молодиків прямували в бік Нетішина. Особистому складу підрозділу внутрішніх військ Нетішинського МВ УМВСУ вдалося затримати шістьох підлітків: трьох юнаків-«солдатів» та їхніх «бойових подруг». Один мав при собі дерев’яний макет автомата, а решта — макети карабінів із багнетами. Всі шестеро, як повідомляють у прес-групі СБУ в Хмельницькій області, — громадяни України, жителі міста Нетішин віком від 15 до 22 років, учні загальноосвітніх шкіл, студенти середніх спеціальних і вищих навчальних закладів. Для з’ясування обставин підлітків доставили в міліцію, де молоді люди пояснили, що прямували через санітарно- захисну зону ХАЕС до лісу, де у них розташовано намет. Виїхавши на вказане місце, оперативно-слідча група дійсно виявила намет, в якому ще четверо підлітків розробляли черговий план «розвідувальної операції»...
Інтерпретувати ситуацію можна по-різному. З одного боку, на думку заступника директора Державного інституту проблем сім’ї та молоді Валерія Головенька, причина такої незвичайної розваги полягає в тому, що сьогодні діти та підлітки практично залишені самі на себе. «У радянські часи їхнім дозвіллям займалися різні організації, молодь масово відвідувала гуртки, секції», — згадує він. — Але навіть тоді могло статися щось подібне. Адже імітувати війну — традиційна звичка дітей, а АЕС імпонує жанру гри, приваблює своєю секретністю.
З другого боку, очевидно, що 15—22-літні «солдати» не могли не здогадуватися, що атомна станція — режимний об’єкт. Отже їхні «воєнні подвиги» неодмінно закінчаться поясненнями у міліції.
На думку психологів, потяг до екстриму може проявлятися з різних причин. По- перше, такі розваги приваблюють фізично сильних людей, яким звичний життєвий устрій не дозволяє повністю реалізувати свій потенціал. По-друге, екстремальний спосіб життя часто вибирають ті, хто отримав у дитинстві якусь психічну травму. Більш ранимі, переживши серйозне нервове потрясіння, виробляють захисну реакцію, стають «непробивними» для переживань. І для того, щоб відчути себе на емоційній вершині, їм необхідна екстремальна ситуація.
Третю групу екстремалів складають піонери від природи, люди, народжені робити щось надзвичайне. Їм доводитися штучно створювати ситуації, в яких вони можуть проявити себе, оскільки, на їхню думку, нинішній життєвий устрій хороший тільки для тих, хто любить монотонність і передбачуваність.
Четверту категорію, схоже, складають підлітки. За словами педагогічного психолога Наталії Бастун, для них потяг до незнаного і незвичайного — нормальна вікова тенденція: «Людина росте, формується, міняється, їй хочеться відчувати себе сильною, невразливою». До того ж, за її словами, подібні розваги завжди були в моді. Скажімо, до революції багаті люди заради адреналіну могли досягти Північного полюсу. Зараз же — відштовхнутися від борта літака і стрибнути з парашутом. Кому на такі «атракціони» бракує грошей, той задовольняється «підручними засобами», наприклад, «воюють» на АЕС.
«Підлітком рухає бажання довести оточуючим, що він особливий, що він може зробити щось таке, перед чим зупинилися б інші, — говорить молодший науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології Тетяна Ларіна. — Підлітковий вік пов’язаний із потребою дослідити свої можливості та «кордони». Крім того, якщо йдеться про молодіжну компанію, може бути задіяний груповий аспект — бажання підлітка не відрізнятися від своїх друзів. Щоправда, якщо в цей період дитина знаходилася в несприятливому середовищі (проблеми в сім’ї, в спілкуванні з однолітками), екстремальні захоплення можуть перейти в кримінальні». На думку Т. Ларіної, Україні потрібні організації, які давали б молоді можливість реалізувати свої потреби. Кожен підліток хоче бути поряд із дорослим, який би його підтримував, спрямовував. На її думку, цю функцію повинні виконувати соціальні педагоги. Щоправда, останніх в Україні поки що замало, — експерти стверджують, що потреба в соціальних педагогах задоволена менш ніж на 50%.
